Osvita.ua Середня освіта Форум педагогічних ідей Українська література Вивчення містерії "Великий льох" Т. Г. Шевченка
Рейтинг
35

Пропоную вивчення містерії "Великий льох" Т. Шевченка на основі сучасної навчальної технології інтерактивне-продуктивного навчання при використанні пошукового (аналіз художнього тексту як літературознавче дослідження) методу інноваційного викладання української літератури

Вивчення містерії "Великий льох" Т. Г. Шевченка

Оцініть публікацію
Рейтинг статті: 3.9 з 5 на основі 9 оцінок.

Такий тип уроку бажано реалізовувати в гуманітарному навчальному закладі в класі з поглибленим вивченням гуманітарних предметів, де учні вже вміють самостійно працювати із рекомендованою літературою, мають навички аналізувати, досліджувати художній твір на засаді практичного досвіду: результат праці окремих галузей діяльності (зокрема: істориків літератури, теоретиків, критиків, дослідників, журналістів) вводиться у навчальний процес. З досвіду роботи маю право зазначити: учні з великим задоволенням працюють на уроці, тому що почувають себе активними учасниками тієї галузі, яку вони обрали, яка забезпечує індивідуальний розвиток особистості. Але реалізації такого уроку передує велика праця учителя:

  • підбір відповідної літератури, намагання, щоб учні її опрацювали;
  • проведення загальних і галузевих консультацій;
  • допомогти кожній групі оволодіти конкретними навичками досліджувати твір і обґрунтовувати (вмотивовувати) свої думки;
  • уміти знайти результат своєї праці, поєднати її з іншими галузями, як наслідок отримати цілісний урок, на якому розкривається дана тема, досягається відповідна мета.

Тема: "Великий льох" Т. Г. Шевченка - одна з вершин творчого генія поета в зображенні трагічних епізодів історії України.

Мета навчальна: через використання Т. Г. Шевченком образів-символів, реального й містичного дослідити минуле України; визначити критичну оцінку поета-патріота до зображених подій;

Мета виховна: на основі розуміння істинної історії України виховати почуття любові і співпереживання за її трагічну долю; виховати почуття гордості за свою націю і державу;

Соціальні та комунікативні компетенції: поглибити поняття про містерію як жанр твору.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка 1845 року; репродукції малюнків Т.Г.Шевченка 1845 року: "Богданова церква у Суботові", "Богданові руїни в Суботові"; портрет гетьмана Богдана Хмельницького; ілюстративний матеріал із зображенням кобзи, бандури, ліри.

Тип уроку: урок-дослідження (проводиться у формі засідання наукового товариства гімназійного інституту шевченкознавства) із використанням сучасної технології інтерактивно-продуктивного навчання при пошуковому (аналіз художнього тексту з застосуванням знань літературознавства, історії України, народознавства) методі інноваційного навчання.

Епіграф: Не можна, одначе заперечувати, що Шевченко не тільки поет національний, але й поет-націоналіст. Питання про долю української національності займає перше місце в його поезії. А. Луначарський.

Хід уроку

І етап уроку

Вступне слово вчителя:

Образ німої, сплюндрованої, закутої в кайдани України постійно тривожив душу поета-патріота і ставив перед ним болючі питання: як сталося, що його народ живе без держави? Які причини привели до втрати національного обличчя? Чому?

...Заснула Вкраїна,
Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
І в дупло холодне гадюк напустила?..

Ланцюг таких запитань і привів Т. Шевченка до написання поеми "Великий льох".

Далі вчитель пропонує зосередитись на дослідженні завдань, вирішення яких нас переконає, що "Великий льох" - це дійсно одна з вершин творчого генія Тараса Шевченка.

Завдання уроку:

- Причини і час написання Т. Шевченком твору "Великий льох" та його подальша доля.

- Зміст заголовка, епіграфа.

- Визначення жанру. Композиція твору.

- Символічність образів.

- Тема та ідея твору.

- Актуальність і значення поезії.

Уроку-дослідженню на дану тему сприятиме застосування сучасної технології продуктивного навчання. На уроці працюватимуть такі групи:

- група історії літератури;

- група теорії літератури;

- група науковців-дослідників (їх три, відповідно до розділів поеми);

- літературних критиків (2-3 учні);

- журналістики (2-3 учні).

Учні відповідно до своїх уподобань діляться на групи і обирають конкретні завдання. Учитель оголошує засідання наукового товариства відкритим. Учні працюють над конкретними завданнями (№1, №6 - група історії літератури, №2, №4 - група теорії літератури, №3, №5 - науковці-дослідники, критики оцінять роботу всіх груп, порівнявши із попередніми дослідженнями цього твору, журналісти слідкуватимуть за глибиною, логікою думок і підготують статтю до шкільної газети "Дзвоник").

