Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Методологія управління в закладах освіти

Методологія управління в закладах освіти

Розвиток напряму управління в педагогічній науці розпочався у другій половині XX століття. Це напрям педагогіки, який вивчає аспекти управлінської діяльності в освітніх закладах. Пропонуємо ознайомитися з нещодавно виданими монографіями, присвяченими цим питанням

Кожне з представлених видань розглядає феномен педагогічного управління під певним кутом зору. Перша монографія пропонує використовувати у процесі управління системний підхід, стверджуючи тим самим суб'єкт-об'єктну парадигму управлінської діяльності. Інша - спирається на особистісно зорієнтовані управлінські технології, що визначають суб'єкт-суб'єктну парадигму управління. Діалектичне поєднання цих двох напрямів дає керівнику потужний інструмент внутрішньошкільного управління, збагачує методологію управлінської діяльності.

Прокопенко А. І. Наукові основи управління в системі освіти: Монографія / А. І. Прокопенко; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Харків, 2005. - 304 с.

У монографії, що складається з шести розділів, визначаються теоретико-методологічні засади управління закладом освіти. Автор підкреслює, що вивчення роботи закладів освіти продемонструвало, що керівники розробляють засоби управління емпірично, без належного наукового обґрунтування. У той же час більшість існуючих наукових робіт з управління в системі освіти віддзеркалюють лише окремі сторони управління. З огляду на це необхідним є широке контекстне вивчення управління як напряму науки, визначення предмета, функцій, сутності, принципів, змісту тощо. Тому автор ставить перед собою глобальну мету - розроблення концептуальних засад соціального управління в освіті.

Напрям управління в педагогічній науці є достатньо молодим, тому на даному етапі свого розвитку він потребує вибору необхідної сукупності підходів для свого дослідження. У першому розділі книги автор, спираючись на сучасні тенденції інтеграції наукового знання, підкреслює необхідність використання у процесі досліджень управлінських процесів та явищ знань з таких наук, як філософія, психологія, соціологія, що зробили свій внесок у визначення об'єкта, предмета, завдань, методів дослідження. Перспективним напрямом вивчення проблеми управління в педагогічній системі є залучення культурологічних знань.

За думкою автора, окреме місце у формуванні методологічного апарата напряму управління в педагогічній системі належить кібернетиці - науці про загальні закономірності процесів управління, що у другій половині XX ст. зробила вагомий внесок у розвиток як технічних, так і гуманітарних наук, зокрема педагогіки.

Кібернетика встановила, що управління притаманне лише системним об'єктам. Загальна структура кібернетичної системи включає об'єкт управління та орган управління, між якими існують прямі та зворотні зв'язки. Невід'ємною рисою процесу управління є направленість на впорядкування системи. Структура системи визначається розміщенням і взаємозв'язками її елементів або частин при виконанні їхніх функцій. Зазвичай структура залежить від розміру системи та її складності. Розмір системи характеризується не лише кількістю її елементів, а й зв'язками між ними. Щодо складності, то вона визначається різноманітністю, неоднорідністю властивостей елементів та різною якістю зв'язків між ними (прямі, зворотні, нейтральні тощо).

Кібернетика ввела до наукового обігу таке поняття, як системний підхід. Системний підхід - це сукупність методологічних принципів і положень, які дають змогу всебічно розглядати систему як одне ціле з узгодженим функціонуванням усіх її елементів. Системний підхід базується на основних принципах - кінцевої мети, єдності, зв'язності, модульної побудови, ієрархії, функціональності, розвитку, децентралізації, невизначеності. У методологічному відношенні системний підхід базується на ідеях цілісності, цілеспрямованості, організованості об'єктів управління, їхній внутрішній активності й динамізмі.

