Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Сучасний стан системи освіти Франції

Сучасний стан системи освіти Франції

Вивчення шляхів розвитку освітньої системи Франції свідчить про те, що перші навчальні заклади відносяться до римського періоду, деякі вищі освітні заклади існували ще в кінці першого тисячоліття, але лише Паризький університет надовго став зразком для всієї Європи в організації вищого навчання

На момент потреби в розширенні класичного набору спеціальностей (ХVI ст.) королівська Франція мала 22 університети, надмірна традиційність яких примусила владу створити заклади з технічними та науково-природничими напрямами (школи мостів, гірничої справи тощо). Велика революція змела всі королівські університети, тому майже століття Франція обходилась без цього виду вищих навчальних закладів, відновивши їх лише в 1896 р.

Довга низка бурхливих історичних подій зумовила виняткову складність системи вищої освіти Франції, де університети найвищого ґатунку з десятками тисяч студентів об'єднуються з мікроскопічними закладами, потоки багаторічного відбору талановитих учнів на основі відомого принципу меритократизму зі вступом в елітні вищи школи через надвисокі конкурсні бар'єри мирно співіснують з абсолютно вільним записом на більшість факультетів численних університетів. «Студентська революція» кінця 60-х років з епіцентром у Сорбонні призвела до істотного реформування насамперед університетів, що визначило головні риси сучасної вищої освіти країни.

Система сучасної освіти Франції вважається однією з найбільш привабливих для багатьох країн у силу своєї ефективності, що доведена багатьма роками її існування. Ця система багатоступенева та складна. Давайте проаналізуємо основні ступені французької системи освіти на сучасному етапі розвитку країни.

Початкова («елементарна») школа має три цикли та приводить учнів у середню школу першого рівня - колеж (4 роки). Перші два роки складають цикл спостереження, заключні - орієнтації, під час якого на випускних іспитах відбувається скеровування учнів у різні потоки заключного рівня середньої освіти: ліцеї загального й технічного навчання (3 роки); професійно-технічні ліцеї (3-4 роки); заклади профосвіти та учнівство. Ліцеїсти складають комплексні заключні іспити й можуть отримати «бакалаврат» - свідоцтво про повну середню освіту з правом вільного вступу до університетів. Це не так легко, але щороку відсоток молоді віком 18-19 років, яка його отримала, зростає: 11 % у 1960 р., 38 % наприкінці 80-х, понад 60 % у 1995 р., а в останній час - 80 %. Про правила доступу до вищої освіти сказано нижче.

Хоча середня та вища освіта у Франції є продуктом тривалого розвитку, вона дуже далека від стагнації. Наприклад, із початку 90-х кількість студентів зросла на 0,5 млн, а у 2000 р. - понад 2 млн (майже 50 % охоплення молоді). Залишається високий рівень централізації системи освіти з дещо гіпертрофованим впливом різних міністерств, що мають свої вищі навчальні заклади. Як їх противага створена група впливових громадських органів та асоціацій консультативного плану. Національна рада з вищої освіти та досліджень (CNESER) і Конференція президентів університетів є головними з них. Вони активно співробітничають з міністерством освіти.

Детально описати французькі вищі заклади освіти - непроста справа, бо кількість їх видів набагато більше, ніж в інших країнах. У довідниках Європейського Союзу вказуються адреси аж 1877! Це пояснюється тим, що в переліку зазначено заклади, які в інших країнах входять до системи середньої освіти, наприклад, багато сотень шкіл та училищ професійного навчання (технічні, медсестер тощо) переважно з двохрічними програмами.

До «справжньої» вищої освіти зі вступом після отримання повної середньої в тому ж 1992 р. відносилося 78 університетів, 453 переважно монодисциплінарних вищих закладів освіти з невеликим (кілька сотень) контингентом студентів.

