Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Сучасна освітня система у Великій Британії

Сучасна освітня система у Великій Британії

У сучасних умовах система ступеневої вищої освіти є важливим напрямом оптимізації підготовки нової генерації фахівців, максимального задоволення освітніх потреб особистості та суспільства, диференціації професійної підготовки, уходження нашої країни у світовий освітянський простір

Для ефективного впровадження ступеневої освіти необхідне рішення цілого комплексу завдань. Насамперед, варто розробити чітко кодифікований і оновлений відповідно до вимог державного розвитку України у третьому тисячолітті перелік кваліфікацій фахівців із вищою освітою та перелік спеціальностей, що дозволили б чітко диференціювати мету та зміст підготовки фахівців у ВНЗ. Важливим також є прискорення розробки комплектів державних стандартів вищої освіти, саме тих, які встановлюють методично стратифіковані параметри вимог до змісту, обсягу та рівня освіти на трьох рівнях: держави, суспільства й конкретного вищого навчального закладу.

Зростання та розвиток стали основними рисами, властивими вищій освіті 80-90-х років. З 1980 по 1995 рік кількість студентів у сфері вищої освіти в усьому світі виросла з 51 до 82 мільйонів, у результаті чого приріст складав 31 мільйон студентів.

Переважне значення знань у сучасному світі, з одного боку, і зростання вимог до тих, кого готує вища школа, з іншого боку, підвищує її відповідальність і значимість перед суспільством. Досвід організації вищої освіти Великої Британії може стати в нагоді для побудови професійної освіти в Україні.

Вища освіта Великої Британії з початку 80-х переживає великий приплив студентів. Загальна кількість абітурієнтів, що бажають одержати вищу освіту, уже у 1994 році складало 1,7 мільйона. У порівнянні з 1979 роком кількість студентів, які надійшли на денну форму навчання, виросло з 12 до 30 %.

Національна рада професійних кваліфікацій Великої Британії (NCVQ) представила нову структуру професійних кваліфікацій Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Вона базується на національних стандартах, що визначають навички, уміння, знання та компетентність працівників, яких вимагає роботодавець, відповідно потребам сучасної економіки, політики та суспільних відносин.

Стан справ у системі освіти у Великій Британії в останні роки свідчить про великі досягнення у сфері вищої освіти. При плануванні масштабної діяльності в сфері вищої освіти з'являються нові проблеми, з якими зіштовхуються держава і керівники підприємств. У якості однієї з вагомих проблем розглядається питання рівноваги кількості та якості освіти. Нові вимоги до якості освіти повинні відповідати зростаючим різноманітним потребам світового ринку праці.

Деякі з зазначених вище тенденцій - швидкий і стійкий ріст контингенту студентів, підвищення міжнародної мобільності, висока сума витрат на вищу освіту і збільшення її вартості, пояснюють могутній потенціал вищої освіти. Особливості підготовки фахівців визначають гнучке реагування на зміни у структурі системи освіти та громадського життя. Разом із тим, підготовка фахівців будь-якої сфери  здійснюється в тісному співробітництві з усіма секторами професійної освіти, такими, як університети, інститути та коледжі.

Цей фактор значно підвищує престиж інститутів і коледжів вищої освіти, що традиційно вважалися установами «нижчої ступіні». Зазначені вище тенденції приводять до відносної уніфікації навчальних планів і програм на рівні змісту освіти. Такий підхід цілком відповідає нинішньої стратегії - як загальноєвропейської, так і національної - досягти високого рівня підготовки фахівців у всіх сферах. На сучасному етапі розвитку Співдружності виникло питання про розробку єдиної стратегії в системі професійної підготовки різних категорій фахівців.

Освіта - чуттєва, сприйнятлива галузь, традиції ж освіти Великій Британії особливо стійкі. Британські освітні системи докорінно розрізняються  своєю організацією, змістом і перспективами. Національний уряд не охоче йде на зміни індивідуальності специфічних освітніх систем.

З одного боку, вони повинні залишатися найбільш постійними, тому що духовне формування людини, людства, у цілому, не повинно мати різких стрибків, тим більше якихось значних перерв у єдиному ланцюзі знань, це перешкоджає прогресу освітньої політики співтовариства взагалі.