Системний стиль наукового мислення укорінився спочатку у сфері технічних наук, але з часом почав розповсюджуватись і на гуманітарну галузь знань, що помітно на прикладах культурології, філософії, педагогіки, соціології, економіки тощо. У культурології об'єктом вивчення стала система «Природа-людина-діяльність-суспільство-культура», почали використовуватись методи моделювання, прогнозування тощо. Поняття «система», «елемент», «управління», «структура» та інші стали філософськими категоріями. У соціології предметом науки стала соціальна система, в економіці - економічна система виробництва, регіону, держави тощо.

Педагогічні системи є різновидом соціальних систем. Кожна соціальна система функціонує згідно з метою, характеризується ієрархічною будовою та наявністю управління. Метою педагогічної системи є навчання, виховання, розвиток, соціалізація особистості. Кожна педагогічна система має ієрархічну будову: індивідуальна педагогічна система, система учнівського колективу, сукупності колективів, усього навчального закладу.

Автор присвятив свою монографію аналізу феномена педагогічного управління з використанням методології системного підходу. В його контексті автор з'ясовує зміст таких базових понять, як об'єкт і суб'єкт управління в педагогічній системі. Він намагається довести, що науковий напрям управління в педагогічній системі має об'єкт - організовану діяльність педагогів та учнів у цій системі, і предмет - механізм процесу навчання, який полягає в управлінні навчальною діяльністю. Відповідно до цього, суб'єктом управління є вчитель, педагог.

Педагогічна система закладу освіти належить до складних, тому що вона має багато компонентів (колективи педагогів, учнів), зв'язків між ними, характеризується наявністю кількох процесів (навчання, виховання тощо), які не є детермінованими, описуються багатьма критеріями й обмеженнями. Функціонування педагогічної системи здійснюється за законами управління: необхідної різноманітності, зворотного зв'язку, екстремальності, зовнішнього доповнення, цілого й частини.

Обґрунтовуючи з точки зору системного підходу склад категорійного апарата напряму управління в педагогічній системі, автор пропонує оперувати такими фундаментальними поняттями-категоріями, як педагогічна система, педагогічний процес, педагогічне управління, спільна діяльність, пряме управління, співуправління, самоуправління, що характеризують закономірні, сталі, суттєві зв'язки та відносини в педагогічній системі.

Другий розділ монографії автор присвятив практичному застосуванню системного підходу у вивченні навчальної діяльності учнів, яка в рамках цього підходу розглядається як об'єкт педагогічного управління.

На відміну від сучасної педагогічної теорії, де компоненти педагогічної системи (зміст, методи, форми та ін.) розглядаються безвідносно до вирішення проблеми формування діяльності учня, автор пропонує застосовувати саме діяльнісний підхід як найбільш ефективний та перспективний. Автор розглядає навчальну діяльність учнів як взаємопов'язану систему діяльностей, що складається з окремих діяльностей - орієнтованої, пізнавальної, перетворювальної, контрольно-корекційної тощо.

Результатом системного аналізу навчальної діяльності є побудова її моделі. Офіційна педагогічна наука сьогодні у процесі вибору принципів, змісту, методів і форм та при обґрунтуванні рішень, що приймаються в педагогічній ситуації, не оперує моделлю навчальної діяльності учнів. Вона спирається лише на модель традиційного навчання, що декларує засвоєння готових знань, відчужених від діяльності. Автор у контексті системного аналізу намагається побудувати нову модель, описати критерії її ефективності (оптимальності), а також визначити її обмеження (матеріальні, часові, інтелектуальні). Обґрунтована автором модель навчальної діяльності представлена у вигляді спрямованого графа, який містить такі компоненти: суб'єкт, потреби, мотиви, цілі, завдання, дії, операції, результати, умови їх досягнення. Підкреслюється важлива роль чинника особистісної рефлексії у процесі навчання. Автор доводить, що завдяки її наявності учень виступає не тільки об'єктом управління з боку педагога, а й суб'єктом самоуправління у процесі навчання.

Розширюючи площину системного аналізу, третій розділ своєї книги автор присвятив розкриттю категорії педагогічного управління як управління всією сукупністю педагогічних процесів, таких як навчання, виховання, розвиток, соціалізація особистості. Розглядаються сутність, структура, функції педагогічного управління.

