Osvita.ua Середня освіта Форум педагогічних ідей Позакласні заходи Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Причини, наслідки
Рейтинг
2

Шановні друзі! Сьогодні ми зібралися в цій залі для того, щоб вшанувати пам'ять про тих людей, які померли від голоду зимою 1932-1933 року

Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Причини, наслідки

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 2 з 5 на основі 1 оцінок.

Вихователь. Ініціаторами знищення непокірних українців були Ленін і Сталін. Саме Сталін і його прибічники наказали відібрати в українських селян усе, що вони виростили на полях, щоб людям зимою не було чого їсти. І цей наказ старанно виконали їхні вірні прислужники - сільські активісти, які відібрали в селян усе, що потрапляло під руку.

Зараз ми покажемо вам один епізод про ці події.

Дія перша

На сцені - кімната: обідній стіл, застелений скатертиною, кругом стола - кілька стільців. Край стола сидить і в'яже бабуся. З'являється внук.

Внук. Добрий день, бабусю!

Бабуся. Здрастуй, Петрику, здрастуй, сонечко моє. Як справи в школі?

Внук. Я сьогодні добре відповів правила з української мови, а з математики одержав 12 балів.

Бабуся. Молодець, внучку, молодець! Обідати будеш зараз чи пізніше?

Внук. Трохи пізніше. Спочатку ви мені, бабусю, розкажете про голодомор. Учителька нам сказала, щоб ми про нього розпитали в наших бабусь і прабабусь, і прадідусів, у кого вони ще живі, бо вона сама про голодомор мало знає, каже, що в історії про це нічого не написано.

Бабуся. Справді, Петрику, учителька твоя каже правду.

Внук. Хіба так буває? Був голодомор якийсь, а про нього нічого в історії не написано. Бабусю, а що таке голодомор?

Бабуся. Це такий час страшний був на Україні, коли люди від голоду помирали.

У цей час приходить із школи Надя, сестра Петрика.

Надя. Добрий день, бабусю! Добрий день, Петрику! Як справи?

Бабуся виходить на кухню.

Петрик. У нас добре, а в тебе?

Надя. Зараз до мене прийдуть мої друзі і ми підемо до бібліотеки шукати матеріали про голодомор 1932-1933 року.

Петрик. І не старайтесь! Можете навіть у бібліотеку не йти, бо все одно нічого не знайдете.

Надя. А це ж чому?

Петрик. А тому!..

Надя. А звідки ти знаєш?

Петрик. А знаю! Наша вчителька нам казала, що вона шукала про голодомор у бібліотеках, але нічого не знайшла.

Надя. Ну, може, вона в одній бібліотеці не знайшла, то в іншій є.

Входить бабуся.

Бабуся. А про що це ви так палко сперечаєтеся? Може, я допоможу?

Петрик. Та про голодомор. Надя теж шукає матеріал про голодомор.

Бабуся. Справді? Що це сталося, що всі одночасно накинулися на цю тему?

Надя. Бабусю, а ви щось знаєте про це?

Бабуся. Та трохи знаю.

Надя. Бабусенько, розкажіть мені!

Петрик. Не тоді одній, а нам!

Бабуся. Добре, добре, ідіть обідати, а потім вам розкажу, що знаю.

Діти виходять.

Бабуся. Як же їм розказати про ту страшну трагедію? Як розказати про той біль про ту незагоєну рану українського народу?

Чути дзвінок у двері. Петрик побіг відкривати. Заходять однокласники наді: Оксана, Леся, Сергій, Іван, Микола, Андрій та ін.

Усі (навперебій). Добрий день. Ніно Іванівно!

Бабуся. Добрий день, друзі! Заходьте, сідайте. З чим завітали?

Надя. Бабусю, ми з друзями хочемо піти в бібліотеку, щоб шукати там матеріали про голодомор.

Петрик, Я ж казав тобі, що можеш не ходити, бо все одно нічого не знайдеш!

Надя. Ну й що, що казав! А я тобі не вірю!