II етап уроку

Опрацювання нового матеріалу (дослідницька робота)

1. Першими до слова запрошуються представники секції історії літератури. Перед ними стоїть завдання: з'ясувати причини і час написання Т.Шевченком поеми "Великий льох" та розкрити його подальшу долю (№1).

Учні пригадують біографію письменника: у 1845 році Т. Шевченко прибув із Петербурга в Україну, щоб працювати в Археографічній комісії при Київському університеті. Вивчав і зарисовував пам'ятки старовини, тому що не покидав думки і далі видавати "Живописную Украину". Продовжував цікавитися Богдановою темою. У Суботові, біля колишньої резиденції гетьмана, замальовує козацькі хрести, збудовану гетьманом церкву Іллі ("Богданова церква в Суботові") і розриті москалями підземелля - залишки колишніх гетьманських палат ("Богданові руїни").

Саме тут, на руїнах Суботова й Чигирина, почуття тривоги за долю зганьбленої України знайшли своє відображення в поезіях "Розрита могила", "Чигирин", "Великий льох". Тут, можна вважати, остаточно сформувалась його антимосковська концепція: думаючи про "сплюндровану", "обчухрану" російським братом Україну, дивлячись на Богданову церкву, як символ руїни нації, письменник робить висновок: все це є від возз'єднання з Росією.

Учні повідомляють, що Т. Шевченко у квітні 1845 року був запрошений поміщиком Олександром Лук'яновичем у село Мар'їнське для малювання портретів його родини. Жив поет у цьому селі і восени 1845 року. Тут він написав поеми "Єретик" (10.Х), "Сліпий"" (16.Х). Так датує "Шевченківський словник" (т. І, с. 385), та, на жаль, про "Великий льох" у статті "Мар'їнське" не згадується. У "Кобзарі" (1960 р.) під першими трьома частинами твору стоїть : 1845 Миргород. Під поезією "Стоїть в селі Суботові" - 21 Октября 1845 Марьинское. Таке ж датування - у кінці поезій, поміщених у І томі 6-томного зібрання творів Т. Г. Шевченка (вид. Академії Наук УРСР, К., 1964).

У "Літописі життя і творчості Т. Г. Шевченка" (В. Анісов, Є. Середа, К., вид. "Дніпро", 1964) поема "Великий льох", як і "Сліпий", зовсім випали із творчої спадщини поета. Перебування Т.Шевченка у с. Мар'їнському значиться 20 жовтня 1845 р., коли була написана поема "Єретик". 23 жовтня поет вже був у Миргороді, звідки писав лист до А. і П. Родзянків. Але і тут про дану поему немає ніякої згадки.

Ю. Івакін у статті "Великий льох" ("Шевченківський словник", т. 1, 1976). пояснює, що основну частину "Великого льоху" написано в Миргороді (проте у статті "Миргород" теж не згадується про твір). Все ж таки, стверджує Ю. Івакін, "датою закінчення твору слід вважати 21.Х.1845, оскільки так датовано автограф вірша "Стоїть в селі Суботові", який за змістом є епілогом "Великого льоху".

Павло Зайцев (монографія "Життя Тараса Шевченка", К., "Мистецтво", 1994) зазначає, що Т. Шевченко у 1845 р. повертається "на Миргородщину до Лукіяновича, магната, що жив розкішно, часто робив бучні прийняття-бенкети і був завзятим мисливим".

Прожив поет у Мар'їнському до середини серпня. Захворів. Не зважаючи на хворобу, переїздив із Миргорода до Мар'їнського і назад. У цей час, зазначає автор монографії, переживав Т.Шевченко пору надзвичайного творчого піднесення, бо за якихось два тижні "створив тут такі великі речі, як поеми "Єретик", "Сліпий" і містерію "Великий льох". Нарешті! Вперше зустрічаємо послідовність написання творів миргородсько-мар'їнського періоду. П. Зайцев писав про це у 30-х роках, перебуваючи вже в еміграції, тому в українському шевченкознавстві така хронологія твору не була відомою.

Критики рецензують дослідження істориків літератури і додають: непослідовність "біографії" твору налагоджує нас на те, що в період "оновленої червоної імперії" (за Є. Сверстюком) доля поеми Т. Шевченка була скривдженою, зміст її перекручувався й переінакшувався на новий лад, або ігнорувався зовсім. Так, у "Кобзарі", виданому 1980 року ("Дніпро), текст поеми відсутній. Прикро, що у такому чудовому виданні "Кобзаря", ілюстрованому народним художником УРСР Василем Касіяном, теж не знайшлося місця для поеми.