Автор формулює загальні філософські й галузеві принципи управління в педагогічній системі. Принципи об'єктивності, системності, комплексності описують сталий стан об'єкта, фіксують його властивості та відношення. Принципи детермінізму та історизму переводять увагу дослідника на аналіз процесів, виявлення змін, установлення закономірностей.

Застосування системного підходу дозволило автору монографії виявити сукупність умов, що забезпечує цілісність педагогічної системи, а також проаналізувати наукові здобутки діячів минулого. Паралельно із системним підходом для аналізу феномена педагогічного управління автор використовує культурологічний підхід, який ґрунтується на багатоаспектному аналізі культури як світу людської діяльності, як світу смислів, які людина вкладає у свої творіння (знання, цінності, регулятиви), та як інформаційного забезпечення, в якому мовою виступають знаки та знакові системи. Сукупність системного та культурологічного підходів складає методологічну базу для дослідження феномену педагогічного управління.

Історичний аспект дослідження управління у складних соціальних системах представлений у монографії аналізом розвитку теоретичних засад управління освітніми системами у вітчизняній науці XVIII-XX ст., а також аналізом зарубіжного досвіду управління у XX ст. Висвітлені основні етапи розвитку управлінської думки, представлені доробки найяскравіших представників тієї чи іншої теоретичної школи.

В останньому розділі видання викладаються основи соціального управління освітою. Розкрито сутність освіти як соціального явища, дано характеристики соціального управління на прикладах функціонування системи освіти, розкрито функції соціального управління в освіті. Сутність управління освітою визначається як перспективний, цілеспрямований вплив на всі освітні ланки з метою всебічного гармонійного розвитку людини. Зміст соціального управління полягає у формулюванні на основі моделі об'єкта управління критеріїв оптимальності та адаптивності, відповідних їм показників та у визначенні обмежень цієї моделі. У системі освіти існує велика кількість таких обмежень: час занять (уроку), період навчання в навчальному закладі, час, відведений на вивчення кванта навчального матеріалу дисципліни, тривалість практики та ін. Сукупність критеріїв та обмежень становить формулювання проблеми.

У цьому ж розділі визначені основні функції управління в системі освіти. Це функції регулювання, адаптації, оптимізації, переходу з одного режиму на інший. У процесі навчання функцію регулювання здійснює контроль, функція адаптації проявляється в адаптації індивіда до умов соціального середовища, будь то школа, вищий навчальний заклад чи сім'я. Функція оптимізації здійснюється при виборі оптимальних компонентів педагогічної системи: цілей, принципів, змісту та ін.

Наостанок автор розглядає теоретико-методологічні питання, а також способи реалізації перспективного управління в системі освіти. Перспективне управління поруч з оперативним активно використовується в системі освіти. Воно дає результати не відразу, а через деякий проміжок часу.

Не викликає сумніву, що представлена монографія стане у пригоді як науковцям-теоретикам, так і педагогам-практикам. Запропонована педагогічна методологія сприятиме підвищенню якості педагогічних досліджень, розвитку методологічної культури в педагогічній науці. А молодим науковцям наявність потужної методологічної бази ще й допоможе успішніше соціалізуватись у науковому співтоваристві. Управлінцями системи освіти пропонована книга допоможе побачити заклад освіти в єдності його складових частин та їхньої динаміки, уможлививши тим самим доступність цілісного пізнання педагогічної дійсності і, як наслідок, оптимізувати процес управління закладом освіти.

Рогова Т. В. Персоналізований підхід в управлінні педагогічним колективом школи: Монографія / Т. В. Рогова; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. - Харків: Нове слово, 2006. - 299, [1] с.