Сергій. Стривай, Надю. (До Петрика.) Ану, Петрику, розкажи, в чому проблема?

Петрик. Нам сьогодні розказувала наша вчителька, до вона хотіла дослідити тему голодомору, щоб нам розказати, шукала в бібліотеках матеріал, але майже нічого не знайшла.

Оля. Ой, лишенько! Що ж тепер робити? Нам же наказали написати твір про голодомор.

Петрик. Нам учителька сказала, щоб ми вдома розпитали в своїх бабусь і дідусів, що вони знають про голодомор 1932-1933 років.

Усі обертаються до бабусі, яка в цей час щось шукає серед книжок.

Надя. Моя бабуся каже, що трохи знає про це. Правда, бабусю?

Бабуся. Правда, правда, я в деякій мірі можу задовольнити вашу цікавість.

Усі. Розкажіть нам, Ніно Іванівно!

Бабуся. Добре. А що вас цікавить у першу чергу? Давайте домовимось так: ви запитуєте, а я відповідаю на ваші запитання.

Іван. Ну, в першу чергу нас цікавить, чому не можна нічого знайти про голодомор?

Бабуся. тому, що в історії не висвітлювалася ця тема, бо Сталін наказав про це ніде не писати, вважати голодомор як неіснуюче явище.

Микола. І що? Та ніхто і не насмілився про це написати?

Бабуся. Так, діти. Бо інформацію про голод 1933 року було віднесено до розряду державних таємниць особливої значущості.

Андрій. Ніно Іванівно! Але ж Сталін давно помер, чому ж після його смерті ніхто нічого не написав про голод?

Бабуся. Бо люди і після смерті його боялися. Вони боялися згадувати про ті страшні часи, боялися, щоб це не повторилося.

Оксана. Але ж дітям, внукам своїм вони розказували.

Бабуся. І дітям, і внукам своїм вони нічого не розказували, бо їм страшно було навіть згадувати про це.

Леся. Але ж десь про це має бути хоч щось написане!

Бабуся. Ну що ж. Давайте досліджувати, що там є написано про голод 1932-1933 років.

Оля. Ніно Іванівно! Невже у вас є матеріали про голодомор?

Бабуся. Так, діти! Ще мій покійний чоловік цікавився цією темою, а я йому допомагала. Ось і зібрали ми дещо, що допоможе вам виконати домашнє завдання.

Сергій. Але ж нас багато, а матеріал один.

Бабуся. Не хвилюйтеся. Вам на коли треба твір написати? На п'ятницю? Ну, то встигнете. Давайте домовимось так. Я даю кожному з вас якийсь матеріал, ви опрацьовуєте, робите собі нотатки, а завтра приходите всі сюди і виголошуєте те, про що дізналися. Домовилися? Отже, до роботи! (Роздає дітям, папки книжки.)

Завіса.

Дія друга

На другий день. Усі в тому ж складі за столом, розмазують руками, сперечаються.

Виходить бабуся.

Усі. Добрій день, Ніно Іванівно!

Бабуся. Добрий день! Бачу, що всі в зборі. Що, можна вже і починати нашу конференцію?

Надя. Так, бабусю.. Ми опрацювали всі матеріали про голодомор і навіть склали програму, хто за ким має виступати.

Бабуся. Справді? Які ви молодці! Ну що ж, тоді давайте починати. Хто перший?

Надя. Давайте, я почну. (Підходить до стола, ставить свічку.) Літа 7 441 від сотворення світу...

Петрик. Це значить, що літа 1933 від Різдва Христового...

Надя. Був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу - старих, молодих і дітей, і ще не народжених.

Петрик. Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, Земля - перевернутися, від того, до це було на Землі.

Надя. Але світ не розколовся, Земля обертається, я їй і належить, а ми ходимо по цій Землі зі своїми тривогами і надіями.

Петрик. Ми - єдині спадкоємці того, що було.

