«Перуджа» Святослав Гординський

Перестрибуючи по три-чотири ступні
пустотливі вулички
вибігають нагору.
Над ними скравки блакиті,

але сонцеві ліньки
раз-у-раз зазирати за цямрини мурів
на висохле дно вулиць.
Тут високі ворота,

щоб пропустити вершника
або галябардника з галябардою на рамені.
Але це було передучора.
Сьогодні ледве хто пізнав би

в худорлявих мужчинах
нащадків квадратощоких кондотьєрів.
На площі перед собором
голуби випивають фонтан.

Тут, на сходах старої ратуші,
можна сидіти годинами,
поглядати на залізних левів і грифів
і стежити за спішною метушнею туристів

і неспішним проминанням часу.
Проходять дівчата
у льняних, свіжо випрасуваних суконках;
їх погляд відразу пізнає чужинця,

але вони відходять, не озираючись,
тільки їх гойдлива хода наче повільнішає,
так, мовби вони несли дзбани з коштовним напоєм
і боялися його розхлюпати.

Це тут Перуджіно
вчив молодого Рафаеля
малювати рожеволиці янголиці.