Чверть студентів навчається у приватному секторі, де налічується п'ять університетів і більшість із 453 спеціалізованих закладів вищої освіти. Державні університети поглинають майже дві третини студентів країни, і майже кожний з них - великий заклад з десятком і більше тисяч студентів, що має адміністративну та наукову ради, раду з викладачів і студентів і управляється президентом, якого на п'ять років обирають ці три ради.

Університети є об'єднанням «одиниць (відділень) підготовки та пошуків» з основних дисциплін на чолі з обраними директорами, а також більш звичних нам інститутів і шкіл (технологічних, політичних чи юридичних студій, професіоналізованих, підготовки вчителів, загальної адміністрації чи менеджменту, туризму, зв'язку, преси, соціального й економічного розвитку, міжнародних відносин і багато інших). Не дивно, що одні лише університети присуджують понад десять різних кваліфікацій.

У Франції частина вищої освіти практично повністю відкрита (це переважно університети) і вступ майже зводиться до простого запису на навчання шляхом сплачування символічної суми на витрати канцелярії, інша - «закрита» (домінують неуніверситетські заклади), бо прийом ведеться із суворою селекцією при кількох претендентах на одне місце. Селекційна частина натомість гарантує роботу після отримання диплома. Навчаючись в останньому класі ліцею («терміналі»), учень може звернутись до його ради з проханням на основі досьє вирішити питання вступу в такі види закладів із селективним зарахуванням:

  • ПІДГОТОВЧІ КЛАСИ, які інтенсивно готують до вступу через жорсткий конкурс у вищі школи Франції;
  • УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ для отримання через два роки технологічного диплома, що є насамперед професійною та вигідною для успіху на ринку праці кваліфікацією;
  • СЕКЦІЮ ВИЩИХ ТЕХНІКІВ із виходом через два роки на посвідчення «вищого техніка»;
  • СПЕЦІАЛІЗОВАНУ (вищу) ПРОФШКОЛУ.

У разі відхилення прохання учень швидше за все опиниться в одному з десятків університетів. Для запису до університету необхідно мати документ про середню освіту (12 чи 13 років навчання), який у Франції має назву «бакалаврат» (усі називають його просто «бак») і отримується після складання комплексу випускних іспитів, що проводяться одночасно по всій країні так, що списування практично виключене. Незалежність цих іспитів від ліцеїв дає змогу досить об'єктивно порівнювати між собою заклади середньої освіти. Дані про ці іспити (включаючи й результати учнів) оприлюднюються у пресі. Оскільки останніми роками заклади середньої освіти досить спеціалізовані, то «баки» мають варіанти, які дають доступ лише на відділення за профілем.

Особи без бакалаврату можуть отримати перепустку у вищі заклади шляхом складання іспитів на диплом доступу до вищої школи (DAEU), який визнається еквівалентним замінником. DAEU має лише дві версії: А - гуманітарну, В - природничі й інші спеціальності.

У вищі школи, які готують держслужбовців і гарантують випускникам постійне місце праці, даючи освіту дуже високого ґатунку, вступають за конкурсом після дворічних післяшкільних підготовчих (репетиторських) класів, програми та вимоги яких вище, ніж на двох курсах університетів. Вступ у ці класи теж селекційний і лише за рекомендаціями шкіл і ліцеїв. У випадку невдачі під час вступу у вищі школи випускники підготовчих класів вільно продовжують навчання відразу на третьому курсі університетів (за профілем). Громадськість Франції вважає вищі школи з їх кореневою системою підготовчих класів кращим досягненням національної системи освіти.

Усе ж абсолютна більшість абітурієнтів із «баками» записується в широко відкриті університети. Із регіону Парижа поширюється практика введення учнями даних про себе та бажані заклади освіти в комп'ютерний банк, який після отримання всіх замовлень і врахування безлічі параметрів видає свій присуд (оскаржень не буває) про місце навчання у вищих закладах освіти.