Пропонована монографія продовжує тему пошуку та формування нової парадигми управління в системі освіти. Але якщо попереднє видання розглядає відносини в системі «керівник-учитель-учень» з точки зору суб'єкт-об'єктної парадигми, представлена монографія пропонує покласти в основу управлінської діяльності діалогічний підхід, який визначає суб'єкт-суб'єктну взаємодію та збільшення ступеня свободи учасників педагогічного процесу. В основі такого підходу лежить ідея персоналізації, яка спирається на загальносвітоглядну настанову, що тлумачить людину як абсолютну моральну цінність і центральний елемент буття.

З ідеєю персоналізації тісно пов'язане застосування в управлінні освітнім закладом гуманістичного підходу, що набув особливої популярності у вітчизняній педагогічній теорії в останні 10-15 років. Він виник як альтернатива існуючому натомість командно-адміністративному підходу в управлінні освітнім закладом. У рамках гуманістичного підходу в ієрархічній структурі системи принципів, які виступають підґрунтям функціонування освітньої галузі, основоположним є принцип гуманізації, що передбачає визнання людини, особистості як цінності, заради якої здійснюється розвиток суспільства.

Теоретичну базу персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом становить сукупність вихідних теоретичних положень про особистість і практичні методичні засоби, що сприяють її розумінню як цілісності, вивченню, створенню умов для її саморозвитку, самоактуалізації. З огляду на це автор приділяє велику увагу теоретичному обґрунтуванню персоналізованого підходу в теорії та практиці управління освітнім закладом, наводячи різноманітні педагогічні концепції особистісної орієнтації в їх історичній перспективі, починаючи з давньогрецької філософії, де ідеї гуманізму відображались у працях Протагора («людина є мірою всіх речей»), Демокрита, Сократа, Платона, Аристотеля й закінчуючи сучасними концепціями особистісно зорієнтованої освіти.

Сьогодні в умовах ідеологічної свободи ідеї справжнього гуманізму знову впливають на розвиток педагогічної науки в цілому та в теорії управління освітнім закладом зокрема. Але, нажаль, ці ідеї так і залишаються в теоретичній площині, а в житті, як підкреслює автор, керівники шкіл більше орієнтовані на справи, ніж на людину, заради якої ці справи плануються та здійснюються. А тому й учителі більше орієнтовані на справи (сам педагогічний процес), ніж на особистість учня, його індивідуальний розвиток. Це підтверджують і результати опитувань, проведених серед директорів шкіл м. Харкова та Харківської області. Як показали результати дослідження, більшість керівників шкіл не використовують у процесі управління колективом особистісного підходу, не мають досвіду використання управлінських технологій, спрямованих на розвиток особистості педагога, розкриття його внутрішніх можливостей.

Автор представленої монографії закликає будувати управлінські відносини «керівник-учитель» на основі реалізації таких форм їхньої взаємодії, коли директор школи визнає самоцінність особистості кожного свого підлеглого, поважає його гідність і вірить в його особистісно-професійний потенціал. Для цього керівник повинен вивчати потреби, проблеми, інтереси, сподівання педагогів, створювати умови, за яких кожний з його підлеглих зможе проявити себе, розкрити й розвинути свої можливості, творчі здібності та, як результат, досягти успіху, самореалізуватися.

У процесі управління педагогічним колективом керівник повинен виходити з того, що особистості вчителя, як складно організованій системі, неможливо нав'язати шляхи її розвитку та персоналізації. Необхідно лише сприяти її власним тенденціям розвитку. Головна проблема полягає в тому, як у процесі керівництва за допомогою малого резонансного впливу підштовхнути систему (особистість, учителя) на один із власних і сприятливих для суб'єкта шляхів розвитку, як забезпечити його самокеруючий і самопідтримуючий розвиток. Розв'язанню даної проблеми сприяє реалізація персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом.

Взаємовідносини керівника з учителями визначають систему взаємовідносин «учитель-учень», у яких персоналізація педагогічної взаємодії полягає в тому, що вчитель транслює не тільки знання, а й особистісні сенси, а в цілому - багатство всієї своєї індивідуальності. Учень при таких взаємовідносинах сприймає вчителя не лише як носія певних знань, а насамперед як особистість, людину, яка має власну життєву й професійну позицію та допомагає своїм вихованцям в їхньому особистісному зростанні. Педагогічний процес при цьому має форму діалогу, використовує імпровізацію, не підкорюється однозначній нормативній істині.

