Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Сучасна школа. Ідеологія повертається

Сучасна школа. Ідеологія повертається

В умовах державотворення все частіше виринають дискусії щодо корисності чи шкідливості ідеології для сучасної освіти й виховання нового покоління громадян. Надаючи свої сторінки визначним російським інтелектуалам, редакція сподівається на продовження обговорення цього питання

Анатолій Берштейн. З розпадом СРСР зникла і єдина, здавалося, монолітна, повсюдно пануюча ідеологія. Усі переселилися в таку собі вавилонську багатоповерхівку, де в кожній квартирі - своє. Поступово від цього багатомов'я і, як наслідок, нерозуміння один одного стало дискомфортно. Почалися розмови про кризу ідеології, про світоглядний вакуум. Змішування цих понять не випадкове. Довгий час ідеологія і світогляд вважалися тим самим. Тому, коли впала ідеологія, багатьом здалося, що вони втратили світоглядні орієнтири.

Олександр Ривкін. Усе залежить від того, як розглядати поняття світогляд. Якщо світогляд є продуктом особистісного самовизначення щодо самого себе і навколишньої дійсності, то констатація кризи передчасна. Якщо ж під світоглядом розуміється колективне освоєння заданих згори ідеологічних штампів, то криза наявна, звідси і лемент: «Дайте нам національну ідею!» або «Дайте нам державне замовлення на освіту!».

Анатолій Берштейн. Виходить, знову є потреба в державній ідеології?

Леонід Наумов. Потреба, може, і є, але справа в тім, що свідомість учителів небагато більше розколота, поляризована і дезорганізована, аніж свідомість учнів. Учні з огляду на природні причини мають більш цілісну свідомість або принаймні потенційно більш цілісну, ніж учителі. І це породжує об'єктивні і, припускаю, нерозв'язні складності при спробі впровадити яку-небудь ідеологію в школі.

Втрати, що випливуть при такій спробі, можуть бути занадто великі. І, звичайно ж, вони не порівнянні з тим результатом, що може народитися в ході цього процесу. З тим очікуваним продуктом навіть у найпозитивнішій його інтерпретації.

А розмови про необхідність повернення ідеології до школи - це, з одного боку, свідчення стихійного розуміння того, що потрібна якась спільна мова для діалогу вчителів з учнями, з іншого боку - відсутність досвіду вироблення цієї мови в неідеологічних формах. Тому і виникає спроба розв'язати цю складну проблему простим способом - придумати ідеологію. З цієї причини, як мені уявляється, ситуація і пробуксовує значною мірою.

Крім того, я взагалі не вірю в можливість держави нав'язати ідеологію. При тих ресурсах, якими вона володіє, і теоретично, і практично ця задача нерозв'язна. Немає партії, немає людей, які могли б цим займатися. А ті, хто претендує на цю роль, не мають необхідного професіоналізму. Тому я й не поділяю тривоги про повернення ідеології до школи.

Михайло Левіт. Справа не тільки в тому, що немає людей чи партій, а в тому, що в держави і самої ідеології немає як такої. Як у будь-якого бонапартистського режиму. А він і править нині у Росії. Держава робить вигляд, що намагається знайти ідеологію, принаймні постійно говорить про це. Але це тільки доводить, що ідеології саме й немає.

Ідеологія нині якась самодіяльна. І народжується вона часом на середньому чиновницькому рівні у найвигадливішому вигляді. Кожен придумує що-небудь своє. Тому можуть змішуватися які завгодно ідеї - наприклад, православ'я з комунізмом. Тому і виникають у цьому хаосі дивні вимоги: то вилучити який-небудь підручник, то почати займатися патріотичним вихованням, при цьому не маючи поняття, що це таке.

Проте, я думаю, повернення до ідеологічного диктату не буде. Ідеологія насправді - учорашній день, бо тримається на основних концептах епохи Просвітництва, що закінчилася.