Надя (підходить і запалює свічку). То ж пом'янемо хоч сьогодні, із запізненням у декілька довгих десятиліть хвилиною мовчання тих великомучеників нашої тяжкої історії - мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

Хвилина мовчання.

Сергій
Не звільняється пам'ять,
Відлунає знову роками.
Я зітхну, запалю обгорілу свічу.
Помічаю. Не замки-твердині, а хмари.
Скам'янілий чорнозем - потріскані стіни плачу.

Оксана
Піднялись. Озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з кам'яної гори.
Надійшли. Придивляюсь:
„Вкраїна. ХХ століття".
І не рік, а криваве клеймо „33".

Леся
Рік 33-й. Клятий холодний,
З голоду пухне село.
Вже чиясь мати встати не годна:
- Смерть опустила крило.

Завіса.

Сценка „Батько і син"

Андрій. Ми вже знаємо, що голод 1932-1933 років було зроблено навмисне, щоб знищити український народ. А якщо хтось виживе, то щоб легко було поставити його на коліна. Ініціаторами цього голоду були Ленін і Сталін.

Микола. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод мовчали про нього, щоб вберегти себе і свої сім'ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.

Оля
В жахливий час зникає раптом жах.
Аби не збожеволіти завчасно
Збирає пам'ять на гірких полях
Людську зневагу, що вродила рясно.

Іван
І каменіє з нелюдського страху!
Куди не глянеш - скривджені мерці!
А як же ті, живі? Під смертним дахом
...На цвинтарі розкажуть чебреці.

Надя
Та цвинтарів якраз-то і нема.
...Ні сповіді, ні навіть домовини.
Без тризни поховала всіх зима.
Ніхто, ніде і кущика калини.

Леся
І півстоліття - правдоньки ні з вуст.
Чи, Господи, то не страшна крамола?!
Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст.
Щоби не повторилося ніколи.

Учениця
Українська нестерпна сюїта...
А навколо - одна сон-трава.
Умирать почали... у квітні
Коли всюди і все ожива.
Ні живої води, ні порому.
Що єднає життя на порі.
Чи ж то легко смеркать молодому
На ранковій веселій зорі?!
Вже і проліски, і блавати...
Ще би трохи - і сад зацвів!
Як було тим очам закриватись
Під лункий солов'їний спів?!

Надія. ...Умирать почали у квітні.

Оксана. Нам не віриться, що таке страхання могло бути. Чому так сталося? Чому люди мовчки помирали з голоду і не протестували? Чому? У них же забрали все до останньої зернини, не бо чого їсти. Чому вони мовчали?

Сергій. Тому що багато чоловіків було знищено, посаджено в тюрми, а зброї в селян не було. Чоловіки залишали свої сім'ї і йшли шукати хоч якогось заробітку, щоб зароби ти якісь гроші і принести голодним дітям шматок хліба. Але часто їх ловили і відправляти на каторгу в Сибір. Назавжди.

Оля. Єдиною зброєю, яка була недосяжна катам, було слово. В той страшний трагічний час наш український народ не загубив притаманний йому гумор, іронію і сарказм. Народ сміявся над Сталіним, над своїм мучителями, таврував сталінських посіпак гострим словом.

Андрій. Ось послухайте частівки, які були складені ще в ті страшні часи.

Перша учениця
Чом село так лементує?
То буксир в нім хазяйнує.
У людей хліб забирає -
Хай село все вимирає.

Друга учениця
Чечевицю і горох,
І картоплю й буряки -
Все беруть буксирники:
Хай здихають мужики.

Микола. Такі співанки лаконічні, точні, злободенні. Сприймаються яскравіше, бо народжують безпосередні емоції: сміх, гнів, іронію - отже, дошкульно поціляють у тих, хто заподіяв зло. Послухайте ще.