Критики звертаються до характеристики твору, поданого у 8-томній "Історії Української літератури" вченим-шевченкознавцем Є. П. Кирилюком: "Шевченко бачив першу причину зла в присязі Богдана Хмельницького на підданство цареві в січні 1654р. в Переяславі. Поет не міг свого часу дати об'єктивну й всебічну оцінку цього історичного акту". Повністю з таким висновком не можна погодитись, оскільки найбільше зло припадає на дальший історичний період: царювання Петра І, Катерини II, зраду козацької старшини, які договір 1654 року про возз'єднання України з Росією після смерті Богдана Хмельницького перекрутили на свою користь.

Літературознавець Андрій Скоць підкреслює: "Найбільше клопоту радянському літературознавству завдав Шевченко саме цією поемою-містерією. Ніяк не вкладалася вона в прокрустове ложе марксистсько-ленінської ідеології та методології". ("Дивослово", № 3-4, 1992).

Отже, багатьох не влаштовував цей твір своєю викривальною силою, боялися його друкувати і сказати велику Шевченківську правду.

2. Група теорії літератури доводить, що заголовок твору - алегоричний. Слово "льох" у тлумачному словнику пояснюється як спеціально обладнана яма для зберігання продуктів харчування; а також приміщення для переховування або ув'язнення кого-небудь. За своїм значенням відповідно до змісту твору найточніше підходить друга частина тлумачення цього слова. За алегоричним змістом у творі великий льох - це великий скарб: незалежна Українська держава, яка за часів Богдана Хмельницького була визнана Європою як суб'єкт міжнародного права, що відзначає і Микола Аркас.

Цей "скарб" - звільнена Україна (як далі трактується епіграфом), покладений сусідам нашим, московському уряду на зухвальство і знущання. Зрадивши своїй державі, втративши самостійність, ми стали предметом загального осуду й глузування:

- Так сміються ж з України

- Стороннії люди!

Далі визначаються жанр: "містерія". "Словник літературознавчих термінів" (В. Лесин, О. Пулинець, К., "Радянська школа", 1971) пояснює, що це слово грецького походження, означає таїнство, таємничий релігійний обряд на честь якогось божества в стародавні часи - масова драматична вистава на сюжети релігійних легенд, які здійснювалися у святковий день на майдані. "Шевченківський словник" (т. І) дає таке тлумачення:

1. Жанр західноєвропейської середньовічної релігійної драми, її елементи відбилися в українській драмі XVII-XVIII ст.

2. Різновид романтичної алегорично-символічної поеми, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, таємничість, символіка, філософічність і тяжіння до драматизації (діалогічність).  Ці риси властиві поемі Шевченка "Великий льох".

Це тлумачення дає можливість дізнатися більше як про поняття самого слова (грецьк. mystereion - таїнство, таємничий релігійний обряд на честь якогось божества), так і про історію цього літературного жанру. Виникнувши у ХІІІ ст., вона поширилась у ХІV-ХV ст. в Італії, Англії, Німеччині, Нідерландах, Франції у вигляді масових видовищ. Містерія інсценізувала народження, смерть і воскресіння Хреста - три події християнства стали її композиційними центрами.

Тому Тарас Шевченко свій твір також подав у трьох частинах, наповнивши їх українськими фольклорними образами-символами, алегоріями, що дало йому можливість художньо втілити відповідні політичні мотиви.

Спостерігаємо цікаву деталь, як жанр твору впливає на його композицію і символічність образів. Містерія інсценізувала народження Христа - у творі це заснована Богданом Хмельницьким Українська держава; смерть Христа - у творі знищення Української держави Петром І та Катериною II; воскресіння Хреста - у творі відродження Української держави.

Теоретики звертають увагу на "Автопортрет" Т. Г. Шевченка 1845 року, коли був написаний "Великий льох". Учні підкреслюють позицію Тараса Шевченка як поета-патріота, націоналіста, що яскраво виражається на "Автопортреті" і в цьому творі.

3. Перша група науковців-дослідників розкриває зміст розділу "Три душі".

Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленному хресті
На старій церкві...

Спостерігаємо на рисунку "Богданова церква в Суботові" похилений хрест на Іллінській церкві, де похований колишній гетьман України. Навколо неї - кладовище: могили, немає жодної живої душі - пустка. Вікна в церкві замуровані, двері міцно зачинені - ніхто не добереться через могутні стіни-мури до святого духу Української держави, що за часів Богдана Хмельницького отримала статус вольності й незалежності.

