Osvita.ua Середня освіта Сучасна освіта Гендер у системі педагогічного знання

Гендер у системі педагогічного знання

Вітчизняна педагогіка сьогодні знаходиться на складному етапі свого розвитку, що характеризується різноманіттям інноваційних підходів і педагогічних концепцій, покликаних сприяти цілісному та гармонійному розвитку особистості, створенню сприятливих умов для її формування, проголошуючи гуманізм основою побудови своєї наукової парадигми

Посилення гуманістичних тенденцій у сучасній педагогіці трактується дослідниками як «своєрідна реакція на колишній антигуманізм, відсутність свободи та можливості вільної творчості в галузі педагогіки». У руслі цих тенденцій відбувається процес відродження вітчизняної педагогіки, її нове прочитання, одержують свій оригінальний розвиток педагогічні ідеї європейської педагогіки. До цих тенденцій відносимо виникнення на вітчизняному ґрунті ідей нейропедагогики, антропологічної педагогіки, феміністської та гендерної педагогіки.

Про особливу актуальність гендерної тематики в науковому співтоваристві свідчать проведені науково-практичні конференції, семінари, «круглі столи», літні школи тощо. Предметом обговорення на більшості подібних зборів стають як сама специфіка виділення (функціонування, конструювання) наукової категорії «гендер», так і суспільне значення всіх похідних від неї категорій («гендерна асиметрія», «гендерна дискримінація», «гендерна чутливість», «гендерна культура» та ін.). З галузі наукових дискусій останнього десятиліття гендерна проблематика, що цілком закономірно, переходить і до сфери освіти. Тим більше що освітні установи, згідно з гендерною теорією, є одним з основних і найбільш діючим інструментом гендерної соціалізації особистості.

У системі освіти гендерний компонент визначається як теоретична концепція й освітня практика. При цьому, на наш погляд, мабуть, саме практика випереджає теорію, а не навпаки, що було б логічніше.

Гендерні підходи сьогодні міцно впроваджуються у зміст вищої освіти через дисципліни соціогуманітарного циклу: філософію, соціологію, психологію, культурологію тощо, у зв'язку з чим актуальними стають проблеми легітимації тендерного підходу в ті чи інші навчальні дисципліни, вибору оптимальних методів гендерної освіти.

Процес упровадження гендерного знання в освіту ускладнений через причини об'єктивних факторів, серед яких багато дослідників виділяють: відсутність чіткої державної програми розвитку гендерного компонента в освіті, неготовність суспільства до сприйняття гендерних проблем як дійсно актуальних, обмеження гендерної проблематики жіночою темою; відсутність освітніх програм, методичного забезпечення, кваліфікованих кадрів та ін. Усі зазначені фактори, дійсно, об'єктивні, і на їх подолання піде ще не одне десятиліття педагогічного пошуку. Але варто подивитись на проблему інакше.

Як галузь науково-практичних досліджень гендерна педагогіка все ще не має твердого академічного статусу. Більше того, можна відзначити, що навіть визнаний авторитет у сфері дослідження проблем статі І. Кон, цитуючи фрагмент доповіді на ювілейних загальних зборах Російської академії освіти віце-президента РАО В. Борисенкова про гендерну педагогіку та сексуальну освіту, прокоментував їх у такий спосіб: «Цікаво, чи сприйме вітчизняна педагогіка цей заклик». Процитований дослідником фрагмент (як і контекст його включення) ще раз переконує: по-перше, гендерна педагогіка продовжує сприйматись ученими у сполученні із сексуальною освітою; по-друге, гендерна педагогіка трактується як урахування специфіки статі вихованців у навчально-виховному процесі. В. Борисенко стверджує: «Зараз ми відійшли від безстатевої педагогіки, стали більше, у порівнянні з недавнім минулим, ураховувати статеві розходження, але часто вони трактуються тільки як психофізіологічні. Гендерна педагогіка в нашій освіті робить лише перші кроки, навіть термін цей мало кому відомий. У багатьох педагогічних дослідженнях нормативний ідеал мужності та жіночності малюється так, начебто в цій сфері нічого не змінилось із часів Київської Русі, і це вступає у протиріччя з життям». Домірковуючи хід цих висловлювань, варто припустити, що задача гендерної педагогіки - трохи відкоригувати ці ідеали (мужності, жіночності) відповідно до сьогоднішнього дня.

Далі читаємо: «Необхідно усвідомити, що без урахування особливостей розвитку й соціалізації дітей різної статі не може бути ані успішної боротьби з підлітковою злочинністю, ані їх підготовки до сімейного життя». Де ж тут гендерний компонент? У вказівці на особливості «розвитку та соціалізації дітей різної статі»? Чи в «підготовці до сімейного життя»?

Уважаємо, що перший компонент, якщо він не спрямований на корекцію факторів соціалізації, гальмуючої особистісний розвиток дитини (незалежно від статі), здатний лише підсилити й без того складний (у гендерному відношенні) стан справ у школі. І друге: переконані, що розглядати сімейне виховання тільки в руслі провідних проблем гендерної педагогіки все одно, що продовжувати стверджувати, що репродуктивна функція є основною для жінки.