Слід, проте, відзначити, що в результаті впровадження персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом може виникнути антиномія - протиріччя між підлеглими, які розкривають свою індивідуальність, і вимогами шкільної системи, що існує за умов переваги суспільних інтересів над особистими. Це протиріччя вирішується за допомогою діалогу, співробітництва, взаємодії, у результаті якої відбувається взаємне змінення учасників діалогу.

Директорам шкіл також цікаво буде ознайомитися з виведеними автором критеріями ефективності управління педагогічним колективом школи при застосуванні персоналізованого підходу, серед яких можна відзначити наявність суб'єктного сприйняття особистості педагога, рівень його самоактуалізації та професійно-педагогічної компетентності.

Немає сумніву, що монографія видасться корисною керівникам системи загальної середньої освіти, а також науково-педагогічним працівникам, які цікавляться науковими підходами в управлінні школою. Сподіваємось, що ця книга допоможе директорам шкіл та їх заступникам збагатитись теоретичними знаннями та на їх основі переосмислити процес управління, ефективніше реалізувати свої власні можливості та можливості своїх підлеглих.

Корогод Н. П. Управління системою науково-методичної роботи в технікумах: Навч. посіб. / Н. П. Корогод. - Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - 143, [1] с.

Представляємо навчальне видання, що висвітлює проблеми управління науково-методичною роботою в технікумах. У ньому зроблена спроба ліквідувати прогалину в дослідженні системи науково-методичної роботи саме у вищих навчальних закладах I-II рівня акредитації.

Представлений посібник розглядає науково-методичну роботу як цілісну, багаторівневу та багатофункціональну систему взаємопов'язаних дій. У першому розділі посібника дається загальне визначення науково-методичної роботи в технікумах як цілісної соціально-педагогічної системи. Під науково-методичною роботою розуміється комплекс практичних заходів, заснованих на досягненнях науки та передового педагогічного досвіду і направлений на всебічне підвищення компетенції та професійної майстерності викладача. Серед традиційних напрямів методичної роботи в технікумі автор називає підготовку й рецензування навчальних видань (підручників, довідників тощо), розроблення навчальних планів і програм, складання екзаменаційних білетів, завдань для проведення модульного та підсумкового контролю, тестового контролю, підготовку нових лабораторних робіт тощо.

Зростання наукової складової у структурі методичної роботи технікумів обумовлене, з одного боку, присвоєнням їм статусу вищих навчальних закладів, а з іншого - розвитком новітніх форм сучасних інформаційних технологій. Розвиток наукового аспекту включає розробку та впровадження прогресивних педагогічних технологій, новітніх ефективних форм і методів навчання. Автор докладно характеризує зміст і форми організації науково-методичної діяльності. Описуються три групи організаційних форм: колективні, групові та індивідуальні, що, у свою чергу, поділяються на традиційні та нетрадиційні (інноваційні). Наголошується, що в сучасних умовах актуальним є розвиток саме індивідуальних форм організації методичної роботи. Підкреслюється, що пріоритетний напрям у науково-методичній роботі включає впровадження передових педагогічних та інформаційних технологій навчання, зокрема застосування технологій проблемного, розвивального, активного навчання та підготовку комп'ютерного програмного забезпечення навчальних дисциплін.

Якісні зміни у змісті та формах науково-методичної роботи в технікумах тягнуть за собою необхідність удосконалення педагогічної майстерності викладачів і підвищення загальнокультурного рівня на основі самоосвіти. Необхідним є проведення дослідно-експериментальної роботи викладацьким складом технікуму. Але при цьому науково-методична робота викладача технікуму ні в якому разі не претендує на високий ступінь науковості та носить переважно прикладний характер. Тобто педагог займається не з метою надбання нового наукового знання, а в силу внутрішньої або зовнішньої необхідності вдосконалення власної професійної діяльності та навчально-виховного процесу. У книзі в рамках психолого-педагогічного підходу розглядаються якості й уміння викладачів, які є необхідними для здійснення науково-методичної роботи.