Три пташки - три душі - чекають, коли розкопають льох, тоді вони потраплять у рай. (Учні перечислюють гріхи, за які покарано трьох дівчат-пташок).

Перша перейшла дорогу з повними відрами гетьману, коли той їхав Москві присягати. За народними прикметами це означало, що вона благословила його на вдачу. Присяга відбулася. Та якби знав і сам Богдан, як через деякий час розтопчуть Україну, перетворять на рабиню, знищать завойовану ним свободу, про яку мовилося в угоді, то краще б не відбувалась ця Велика Рада. Присяга отруїла всіх підступністю, нещирістю, зрадою, тому й вода у відрах перетворилася на отруту, від якої помер весь рід . Смерть цілого роду - символ смерті всієї України, всієї нації - те, що й домагалися кати-правителі царської Росії: знищити з коренем український народ, його мову, традиції.

Друга дівчина карається, що услужила цареві: напоїла водою його коня. Йдеться про Петра І, який вертався в Москву після Полтавської битви, "коли був спалений Батурин" - резиденція українських гетьманів (на той час гетьмана Мазепи). Знищили Чечеля, який підтримував політику Мазепи, вирізали людей у Батурині. Все це діялось за "мудрою" вказівкою Петра І.

За народними звичаями не дозволялося напувати водою коня клятого ворога, який здійснив скільки злочинів. Вода - це символ життя. Отже, відбулося ніби благословення російського царя на життя, на здоров'я, а значить і на дальше поневолення українського народу.

Третя малою в матері на руках плакала, а коли мати показала на Дніпро й золоту галеру, з якої цариця Катерина милувалася жахливою пожежею монастиря Межигірського Спаса, що горів з її доброї руки, дівчинка посміхнулася - "та й духу не стало! Й мати вмерла, в одній ямі обох поховали!" Дитина була покарана за свою посмішку: хоч і не знала ж, бідна, що в тій галері сиділа "голодна вовчиця" - "лютий ворог України". Таким чином, жорстокого ворога поблагословила посмішкою.

Дослідники звертають увагу на символічний колір цих пташок-душ: білі, як сніг. З давніх-давен білий колір у наших предків вважався символом чистоти і невинності. Отже, ці дівчата - чисті й невинні у своїх вчинках, ненавмисно вони вдалися до гріхів, за що стали жертвами жорстокості російсько-царського режиму, і через те не можуть потрапити до раю. Можливо, Бог жорстокий і злий, що так тяжко карає? Учні роблять висновок, що такою жорстокою була дійсність від часів Петра І і Катерини II до царювання Миколи II.

Дослідники (І група) разом із критиками роблять висновок: через символічні долі "душ" Т. Шевченко зображує становище українського народу, гнівно обурюється, як російський царизм скористався із возз'єднання України з Росією, з перемоги над шведами, з рабського плазування козацької старшини для дальшого посилення гніту і проведення антиукраїнської політики.

"Три ворони".

Критики доводять, що три ворони - це алегоричні образи українських, польських і російських реакційних сил, які вже свідомо вчинили великі злочини. Ця думка знову не співпадає із характеристикою Є. Кирилюка ("Історія української літератури" у 8 томах, т. 3): "Поет перебуває на революційних, інтернаціональних позиціях - три ворони це алегоричний образ російського, українського і польського народів", - з чим аж ніяк не можна погодитись.

II група науковців-дослідників: розділ починається пташиним звуконаслідуванням: "Крав! Крав! Крав! Крав Богдан крам", тобто волю, яку повіз у Київ (мається на увазі: Переяслав, що розташований недалеко від Києва) та продав злодіям, тобто Московщині. У народі є така прикмета: коли крякає ворон, то біду посилає. Народне прислів'я теж доводить цю прикмету: "Кому ворон над головою кряче, той має щастя собаче". Чорний ворон завжди був символом нещастя, горя, трагедії. Невипадково третя (російська, звертаємо увагу, що саме російська) ворона провіщає:

Через мост идет черт,
А коза по воде:
Быть беде! Быть беде!

Далі ворони ведуть розмову про ці біди: три укази Микола І видав, щоб побудувати залізницю між Москвою і Петербургом, де від важкої праці, холоду, голоду й хвороб полягло шість тисяч душ (російська ворона). Тоді як вельможі бенкетують у Парижі, веселяться в честь придушення польського повстання, а повстанців у "Сибір загнали" (польська ворона).

Українська розповідає про "благородні діяння" московської ворони: пожежа Батурина, страта Полуботка, нові укази про зруйнування України, покарання Петром І однодумців Мазепи, загибель українського козацтва у війні зі Швецією на території Фінляндії, загарбницька політика російського уряду, "що нічого уже в хаті взяти".