По-друге, ці системи повинні бути найбільш революційними, відчувати та сприймати новітні наукові відкриття, тому що інакше вони просто не зможуть виконати свою функцію духовного й інтелектуального провідника і двигуна подальшого розвитку людства.

Реформа освіти почалася у Великій Британії з прийняттям Закону «Про освіту» в 1988 році. Її проведення, було обумовлено стурбованістю правлячих кіл зниженням конкурентноздатності країни в порівнянні з іншими державами Заходу. Реформування освіти безпосередньо асоціюється з недостатньо високим освітнім потенціалом населення. Автори реформи підкреслюють: «Освіта - це не тільки передача знань, але й наділення силою - силою моральною та духовною. Освіта повинна передавати з покоління в покоління такі людські цінності, як справедливість, повага до всіх людей, почуття обов'язку в громаді, у суспільстві, турботу про ближнього, про культурну спадщину нації і людства».

У травні 1997 року, з приходом до влади лейбористського уряду Т. Блеєра, прем'єр-міністр уже в одній із перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Важливими завданнями в цій сфері були названі не тільки поліпшення обов'язкової освіти, а і професійної, а також реформа фінансування університетської системи. Актуальність  завдань обумовлена змінами в характері соціальної політики європейських держав в останні роки. Англійський варіант реформ був названий переходом від «welfare» до «workfare», тобто від турботи держави про добробут громадянина до турботи про те, щоб громадянин мав роботу і сам забезпечив собі добробут». За таких умов значення професійної освіти зростає. Зростає й турбота держави про ці освітні аспекти.

Освітні нововведення початі на основі національного суверенітету відповідно традиційним англійським поглядам на освіту. Про це свідчить приклад успішного впровадження в 1988 урядами Великої Британії та Німеччини проекту програми ЛІНГВА (LINGUA).

Аналіз програм і нововведень найвідоміших університетів Великої Британії показує, що вони переважно спрямовані на організацію підготовки фахівців до професії, удосконалення якісного їхнього навчання, акцентується скоріше співробітництво, чим  гармонізація стандартизація.

Ще в 1974 році Міністерство освіти і науки Великої Британії підкреслило, що «ні в якому випадку освіта не повинна бути складовою економіки» (Резолюція Міністерства освіти, 20.8.1974), також освіта й навчання тепер розглядаються як «важлива складена Європейського співробітництва» (Комісія Ради Освіти, 24.05.1988).

Освіта відіграє визначну роль у суспільстві. Рада освіти Великої Британії й уряд у своїх рекомендаціях надав перевагу співробітництва з освітніми установами. Його директиви були спрямовані на введення єдиної системи визнання професійних кваліфікацій, які б базувалася на пріоритетах гармонійної побудови навчальних курсів. Досліджуючи розвиток і становлення цієї сфери суспільної діяльності, можна впевнено сказати, що тільки в 70-х роках ХХ століття у Великій Британії почали здійснюватися перші перетворення, що нині виявляються соціальними змінами на загальному ринку праці.

Генрі Джейн у доповіді «Суспільна освітня політика» на семінарі проголосив початок створення й імплементації визначених, чітких освітніх орієнтирів, які б стали поштовхом розвитку професійної освіти та знайшли білі плями і недоробки в цій галузі, що вимагає свого дослідження та шляхів його поліпшення. У резолюції міністрів освіти на зустрічі ради освіти у Програмі для сфери освіти були проголошені основні положення, що впроваджувалися в освітню політику суспільства:

  • Підвищити рівень технічного й наукового забезпечення освіти та навчання нації, з огляду на всі освітні рівні: шкільна освіта, вища та професійна, як для громадян країни, так і для іноземців.
  • Налагодити постійні зв'язки та забезпечити кваліфікаційну відповідність із системою освіти Європи.
  • Компілювати та накопичувати документацію і статистичний матеріал з питань освіти.
  • Співробітництво в сфері вищої освіти.
  • Вивчати іноземні мови.
  • Демократизувати освіту, впроваджувати однакові вимоги для вільного доступу до усіх видів освіти.

Підсумовуючи викладене вище, доцільно визначити напрямок розвитку освіти Великої Британії. Безупинна професійна освіта як світова тенденція формується в другій половині ХХ сторіччя, а точніше - на початку 70-х років.