Автор наголошує, що поява нових форм організації науково-методичної роботи в технікумах зумовлюється наявністю певних організаційно-педагогічних умов, серед яких називаються такі: управління на засадах системності, застосування сучасних методик діагностування професійних, особистісних і ділових якостей педагогічних працівників, організація системи матеріального та морального стимулювання педагогів, створення сприятливого психологічного мікроклімату в колективі. Обов'язковою організаційно-педагогічною умовою функціонування системи науково-методичної роботи автор уважає реалізацію та адаптацію до специфіки технікуму державних стандартів вищої освіти, що регламентують і спрямовують організацію всього навчального процесу. Усі виявлені автором у результаті теоретичного аналізу організаційні та педагогічні умови управління науково-методичною роботою в технікумі представлені у вигляді таблиці, що робить більш зручним вивчення даного матеріалу.

Автор уважає, що врахування зазначених вище організаційно-педагогічних умов сприятиме оптимізації управління науково-методичної роботи в технікумі, створенню відповідних програм її розвитку, прогнозуванню результатів і визначенню критеріїв її оцінки, удосконаленню організаційної структури управління нею.

Другий розділ книги розкриває особливості управління системою науково-методичної роботи в сучасних технікумах. Автор представляє модель системи науково-методичної роботи в технікумі, розроблену ним на основі різних підходів науковців-практиків. Структурна модель системи складається з двох підсистем. До керуючої підсистеми, яка визначає соціально-педагогічні умови функціонування й розвитку організації, входять педагогічна рада, науково-методична рада, науково-методичний центр. Керовану підсистему представляють предметні (циклові) комісії викладачів. Запропонована структурна модель доповнюється організаційною моделлю управління, що допомагає раціонально розподілити обов'язки між членами педагогічного колективу.

Наведені у книзі моделі відображають головне призначення системи науково-методичної роботи - сприяти успішному здійсненню підвищення професійної кваліфікації та вдосконаленню педагогічної майстерності викладачів технікуму. Результативність функціонування системи науково-методичної роботи перебуває в безпосередній залежності від якості реалізацій функцій управління даною системою, зокрема таких загальновідомих функцій управління, як планування, організація, мотивація та контроль. Автор докладно описує особливості реалізації вищеозначених функцій у системі управління науково-методичною роботою в технікумах.

На основі визначених критеріїв автор наводить методики оцінки результативності науково-методичної роботи педагогічних працівників, зокрема пропонує використовувати метод анкетування та наводить розроблену ним форму анкети. Аналіз результатів анкетування дозволяє встановити ступінь розуміння викладачами сутності науково-методичної роботи та виявити ставлення педагогів до неї.

На основі ґрунтовного вивчення проблем управління системою науково-методичної роботи в технікумах автор робить пропозиції щодо його вдосконалення. Зокрема, пропонується запровадити функціонування в технікумах постійно діючого семінару з питань управління системою науково-методичної роботи; застосувати, поряд з іншими, кваліметричну методику оцінки результативності науково-методичної роботи викладачів у доатестаційний період; продовжити роботу зі створення нових моделей навчально-виховного процесу.

Видання має кілька додатків, які містять практичний матеріал, що, безумовно, допоможе керівнику налагодити успішний процес управління науково-методичною роботою в технікумі.

Посібник розрахований на керівників, організаторів науково-методичної роботи, викладачів вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації. Немає сумніву, що дане видання сприятиме покращенню стану науково-методичної роботи в технікумах, удосконаленню змісту та форм її організації, що у свою чергу призведе до вдосконалення системи вітчизняної вищої освіти та входженню її в європейський освітній простір.

Автор: О. Крепиневич

Освіта.ua
18.01.2006


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!