Олександр Ривкін. Дійсно, з одного боку, прямого ідеологічного тиску на школу сьогодні немає. Але з іншого боку... Як іще назвати проведену згори ревізію підручників із вітчизняної історії та суспільствознавства й обговорення їх на найвищих щаблях влади? Зараз міністерство забезпечує школу тільки грифованими підручниками і контролює реалізацію навчальних програм. Тому якщо говорити про шанси держави на просування певних ідеологем в освіті, то цілком очевидно - і історія знає прецеденти - це цілком реально. Але тоді за умов уже іншої, недемократичної держави.

Олександр Авдєєв. Час нині такий, що всіх в одну шеренгу не вишикуєш. Звичайно, можна, напевно, як раніше, зобов'язати школи робити те, що запропоновано. Або можна, як це було зовсім нещодавно, нікуди не втручатися і дати подіям розвиватися своєю чергою. Ми ж сьогодні знаходимось десь посередині.

Що стосується підручників... Я тут зазирнув у підручник «Стародавнього світу» для 5-го класу і просто жахнувся, що розуміється там під історією. У принципі схоже, що й у нинішньої влади існує таке саме розуміння історії: якась сума фактів, що має залишитися в голові, без усякого взаємозв'язку між ними. Беремо, приміром, добу царського Риму. У підручнику присвячено цьому усього дві-три фрази. Усе звелося до якоїсь схемки, з якої нічого не зрозуміло.

На мій погляд, практично вся виховуюча частина з підручників історії у нас зникла.

Володимир Глєбкін. Мені здається, усе-таки треба спробувати зробити якийсь культурний коментар. Ми маємо усвідомлювати: хочемо ми цього чи не хочемо, але ми є носіями радянської культури, що, як би ми до неї не ставились, жорстко пов'язана з російською культурною традицією. І сама постановка питання про ідеологію і світогляд можлива тільки в рамках цього культурного контексту.

Якщо відмовитися від схеми, що є держава, котра пропонує якусь ідеологію, і є гарні хлопці або не дуже гарні, котрі цю ідеологію або приймають, або намагаються ширше мислити, то мова тут у цілому буде йти про співвідношення особистості та її оточення.

Можна наголошувати на собі, відстоювати власну незалежність і самостійність. Цю позицію умовно можна визначити як західницьку. Можна акцент перенести і розглядати себе як частину якогось цілого. У першому випадку я - вільна особистість і маю свої уявлення про світ. У другому - я, як частина цілого, поділяю якесь уявлення про світ, прийняте в тій або іншій групі. І в кожній з цих систем координат ідеологія відрізнятиметься від світогляду.

Якщо ми говоримо про західну модель, то в її основі лежить концепція атомарної особистості і суспільного договору. Ця особистість самодостатня і вступає з іншого у якісь функціональні зв'язки. Це глибока фундаментальна підстава, що лежить у західній традиції.

Вектор російської традиції інший. Тут особистість існує переважно як частина цілого. Ключова ідея - служіння різного роду: імператорові, народові тощо. Реалізація себе в цьому служінні - надзвичайно значимий момент нашої традиції.

У цьому сенсі мені здається, що не зовсім коректно відокремлювати державу, що має якусь ідеологію, і народ, якому цю ідеологію нав'язують. Усе-таки люди, що прийшли до влади, теж вийшли з певного середовища, вони пройшли певний шлях.

Анатолій Берштейн. Але, можливо, проблема тоді полягає в тому, що світоглядна криза насправді є криза національної самоідентифікації? Тому що західний світ, схоже, уже цілком визначився зі своїми цінностями, зі своєю системою координат.

Леонід Наумов. Я б говорив не про кризу ідентичності Росії, а про кризу нашого покоління, і тільки. Але, на мій погляд, уже через десять, двадцять років просто за віковими, біологічними причинами цієї кризи не буде.