Учениці
Комуністи в Україну
Несуть чорну хмару.
Безневинним хліборобам,
Голод - люту кару.
Ленін Сталіну сказав:
- По мені наказуй:
Хліба дуже не давай,
М'яса не показуй.
Іде Сталін на тарані,
Дві сельодки у кармані.
Цибулиной поганяє:
Америку доганяє.
А на хаті серп і молот
А у хаті смерть і голод.
Устань, Ленін, подивися,
До чого ми дожилися.
Ловим миші та товчем -
Лемішаники печем.
Крупська грає на гармошці.
Сталін жаре гопака.
Дожилася Україна -
По сто грам на їдока.

Микола. Та за такі частівки і в Сибір можна було загриміти!

Надя. Звичайно. Але люди їх співали...

Андрій. Це ще не все. Послухайте ще співанки, які виконуються на мотив коломийок.

Учениці
Сидить Сталін на престолі,
Та на скрипці грає.
На Вкраїну хліборобну
Скоса поглядає.
Ой грав Сталін, ой грав Сталін,
Став перебирати.
Так обдерли Україну,
Що аж ребра знати.
Ой скрипочка горіхова,
А смичок із рути,
Як заграє вказівоньки -
На Вкраїні чути.
Ой грав Сталін, ой грав Сталін,
Аж струни порвались.
На Вкраїні люди вмерли,
Деякі остались.
Ой, Постишев, вражий сину,
Всохли б тобі руки.
Як віддав ти Україну
На голодні муки.

Сергій. Чуєте? Люди серцем відчували, хто винен у їхніх стражданнях. Хто складав ці рядки?

Оксана. Може, молодь, якій вдалося втекти з голодного села кудись на будівництво Дніпробуду чи Харківського тракторного заводу.

Леся. А, може, згорьована голодна мати, дивлячись у змучені голодні очі своїх дітей заспокоювала їх, придумуючи оці частівки, віршики, в які вкладала свій гнів і ненависть до катів, які позбавили її дітей шматка хліба.

Оля. Хто зна тепер, хто співав напівголосом ці пісні-співанки своїм голодним дітям замість колискової?

Іван. Дослідженнями втрат від голодомору 1932-1933 років було встановлено, що загинуло від голоду близько 12 мільйонів і вивезено на каторгу в Сибір 3 мільйони українців.

Оксана. Повні демографічні втрати, включаючи катастрофічне зниження народжуваності під впливом голоду сягають від 15 до 18 млн осіб.

Андрій. Тяжко повертає собі народ України духовне здоров'я. Жадане й драматичне його воскресіння, Надто багато позаду могил. Надто великі втрати.

Іван. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей.

Микола. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну дорогу своєї близької і далекої історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

Надя
О, як же ти не вмерла Україно?
Бо скільки ж то зловісницька мета.
Звела людей, приречених безвинно, -
Й ніхто за те ні в кого не спитав!

Вихователь. Дорогі друзі! Ми розгорнули перед вами лише одну трагічну сторінку історії нашої України. Це була лише одна зима, страшна зима, коли люди помирали з голоду через те, що в них все відібрала тодішня радянська влада, залишивши їх помирати з голоду. Страшно собі навіть таке уявити, не те що пережити. Не дай, Боже, нікому такої страшної долі.

Останні дослідження зарубіжних учених показали, що в Україні зимою 1932-1933 років щохвилини помирало 17 чоловік, а щодоби - 25 тисяч людей.

Завіса.

Автор: Є. Геча

Освіта.ua
03.11.2008

Популярні новини
Наш пріоритет – український вчитель, - Гройсман За словами прем’єра, заробітна плата вчителів буде підвищена на два тарифних розряди
Місцева влада зможе утримувати школи, - Гройсман За 11 місяців 2016 року додаткові надходження до місцевих бюджетів сягнули 44 млрд
Керівники шкіл та вишів подаватимуть е-декларації Починаючи з 01 січня 2017 року, освітяни-керівники будуть зобов'язані подавати е-декларації
В МОН хочуть відкрити процедуру надання грифів Міністерство освіти має намір зробити відкритою процедуру надання грифу навчальній літературі

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!