Звичайно, можна сказати - це лише «вітчизняний» погляд на проблему. Але так само трактується гендерна педагогіка й у ряді наших наукових публікацій. Тут варто звернутись до навчального посібника «Гендерна педагогіка», автор якої, В. Кравець, як сказано в анотації, «...висвітлює весь спектр гендерних і сексуальних проблем в освіті та педагогіці». Видання це дуже цікаве, котре за шириною наукового висвітлення проблеми та глибиною аргументації заслуговує на те, щоби стати першим підручником у цій галузі. У задачі нашої публікації не входить критична оцінка даного видання, звернемо увагу лише на визначення «гендерної педагогіки», що вміщено уже у введенні: «Гендерна педагогіка - це сукупність підходів, спрямованих на те, щоб допомогти дітям різної статі відчути себе у школі комфортно, успішно підготуватись до статево-рольової поведінки в родині. Мета гендерної педагогіки - корекція впливу гендерних і сексуальних стереотипів на користь прояву та розвитку особистих властивостей індивіда. Основна ідея статевого підходу в освіті - в урахуванні специфіки впливу на розвиток хлопчиків і дівчинок усіх факторів навчально-виховного процесу (зміст, методи навчання, організація шкільного життя, педагогічне спілкування, склад предметів тощо)». Як бачимо, автор даного визначення основний акцент також робить саме на «стать», що виявляється вже у другій частині визначення, де гендерний підхід цілком підмінюється статевим. І сама структура, і зміст посібника відбивають цю точку зору автора. Але таке визначення зводить роботу педагога лише до корекції стереотипів, тобто не до їх ліквідації, згладжування, а саме корекції відповідно до задач часу, зі зразками, що змінились, зразків поведінки. Загалом, складається враження, що таке трактування гендерної педагогіки лише ще більше «зажене» учня в новий стереотип, з тією лише різницею, що раніше цей процес відбувався підспудно, а тепер - цілком цілеспрямовано. Це трактування здається тим більш дивним, що у вказівці на методологічні основи гендерної педагогіки називаються «навчанням про андрогінію як умову ефективного розвитку та реалізації особистості». То, може, й мета гендерної педагогіки - формування та виховання андрогінної особистості, нехай хоч (як на сьогодні) недосяжного ідеалу. Тому й система гендерної освіти та виховання повинна бути в більшому ступені компенсаторною, коригувальною.

Те, що перелічується В. Кравцом як основні фактори навчально-виховного процесу (зміст, методи навчання, організація шкільного життя, педагогічне спілкування, склад предметів), не може мати статеве забарвлення, в ідеалі воно повинно бути саме гендерно нейтральним, що й дасть учню свободу особистісного розвитку та подальшого самовизначення. Адже саме про це пише той же В. Кравець, коли стверджує, що «школа повинна давати учням можливість розвивати індивідуальні здібності та інтереси незалежно від їхньої приналежності до тієї чи іншої статі, протистояти традиційним статевим стандартам». Неможливо не відзначити деяку непослідовність поглядів дослідника, їх суперечливість, що, по суті, відбиває загальний стан гендерної педагогіки в системі вітчизняного педагогічного знання.

Варто визнати, що російські колеги в цьому напрямі просунулися значно далі. Так, у науково-практичних рекомендаціях Міжнародної науково-практичної конференції «Гендерна освіта в системі вищої та середньої школи: стан і перспективи» (м. Іваново), представлене чітке визначення поняття «гендерна освіта» - «процес одержання систематизованих знань у галузі стратегії гендерної рівності, а також навичок їх застосування у практичній діяльності».

У цілому можна відзначити таке.

Звертання до вітчизняних публікацій з тендерної проблематики в освіті переконує у відсутності єдиної та чіткої концепції гендерної освіти та виховання, що була б узагальнена в єдиному понятті - «гендерна педагогіка». Тому в поле гендерних проблем виявляються залученими питання роздільного навчання, упровадження гендерного компонента до складу та змісту навчальних дисциплін (а також різних навчально-методичних видань), проблеми родинного та статевого виховання, що не завжди виправдано.

У визначенні поняття гендерної педагогіки виділяються дві тенденції: прихильники першої практично прямо пов'язують гендерну педагогіку зі статевим вихованням, вимагаючи виховувати (та навчати) не абстрактну особистість, а саме хлопчика чи дівчинку. Відзначимо, що цей підхід найбільш розповсюджений серед психологів і педагогів, які й раніше займались розробкою проблем статевого та сімейного виховання. Прихильники іншої точки зору (її поділяє й автор публікації) уважають, що задача гендерної педагогіки у вихованні андрогінної особистості, у всебічному навчанні дитини (з урахуванням необхідних соматичних показників) без акценту на стать. Коли з практики навчання зникне прихована сегрегація за статевою ознакою, можна говорити про гендерне виховання, як про виховання нейтральне.

Зазначені тенденції вносять плутанину й у питання практичного впровадження гендерного знання, оскільки не може бути єдності в методології, якщо відсутня єдина концепція. Різні концепції, безумовно, мають право на існування, головне, щоб у цій плутанині понять і визначень не була утрачена головна мета введення гендерного компонента в освіту. Причину випередження практикою теорії бачимо в деякій інертності педагогіки як науки. З одного боку, вона ретранслює досвід минулих поколінь, з іншого - формує нове людське співтовариство. Власне ця бівалентність педагогіки, можливо, частково й пояснює існування двох концепцій у визначенні поняття «гендерна педагогіка».

Дотримуючись традиційного розуміння «педагогіки» як категорії, що поєднує навчання чи (освіту) та виховання, у визначення тендерної педагогіки варто внести освітній (зазначений вище) та виховний аспекти, чітке визначення яких дасть можливість стверджувати саме існування гендерної педагогіки як галузі наукового знання, що, у свою чергу, полегшить роботу дослідникам і у виробленні наукової концепції, і в пошуку найбільш ефективних методів і прийомів гендерного навчання й виховання на різних рівнях освіти.

Автор: Т. Вороніна

Освіта.ua
17.07.2008


Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!