А якщо й буде, то набагато менш гостра. Адже сучасні діти на відміну від нас ніякого зламу не пережили. Вони нормально існують у суспільстві, де народились, у ринкових відносинах, у сьогоднішній Російській Федерації з якимись претензіями на ідеологію.

До речі, за моїм відчуттям, деякий перелом у свідомості відбувся буквально в останні кілька років. Справа в тому, що протягом 90-х років учням до 11-го класу я не висловлював своєї думки. Я ставив певні запитання, зіштовхував різні точки зору, створював суперечливі ситуації, але щоразу свідомо ухилявся від висловлювання своєї точки зору. У мене виникає відчуття, що вікова рамка, коли їм можна досить спокійно висловлювати свої думки, понизилася. Вони набагато більш упевнені у своїх поглядах, і відбувається це значно раніше, ніж до 11-го класу. Чужа думка для них менш небезпечна. Сучасні діти більш стійкі. У мене таке відчуття, що для них це органічний стан. Коли вони виростуть, їм, можливо, і не потрібна буде ніяка ідеологія, а якщо й буде потрібна, вони певним чином самі її придумають.

Світоглядні ж питання все одно будть, але це вічна проблема для будь-якої культури. І Росія тут не виняток.

Володимир Глєбкін. А сучасні підлітки все-таки відчувають порожнечу.

Не випадково виникла величезна галузь рольових ігор - не тільки толкієністів, але і гра в декабристів і так далі. Коли починаєш розмовляти з цими хлопцями, вони говорять, що дійсності не вистачає, а у віртуальних іграх можна прожити цей шматок. Виходить, пошук дійсності все-таки триває. Потреба знайти точку опори в житті наявна в суспільстві. І все це переноситься на школу. Хочемо ми цього чи не хочемо, школа вирішує завдання трансляції культури. Просто я можу себе не усвідомлювати як частину цієї культурної традиції, усіх ліній, що від мене ростуть. Мені здається, це моє, а насправді це від Пушкіна, Достоєвського...

Анатолій Берштейн. Виходить, варто занурити дітей у цілющі води культури - і всі її оздоровчі властивості відразу проявляться. Але культура не завжди прищеплюється.

Володимир Глєбкін. Звичайно, ніякими наказами, розпорядженнями, циркулярами існуючу порожнечу заповнити не можна. Усе має відбуватись природно. І нам треба діяти в силу своїх можливостей та інтересів.

Спроба звернення до традиції в цілому, у першу чергу російської культури XIX століття, на уроках історії і літератури - це те, що ми називаємо формуванням укорінення в культурі. Це те, що для нас є і світоглядом, і ідеологією.

Михайло Левіт. Можливо, що для подолання кризи в школах дійсно потрібна філософська освіта. А це значить, що треба допомогти дитині вибудовувати свій власний образ, знайти власний світогляд, що без рефлексії неможливо. Якщо перефразувати Маркса: філософи лише різним чином пояснювали світ, наша справа - визначити себе в ньому.

Звичайно, якщо ми хочемо, щоб підліток був здатний створювати й реалізовувати свій життєвий проект, тобто вмів усе те, що зараз і недоступно, і робить нашу людину неконкурентоздатною.

Сучасна школа повинна мати, на мій погляд, в основі практичну філософію. Якщо це математика, то значить, що людина опановує культуру чистих форм: моделювання, доведення тощо. Якщо література, то людина опановує можливість говорити про почуття, опановує відповідну мову. Неартикульоване почуття - почуття майданне. Якщо говорити про історію, то без вільного володіння історичним матеріалом, без знання хронології минулого немає можливості будувати траєкторію майбутнього. Проектування без почуття часу немає.

Так що якщо вчитель при викладанні ставить перед собою певні завдання, то він вносить свою частку у побудову життєвого проекту дитини, створення якого і є справжнім атестатом зрілості.

Автор: В. Громовий

Освіта.ua
12.12.2006


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!