Osvita.ua Середня освіта Форум педагогічних ідей Позакласні заходи З буднів до Свята душі
Рейтинг
10

У статті авторка пише: "Свято душі. Чи потрібне воно сучасній школі? А може, залишити у спокої навчальний заклад для щоденного видобування знань, а урок уже виховає. А ще кажуть, що душа - це розум. Чи ж прагне дитяча, юнацька душа свята у школі?"

З буднів до Свята душі

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 5 з 5 на основі 2 оцінок.

Найперше – що таке Свято Душі. На чому ґрунтується це поняття, означене саме таким словосполученням? Аби з’ясувати сутність проблеми, варто розглянути її у двох аспектах: загальнолюдському та педагогіко-виховному.

У першому – це морально-етична категорія людського суспільства, яка створює культурно-мистецькі цінності, примножує свої кращі надбання, береже звичаї, традиції, передаючи їх від покоління до покоління. Явити витвір мистецтва не можна, не вклавши у нього Душу. Чи це картина художника, чи скульптура, чи, тим більше, пісня або музика. Недаремно кажуть: пісня – Душа народу. Тільки вистоявши у роках, вона стає народною, хвилює душу, розум і серце.

З прадавніх-давен люди скрашували свою буденну працю, важку працю на землі. Складали веснянки, зажнивні та обжинкові пісні, виготовляли сопілки, навіть скрипки, влаштовували вечорниці, аби задовольнити свої духовні потреби, культурно-мистецькі інтереси, потреби Душі. Чому "вмайовували" хати на Трійцю, виготовляли крашанки на Великдень, розучували колядки, "ставили Ірода" на Різдво? Душа потребувала свята, і вона його творила.

А свято творило Душу. Чому хати в Україні потопають у квітниках, вазонах? Квіти вже оселяються на підвіконниках, вуличках, а то й на подвір’ї, в городі. Кажуть, це – для Душі. Так, потяг до прекрасного в українців прадавній. Навіть сорочка з грубого полотна оздоблювалася вишивкою, не кажучи вже про свитки, кожухи, кухонний посуд і таке інше. Народ оберігав свою Душу у нелегкій праці, плекав її, як власну гідність. Нерідко ця Душа виринала на світ Божий з вибуховою силою Шевченкового пророцтва, у картинах Катерини Білокур, у спалахах на екрані Довженкового генія.

Свято Душі. Чи потрібне воно сучасній школі? А може, залишити у спокої навчальний заклад для щоденного видобування знань, а урок уже виховає. А ще кажуть, що Душа – це розум. Чи ж прагне дитяча, юнацька Душа свята у школі?

Можна просто зійтись, погарцювати під супровід сучасних мелодій, зімітувати веселі сценки та й розійтись під дикі верески розваг. І що ж у Душі? Порожнеча. А далі? Духовне зубожіння, виродження Духу, занепад моралі? І з’являються знахабнілі молодики, готові переступити через будь-які моральні цінності заради збагачення чи "сиеминутной" наживи, не лише тому, що моральні основи не закладені в них у сім’ї, а ще й тому, що не розвинуті, не загартовані у школі. Люди без уподобань стають істотами без переконань. Не забуваймо, яка страшна людина з наповненою знаннями головою і порожнім серцем.

Великий педагог-мислитель, вчений і письменник В. О. Сухомлинський у своїх працях "Народження громадянина", "Серце віддаю дітям" переконував, що в підлітковому віці відбувається або самоствердження і загартування всіх кращих рис і задатків, засвоєних ще у дошкіллі і початкових класах, або зрив, спад, неприйняття і пошуки свого, особистісного на межі дотику власної душі до громадського, навколишнього, суспільного життя, яке щораз яскравіше проникає у свідомість. І саме тут, на думку вченого, найнебезпечнішою є невідповідність слів і діла педагога, невдале, поверхове служіння своїй справі вчителя, як фахівця, а ще гірше – повна байдужість простого службовця там, де повинен бути пломінь душі професіонала.

"Почуття людини", яке культивував В. Сухомлинський, "неможливе без захоплення людиною, без подиву перед його красою…" А це – особа вчителя, його Душа, яку діти відчувають відразу. Повага до самого себе неможлива, немислима без переживання краси того, що робиш, — мети, процесу праці. Сплав цих почуттів і майстерності – це, на думку видатного педагога, і є те, що прийнято називати творчістю, творчим ставленням до праці. Творчість у праці стосується не лише мистецтва, а й усього, над чим працює людина: зведення будови, виготовлення одягу, приготування їжі. Без любові не буде задоволення ні в того, хто працює, ні в тих, хто користується результатами його праці. Бездушністю провокується бездушність.

"Педагог стає наставником дітей і юнацтва остільки, оскільки він тонко й чутливо пізнає світ розумом і серцем" [1, ст. 227]. І лише тоді, коли вихованці повірять у свого наставника, вони підуть за ним, проявлять свої таланти, здібності, організаторські нахили. Усе для того, аби втілити свою, здавалося б, незбагненну мрію в реальність. Вони вже цим живуть, творять, вірять. А коли є віра, то є й прагнення, аби повірили їм, повірили всі, кому вони створюють це свято. Ото і є момент появи переконань. Щоб переконати, треба бути переконаним.