Академічний рік має два семестри, розпочинається у вересні та закінчується червнем. До літніх канікул додаються двотижневі перерви на Різдво й Великдень, інколи ще тиждень у лютому між семестрами. Дати залежать від вищих закладів освіти та щороку змінюються. Заняття проводяться традиційним способом, але наголошується на самостійній роботі студентів, для якої створені прекрасні умови (бібліотеки, бази даних, комп'ютеризовані робочі місця для студентів тощо). Серйозні дисципліни закінчуються іспитами. Шкала оцінок досить своєрідна: від 20 (найвища) до 0 (найнижча): 16-19 - дуже добре й відмінно, 14-15 - добре, 12-13 - досить добре, 10-11 - задовільно (прохідні бали), нижче 10 - незадовільно.

Більшість вищих навчальних закладів організує багато вільних і платних лекційних курсів актуального змісту для дорослих. Поряд із вечірнім навчанням є й дистанційне (понад 30000 студентів у 23-х університетах і Національному центрі заочної освіти), а також специфічні форми фахової підготовки в таборах чи майстернях різної тривалості влітку чи у вечірній час під егідою Національної консерваторії мистецтв і ремесла. Наполегливість у виконанні програм цих таборів може призвести аж до отримання диплома інженера.

Цікавою особливістю Франції є поширеність «вільних слухачів» - дорослих осіб, які за символічну плату (за користування бібліотеками, лабораторіями тощо) можуть відвідувати за власним бажанням академічні програми університетів, але без права складати іспити й отримувати диплом про вищу освіту. Навчання у вищих закладах освіти Франції організовується за трьома стадіями - циклами. Перший триває два роки, упродовж яких аж 54 % всього контингенту університетів набувають загальну вищу освіту, уточнюють фахову орієнтацію й отримують першу академічну кваліфікацію (проміжний диплом DEUG). Другий цикл є циклом поглиблення та фахової підготовки (2-3 роки) й сам підрозділяється на дві стадії з видачею «лісанс» і «метріз». Третій цикл дуже спеціалізований і готує до початку серйозних наукових досліджень. Прийом на нього за конкурсом, тривалість навчання - рік. Конкурсний також вступ на докторські стадії, які завершуються захистом дисертації й отриманням кваліфікації «доктор».

Викладачі поділяються на три категорії: професори (еквівалент наших професорів і доцентів), лектори й асистенти. Хоч середня зарплата викладацького персоналу нижча, ніж у колег з аналогічними дипломами у промисловості, цей вид праці є привабливим через помірні навчальні навантаження в поєднанні з високим рівнем академічної свободи та соціальної захищеності. Прийом конкурсний, бо кількість претендентів перевищує кількість вакантних місць. Закон визначає тривалість робочого тижня викладача у 39 годин. За рік має набратися 128 год. лекцій або 192 год. семінарських занять чи 228 год. керування лабораторними роботами.

Кваліфікаційна система вищих закладів освіти Франції досить складна. Усі види кваліфікацій розподіляються на дві групи, що пов'язані з коротко- та довгостроковим навчанням.

«КОРОТКІ» ПРОГРАМИ тривають переважно два, зрідка - три роки та приводять до професіональних кваліфікацій, які дають право праці у промисловості, торгівлі й у секторі послуг. Цей напрям вищої освіти вибирають 30 % усів володарів шкільних бакалавратів. Є чотири головних види програм короткого навчання:

  • програми університетських технологічних інститутів (IUT) у 19-ти окремих профілях (дисциплінах) із тривалістю два роки та присудженням університетського диплома з технології (DUT), що дає змогу потрапити на керівні посади нижчого й середнього рівня. DUT популярний, і кількість кандидатів до IUT часто в багато разів перевищує кількість місць, що приводить до селекційного вступу;
  • програми секцій вищих техніків (STS), що тривають переважно два роки та даються в частині ліцеїв з післясередніми професійними програмами, схожими на щойно описані програми IUT, але такими, що відзначаються вищою спеціалізацією та присудженням диплома вищого техніка (brevet de technicien superieur). Звуженість його фахового змісту стає серйозним недоліком у випадку вимушеної зміни заняття, тому STS менш популярні, ніж варіант університетських інститутів. У багатьох країнах аналоги STS не відносяться до вищої освіти;
  • другим варіантом короткої університетської є дворічна й високоспеціалізована програма, що завершується дипломом про університетську наукову та технологічну освіту (DEUST), який також виводить на ринок праці й сервіс чи індустрію;
  • триваліші (до чотирьох років включно) програми підготовки санітарного й іншого медичного персоналу нижчої та середньої кваліфікації у спеціалізованих школах системи міністерства охорони здоров'я. Вони користуються успіхом і тому вступ на ці програми конкурсний.

«ДОВГІ» ПРОГРАМИ пропонують університети чи інші вищі заклади освіти високого рівня. На них ідуть 68 % володарів бакалавратів (із них 10 % роблять це через посередництво підготовчих класів).

Цю групу закладів можна класифікувати так: а) університети; б) інститути політичних студій; в) вищі школи кількох типів; г) вищі нормальні школи; д) школи мистецтва й архітектури.

Університети навчають за трьома циклами (2 + 2 + 1). Перший передбачає два роки викладання загальних основ і базових дисциплін вибраного профілю та приводить до диплома загальної університетської освіти (DEUG) - проміжного документа з чисто академічним змістом. Студенти медичних фахів мають високий бар'єр іспитів у момент переходу з першого на другий курс, у решти спеціальностей такої суворості немає.

Другий цикл триває два чи три роки й сам підрозділяється на дві частини, перша з яких видає лісанс (license), друга - метріз (maitrise). Така черговість притаманна не всім фаховим профілям. Навчання на другому циклі поглиблене та спеціалізоване. Дипломи мають академічний і професійний компоненти. Така чіткість порушується нововведеними професіоналізованими університетськими інститутами (IUPs), які набирають студентів після першого курсу, досить інтенсивно вчать три роки та після кожного з них послідовно видають тим, хто утримається, посвідчення: DEUG, лісанс, а в кінці - метріз. Володарів останніх уважно переглядає комісія для вшанування кращих званням «головного інженера» (чи магістра-інженера = Ingeniuer-Maitre».

Третій цикл у першому варіанті за рік вузькофахового навчання видає диплом із вищої спеціалізованої освіти (DESS), у другому - за 1-2 роки ширшого навчання готує до наукової роботи, присуджує диплом поглибленого навчання та видає перепустку на докторські стадії й захист дисертації. Багатоваріантна ситуація й зі стадіями після третього циклу. Після років аспірантури звичного нам університетського типу можна захистити дисертацію та стати доктором наук, потім ще попрацювати й отримати абілітацію для керівництва науковими дослідженнями.

Сенс зусиль - підвищення шансів на конкурсне заміщення місць університетських професорів. Інженери з хорошими дипломами з 1993 р. отримали змогу навчатись на програмах, аналогічних аспірантурі з класичних спеціальностей, бо можуть за два роки навчання та досліджень у наукових центрах відповідного профілю отримати диплом із технологічних досліджень (DRT). Навчання також поділяється на три цикли, але істотніші не вони, а просто роки навчання. Перший рік навчання дуже «змагальний», після нього контингент студентів істотно зменшується.

Інститути політичних студій кількісно малі та призначені для підготовки адміністраторів широкого профілю для участі в конкурсному заміщенні місць у державних структурах. Вступ конкурсний, основна програма триває три роки, можна також іще 1-2 роки повчитись на третьому циклі й отримати диплом вищого рівня. Вищі школи наукових і технічних профілів належать кільком міністерствам, мають трирічні програми та присуджують дипломи інженерів (Diplome d'Ingenieur). Вступ конкурсний і лише після попереднього дворічного навчання в підготовчих класах з дуже інтенсивним і глибоким вивченням математики та фізики. Вищі школи з комерції й управління - приватні і для вступу вимагають попереднього дворічного підготовчого навчання у спеціалізованих закладах вищої комерційної освіти (НЕС).

