Гайдамаки

Читати онлайн історико-героїчну поему Тараса Шевченка "Гайдамаки"

A- A+ A A1 A2 A3

Ні корови, ні вола —

Осталася хата.

Я оддам, я продам

Кумові хатину,

Я куплю, я зроблю

Яточку під тином;

Торгувать, шинкувать

Буду чарочками,

Танцювать та гулять

Таки з парубками.

Ох ви, дітки мої,

Мої голуб’ята,

Не журіться, подивіться,

Як танцює мати.

Сама в найми піду,

Діток в школу оддам,

А червоним черевичкам

Таки дам, таки дам!"

"Добре! добре! Ну, до танців,

До танців, кобзарю!"

Сліпий вшкварив — навприсядки

Пішли по базару.

Земля гнеться. "Нумо, Гонто!"

"Нум, брате Максиме!

Ушкваримо, мій голубе,

Поки не загинем!"

"Не дивуйтеся, дівчата,

Що я обідрався;

Бо мій батько робив гладко,

То й я в його вдався".

"Добре, брате, єй же богу!"

"Ану ти, Максиме!"

"Постривай лиш!"

"Отак чини, як я чиню:

Люби дочку абичию —

Хоч попову, хоч дякову,

Хоч хорошу мужикову".

Всі танцюють, а Галайда

Не чує, не бачить.

Сидить собі кінець стола,

Тяжко-важко плаче,

Як дитина. Чого б, бачся?

В червонім жупані,

І золото, і слава є,

Та нема Оксани;

Ні з ким долю поділити,

Ні з ким заспівати;

Один, один сиротою

Мусить пропадати.

А того, того й не знає,

Що його Оксана

По тім боці за Тікичем

В будинку з панами,

З тими самими ляхами,

Що замордували

Її батька. Недолюди,

Тепер заховались

За мурами та дивитесь,

Як жиди конають,

Брати ваші! А Оксана

В вікно поглядає

На Лисянку засвічену.

"Де то мій Ярема?" —

Сама думає. Не знає,

Що він коло неї,

У Лисянці, не в свитині —

В червонім жупані,

Сидить один та думає:

"Де моя Оксана?

Де вона, моя голубка

Приборкана, плаче?"

Тяжко йому.

А із яру

В киреї козачій

Хтось крадеться.

"Хто ти такий?"

Галайда питає.

"Я посланець пана Гонти.

Нехай погуляє,

Я підожду".

"Ні, не діждеш,

Жидівська собако!"

"Ховай боже, який я жид!

Бачиш? Гайдамака!

Ось копійка... подивися...

Хіба ти не знаєш?"

"Знаю, знаю, — і свячений

З халяви виймає.—

Признавайсь, проклятий жиде,

Де моя Оксана?"

Та й замахнувсь.

"Ховай боже!..

В будинку... з панами...

Вся в золоті..."

"Виручай же!

Виручай, проклятий!"

"Добре, добре... Які ж бо ви,

Яремо, завзяті!

Іду зараз і виручу:

Гроші мур ламають.

Скажу ляхам — замість Паца..."

"Добре, добре! знаю.

Іди швидче!"

"Зараз, зараз!

Гонту забавляйте,

З півупруга, а там нехай.

Ідіть же гуляйте...

Куди везти?"

"У Лебедин!

У Лебедин, — чуєш?"

"Чую, чую".

І Галайда

З Гонтою танцює.

А Залізняк бере кобзу:

"Потанцюй, кобзарю,

Я заграю".

Навприсядки

Сліпий по базару

Оддирає постолами,

Додає словами:

"На городі пастернак;

Чи я ж тобі не козак, не козак?

Чи я ж тебе не люблю, не люблю?

Чи я ж тобі черевичків не куплю?

Куплю, куплю чорнобрива.

Куплю, куплю того дива.

Буду, серце, ходить,

Буду, серце, любить".

"Ой гоп, гопака!

Полюбила козака,

Та рудого, та старого —

Лиха доля така.

Іди ж доле, за журбою,

А ти, старий, за водою,

А я — так до шинку.

Вип’ю чарку, вип’ю другу,

Вип’ю третю на потуху.

П’яту, шосту, та й кінець.

Пішла баба у танець,

А за нею горобець

Викрутасом-вихилясом...

Молодець горобець!

Старий рудий бабу кличе,

А та йому дулі тиче:

"Оженився, сатано, —

Заробляй же на пшоно;

Треба діток годувать,

Треба діток одягать.

А я буду добувать,

А ти, старий, не гріши,

Та в запічку колиши,

Та мовчи, не диши".

"Як була я молодою преподобницею,

Повісила хвартушину над віконницею;

Хто йде — не мине,

То кивне, то моргне.

А я шовком вишиваю,

В кватирочку виглядаю:

Семени, Івани,

Надівайте жупани,

Та ходімо погуляймо,

Та сядемо заспіваймо".