Що важче: влаштувати у школі Свято Душі, чи виховати потребу такого свята, прагнення до нього? Нелегко перше, а ще важче – друге.

Пригадую свята, коли було проблемою аби якось наповнити глядацьку залу. І радію сьогодні, коли бачу переповнену залу в очікування свята.

А скільки спалено людино-калорій, скільки сумнівів розвіяно, аби свято вдалося. Що значить вдалося? Схвилювало, пробудило серце, розум, Душу!

Сухомлинський застерігав: "Коли спить серце, істини людські зрозумілі, та вони не стають переконаннями" [1, ст. 45]

На цьому етапі становлення переконань надважливо, аби Свято Душі, яке ми створили, не спіткнулося об суспільну неспроможність утримати чи примножити духовно – моральну красу молодої людини. Потрібно ще й загартування молодої Душі, духовний гарт, аби вона не повернула з обраного шляху, не розмінювалась на дешеві примхи долі, була готова до її випробувань. Василь Сухомлинський учив: "Якщо людина дорожить моральною красою, вона не може вирвати ідею з власного серця, як не може вирвати власного серця" [1, ст. 199]

Отже, Свято Душі – це не якесь суцільне блаженство, торжество, радіння життю. Це ще й духовний гарт. Останнє можливе лише при наявності глибоких знань своєї історії, розуміння національної ідеї, величі й краси свого народу, готовності до виборювання справедливості, без якої не може справдитись найгарніше поривання до моральних чеснот молодої душі.

У Законі України "Про освіту" йдеться про те, що метою освіти є всебічний розвиток дитини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня його, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями"

Учені С. У. Гончаренко та Ю. І. Мальований, відстоюючи гуманізацію навчання, убачають її в "…рішучому повороті освітнього закладу до особистості учня..." указують на необхідність відродження духовності в шкільній освіті як першооснови її подальшої розбудови. Вважаючи духовність базисом у визначенні мети і змісту освіти, учені стверджують, що сьогодні знання, не осяяні моральністю, духовністю, які не пройшли крізь призму гуманістичних цінностей, можуть принести непоправну шкоду людству. [2, ст. 30]

Тому вчені й педагоги таких розвинених країн, як Японія та Китай, перейнялися педагогічними ідеями Василя Сухомлинського, його педагогікою гуманізму.

А відомий в Україні Петро Яцик, який заснував у Канаді Фонд на підтримку української мови, залишив нам свій духовний заповіт: "Чесно працювати і віддавати іншим. Тоді прийде природна винагорода за ваші чесноти, бо тільки духовне багатство є передумовою багатства матеріального. І я щасливий з того, повірте!" [3, ст. 66]

Ось як виростає і множиться людськими чеснотами таке близьке й дороге нам Свято Душі. Нашій державі потрібні свідомі українці, які вміють боронити волю й честь, берегти і примножувати багатства природи, шанувати людську гідність, мати право на чесну працю. Тематика наших свят різноманітна, як і саме багатогранне шкільне життя. Мета ж одна: виплекати Душу в кожному випускникові ліцею, збагатити її духовними цінностями, підготувати до свідомого самостійного життя. Від буднів – до Свята Душі і від Свята Душі – до буднів…

Використані джерела

  1. Сухомлинський В. О. Народження громадянина. — К. Рад. школа, 1970.
  2. Гончаренко С. У., Мальований Ю. І. Педагогічна сутність гуманізації шкільної освіти// Рідна школа. - 1994. №10.
  3. Миколайчук Н. Ф. Осяяння. ПрАТ "Волинська обласна друкарня". Луцьк. -2011. Т. 2.
  4. Освітні технології. -К. А. С. К., 2003.

Автор: Миколайчук Анжела Володимирівна
Посада: педагог-організатор.

Матеріал розміщено в рамках проведення Форуму педагогічних ідей «УРОК»

Категорично заборонено використовувати цей матеріал на інших інтернет-порталах і в засобах масової інформації, а також поширювати, перекладати або копіювати будь-яким способом без письмового дозволу освітнього порталу Освіта.ua.

Освіта.ua
08.03.2014

Популярні новини
В Україні стартує «Нобелівська премія» для вчителів Розпочинається прийом заявок на український етап премії Global Teacher Prize Ukraine
МОН і Мінрегіон оновлять 200 українських шкіл В Україні розпочали розробку проекту створення нового освітнього простору в школах
Учителів можуть звільняти за аморальні вчинки, - ВСУ Верховний суд надав роз'яснення щодо звільнення педагогів, які себе скомпрометували
Нова українська школа: 9 змін, які пропонує Міносвіти Це буде «школа компетентностей», яка співпрацюватиме з батьками і враховуватиме індивідуальність

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!