Вищі нормальні школи (усього їх чотири) мають добру славу як кращі заклади підготовки викладачів ліцеїв і післясередніх закладів освіти. Вступ дуже селективний із попереднім успішним закінченням дворічних підготовчих класів відповідного профілю, потрапити куди теж можна лише після селекції впродовж навчання в колежі й ліцеї. Навчання триває переважно чотири роки; випускники отримують сертифікат здатності до викладання (CAPES), що може доповнюватись додатковим профіспитом (агрегація - agregation), складання якого дуже добре впливає на підвищення зарплати та кар'єру. За умови доступу випускники мусять не менше десяти років провести в державному секторі освіти, проти чого вони й не заперечують - усі чотири роки навчання стипендія істотно перевищує мінімальну зарплату у промисловості й надалі теж залишається привабливою.

Школи мистецтв та архітектури (підпорядковані міністерству культури) мають дуже селективний доступ і тривалість навчання від трьох до п'яти років. Перші мають одноциклові програми та видають національні дипломи. Навчання у школах архітектури поділяється на два цикли, кожний з яких має окремий незалежний диплом: після двох років - базового навчання з архітектури (DEFA), а потім ще через три - звання дипломованого урядом архітектора (DPLG).

На основі наукового дослідження були виявлені такі переваги в системі освіти Франції в порівнянні з іншими європейськими країнами:

  • Рекордне серед розвинених країн охоплення дітей дошкільним вихованням і одна з кращих у світі систем підготовки до обов'язкового навчання.
  • Дуже мала участь населення в оплаті освіти та всіх інших форм послуг із набуття знань і підвищення кваліфікації.
  • Відносно «дешева» вища освіта, яка одночасно відзначається визнано високим рівнем знань і вмінь випускників вищих закладів освіти практично всіх типів.
  • Висока централізація управління та фінансування освіти зі створенням на державні кошти системи структур та об'єднань для залучення громадськості й фахових асоціацій до вироблення освітньої політики та вирішення складних проблем поточної діяльності закладів освіти.
  • Наявність системи передбачення попиту на ринку праці та використання її даних у заходах із професійного скеровування випускників колежів чи інших закладів освіти.
  • Висока якість навчання у школах, яка досягається цілим комплексом заходів, зокрема ефективною диференціацією заключної стадії середньої освіти та системою поточного й заключного контролю роботи учнів і вчителів.
  • Належна підготовка й оплата вчителів і викладачів, побудова системи стимуляції до самовдосконалення й розширення фахових знань і можливостей.
  • Створення складної та багатостадійної системи підтримки здібних до освіти та праці учнів, вирішення долі учня на основі лише його позитивних рис та ознак, збереження елітарної структури підготовчих класів (які почасти визначають високі вимоги до навчання на рівні ліцеїв) і вищих шкіл із дуже суворим (але справедливим) відбором кандидатів на всіх стадіях.
  • Майже ідеальна реалізація принципів прав особи та рівного доступу до всіх стадій освіти, зокрема шляхом безконкурсного доступу до університетів і безоплатного навчання в них. Одним із наслідків цього є те, що Франція - один зі світових лідерів за кількістю студентів-іноземців.
  • Цивілізоване регулювання та державна підтримка діяльності приватних закладів освіти як засобу здешевлення навчання й розширення свободи вибору для молоді.

Таким чином, освітня система Франції довела свою ефективність. Так, представники багатьох країн їдуть учитися саме сюди. Багато урядів країн, що розвиваються, вибирають при створенні своїх національних освітніх систем як зразок французьку систему освіти та підготовки спеціалістів усіх секторів економіки.

Автор: Л. Кнодель

Освіта.ua
14.05.2008

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!