Саме в цей період підсилилася тенденція до міжнародного співробітництва в галузі професійної освіти. Насамперед, мова йде про широку діяльність ООН, ЮНЕСКО, Міжнародної організації праці, що прийняли важливі документи з проблем професійно-технічного навчання різних категорій населення. В основу реформування національної системи освіти Великої Британії були покладені загальні принципи теоретичного, а потім і практичного розвитку концепції безупинної професійної освіти.

Концепція безупинної освіти вперше розглядалася на міжнародному рівні - на конференції ЮНЕСКО в 1965 році. Її обґрунтував всесвітньо-відомий теоретик П. Ленгранд. В основу запропонованої концепції безупинної освіти покладені загальновизнані ідеї гуманізму.

Нові підходи в організації навчального процесу - вимога часу. На цьому шляху велику допомогу може зробити дослідження структури вищої освіти у Великій Британії. Варіантність програм, вільний вибір основних дисциплін і предмету дослідження в рамках програми має місце майже на всіх сучасних факультетах Великої Британії. Можливість реалізації індивідуальних навчальних планів забезпечується модульно-блоковою системою побудови програм.

У Великій Британії вперше модульна система була введена на початку ХІХ століття та вже через призму сторіччя вільний вибір студентами навчальних дисциплін стала загальним правилом у вузах Великої Британії. Навчання блоками здійснюється на основі гнучкої програми, що забезпечує учням можливість виконання різноманітних інтелектуальних операцій і використання отриманих знань під час вирішення навчальних завдань.

Така навчальна програма містить послідовні блоки: інформаційний, тестово-інформаційний (перевірка засвоєного), корекційно-інформаційний (у випадку невірної відповіді - додаткове навчання), проблемний (вирішення завдань на основі отриманих знань), блок перевірки та корекції. Блокове й модульне навчання виникло в результаті розвитку ідей програмування в навчанні.

Перший блок навчального плану у вузах Великій Британії складають обов'язкові курси, специфічні для кожної обраної спеціалізації.

Другий блок - це елективні курси, які можуть бути як загальноосвітніми, так і спеціальними. У ньому студент має можливість вибирати курси з запропонованих предметів. Система розподілу дисциплін на обов'язкові та на вибір виникла вперше в німецьких університетах.

Елективні дисципліни поділяються на дисципліни обмеженого вибору та вільного вибору. Вони можуть включатися в програми будь-якого курсу, але, як правило, найбільше інтенсивно (до 70 %) вивчаються на основному. Співвідношення між обов'язковими й елективними дисциплінами у програмах різних університетів різне й залежить від багатьох параметрів: циклу навчання, його приналежності до державного чи приватного сектора, спеціальності та т. п.

Третій блок складають факультативні курси. Головна відмінність у тім, що елективні курси, на відміну від факультативних, є заліковими. Велика гнучкість у розробці індивідуальних програм забезпечується можливістю вибору не тільки різних курсів, але й визначених їхніх частин. Останнє стало доступним завдяки використанню модульного принципу, що полягає в тому, що курс розбивається на елементи у вигляді дискретних щодо незалежних частин (модулів).

Сутність дидактичного процесу на основі модульної технології забезпечення полягає у тому, що зміст навчання структурується в автономні організаційно-методичні блоки (модулі). Зміст і обсяг модулів у свою чергу варіюються в залежності від профільної й рівневої диференціації, що навчаються та дидактичних цілей. Такий підхід дозволяє створити умови для вибору індивідуальної траєкторії руху за навчальним курсом.

Модульне навчання, загальні положення якого були сформульовані наприкінці 60-х років XX століття в США, швидко поширювалося в освітніх системах Європи й Америки. Наприкінці XX століття модульне навчання є одним із найбільш цілісних системних підходів до процесу навчання, що забезпечує високоефективну технологію реалізації дидактичного процесу.

Засновником модульного навчання є американський дослідник Дж. Расселл. У роботі «Modular instruction» (1974) автор визначає модуль як навчальний пакет, що охоплює концептуальну одиницю навчального матеріалу й запропоновані навчаючі дії. Той, якого навчають, виконуючи їх у індивідуальному темпі, цілком опановує навчальним матеріалом.

Автор: Л. Кнодель

Освіта.ua
14.05.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!