"Заганяйте квочку в бочку,

А курчата в вершу

. . . . . . . . . .

. . . . . . . . . .

І... гу!

Загнув батько дугу,

Тягне мати супоню.

А ти зав’яжи, доню".

"Чи ще? чи годі?"

"Ще, ще!

Хоч погану! самі ноги носять"

"Ой сип сирівець

Та криши опеньки:

Дід та баба,

То й до ладу, —

Обоє раденькі.

Ой сип сирівець

Та криши петрушку:

. . . . . . . . . .

. . . . . . . . . .

Ой сип сирівець

Та накриши хріну:

. . . . . . . . . .

. . . . . . . . . .

Ой сип воду, воду

Та пошукай броду, броду..."

"Годі, годі! — кричить Гонта.

Годі, погасає.

Світла, діти!.. А де Лейба?

Ще його немає?

Найти його та повісить.

Петелька свиняча!

Гайда, діти! погасає

Каганець козачий".

А Галайда: "Отамане!

Погуляймо, батьку!

Дивись — горить; на базарі

І видко, і гладко.

Потанцюєм. Грай, кобзарю!"

"Не хочу гуляти!

Огню, діти! дьогтю, клоччя!

Давайте гармати;

В потайники пустіть огонь!

Думають, жартую!"

Заревіли гайдамаки:

"Добре, батьку! чуєм!"

Через греблю повалили,

Гукають, співають.

А Галайда кричить: "Батьку!

Стійте!.. пропадаю!

Постривайте, не вбивайте:

Там моя Оксана.

Годиночку, батьки мої!

Я її достану!"

"Добре, добре!.. Залізняче,

Гукни, щоб палили.

Преподобиться з ляхами...

А ти, сизокрилий,

Найдеш іншу".

Оглянувся —

Галайди немає.

Ревуть гори — і будинок

З ляхами гуляє

Коло хмари. Що осталось,

Пеклом запалало...

"Де Галайда?" — Максим кличе.

І сліду не стало...

Поки хлоп’ята танцювали,

Ярема з Лейбою прокрались

Аж у будинок, в самий льох;

Оксану вихопив чуть живу

Ярема з льоху та й полинув

У Лебедин...

Лебедин

"Я сирота з Вільшаної,

Сирота, бабусю.

Батька ляхи замучили,

А мене... боюся.

Боюсь згадать, моя сиза...

Узяли з собою.

Не розпитуй, бабусенько,

Що було зо мною.

Я молилась, я плакала,

Серце розривалось,

Сльози сохли, душа мерла...

Ох, якби я знала,

Що побачу його ще раз,

Що побачу знову, —

Вдвоє, втроє б витерпіла

За єдине слово!

Вибачай, моя голубко!

Може, я грішила,

Може, бог за те й карає,

Що я полюбила, —

Полюбила стан високий

І карії очі,

Полюбила, як уміла,

Як серденько хоче.

Не за себе, не за батька

Молилась в неволі, —

Ні, бабусю, а за його,

За милого, долю.

Карай, боже! твою правду

Я витерпіть мушу.

Страшно сказать: я думала

Занапастить душу-

Якби не він, може б... може,

І занапастила.

Тяжко було! Я думала:

"О боже мій милий!

Він сирота, — хто без мене

Його привітає?

Хто про долю, про недолю,

Як я, розпитає?

Хто обійме, як я, його?

Хто душу покаже?

Хто сироті убогому

Добре слово скаже?"

Я так думала, бабусю,

І серце сміялось:

"Я сирота: без матері,

Без батька осталась,

І він один на всім світі,

Один мене любить;

А почує, що я вбилась,

То й себе погубить".

Так я думала, молилась,

Ждала, виглядала.

Нема його, не прибуде, —

Одна я осталась..."

Та й заплакала. Черниця,

Стоя коло неї,

Зажурилась.

"Бабусенько!

Скажи мені, де я?"

"В Лебедині, моя пташко,

Не вставай: ти хвора".

"В Лебедині! чи давно я?"

"Ба ні, позавчора".

"Позавчора?.. Стривай, стривай...

Пожар над водою...

Жид, будинок, Майданівка...

Зовуть Галайдою..."

"Галайдою Яремою

Себе називає

Той, що привіз..."

"Де він, де він?

Тепер же я знаю!.."

"Через тиждень обіцявся

Прийти за тобою".

"Через тиждень! через тиждень!

Раю мій, покою!

Бабусенько, минулася

Лихая година!

Той Галайда — мій Ярема!..

По всій Україні

Його знають. Я бачила,

Як села горіли;

Я бачила — кати-ляхи

Трусилися, мліли,

Як хто скаже про Галайду.

Знають вони, знають,

Хто такий, і відкіля він,

І кого шукає!..

Мене шукав, мене найшов.

(Продовження на наступній сторінці)