Проте українська ворона перевершила своїм вихвалянням тих двох: їх ще й не було на світі, як вона вже "шинкувала та кров проливала" зі своїх братів - йдеться про важливу історичну минувшину, яку не хотіли визнавати "славні історики": на цій території найдревніша все-таки українська народність. Українські державні мужі (князі) в ім'я своєї слави проливали кров своїх же українців-братів. Але зрадництво і продажність нації принесло найбільше лиха нашій державі.

Критики розповідають про фальшиві доводи російського історика Карамзина і його "Историю государства Российского", в якій він намагався довести, що Росія - одна а найдавніших і найперших держав на території колишньої Русі, тому всі повинні схилятися перед її вищістю.

Науковці-дослідники: українська ворона повідомляє, що цієї ночі повинні народитися близнята:

Один буде, як той Гонта, Катів катувати!
Другий буде, що вже наш! Катам помагати...

Хоч інші сестриці погрожують покарати Ґонту, щоб не розпустив "правду й волю по всій Україні", та все ж таки українська посестра радить інше:

Поки сліпі люде,
Треба його поховати,
А то лихо буде!

Сліпі люди - символічний образ одурених українців, які постійно зустрічаються у творчості поета. Темні реакційні сили намагаються розправитися із вільнолюбивими, які щойно повинні з'явитися в образі Ґонти.

Учні-дослідники порівнюють злодіяння Петра І і Катерини II, загарбницьку політику російського уряду та продажність українських "патріотів", зображених Тарасом Шевченком у сатиричній поемі-комедії "Сон", у посланні "І мертвим, і живим, і ненарожденним..." Україна у творах поета виступає в образі великої руїни, "розритої могили", "Богданових руїн".

Отже, дослідники разом із критиками переконують: "Великий льох" - це продовження великої тривоги поета-патріота за зганьблену долю України, яка знайде своє відображення і в наступних його поезіях.

"Три лірники".

III група науковців-дослідників аналізує розділ "Три лірники": якщо у попередніх частинах минувшина України зображена у символах, міфічних сюжетах, алегоріях, то лірники подані у нинішніх для поета стосунках України із російськими поневолювачами.

Лірники - сліпі старці, що в супроводі ліри виконують переважно "набожні" пісні, здебільшого книжного походження.

Нема кому продовжувати славу Богданову: одні загинули, інші, зневірившись у братстві північного сусіда, відокремились (кошовий Сірко і полковник Богун), треті продались Московщині, зрадили Україну. Прийшли тільки лірники - старі, немічні, із фізичними вадами: сліпі, криві й горбаті - ось на що перетворила Московщина український народ. Не дивлячись на свою старість і втому, лірники йшли до льоху виконати свій обов'язок: заспівати про Богдана. Та не зчулись, як заснули, не бачать, розкопують Богданів маєток: скарб шукають. Знайшли тільки кістки в кайданах, черепок і гниле корито - символи смерті, рабства, голоду й бідності.

Учні-дослідники звертають увагу на відповідність опису до зображуваного на рисунку "Богданові руїни в Суботові". А скарбів знайти не можуть. Від цього справник, який керував розкопками, скаженіє і лють свою зганяє на простих людей, в тім числі на лірників:

"Вы што делаете, плуты?!"
"Та ми, бачте, пане,
Співаємо про Богдана..."
"Я вам дам Богдана!
Мошенники, дармоеды!
И песню сложили
Про такого ж мошенника..,"

Справник вдається до більшого деспотизму: наказує завалити лірників і випарить у московській бані-прохолоді. Автор показує, як московська влада розправлялася з українською духовністю, щоб і пісень не було чути, щоб перетворити український народ на німих рабів-виконавців, які, ставши рабами, повинні проявляти байдужість до поневолення рідного краю. Але

...малий льох в Суботові
Москва розкопала!
Великого ж того льоху
Ще й не дошукалась.

Йдеться про Богданову церкву, яка стояла на черзі наступних розкопок. Там - могила Богданова, там - дух України, захований за міцною будівлею, тому недоступний сатрапам-загарбникам. Цей дух свободи й незалежності за українською ментальністю - незборимий, святий, великий, бо захований там, де знаходиться душа Богдана: у великому льосі, у Богдановій церкві.

Дослідники із критиками роблять висновок, що в попередніх трьох частинах, використовуючи образи-символи та відповідні алегорії, автор змалював трагічний образ України від часів договірного акту про возз'єднання України з Росією до часів Миколи І.

Епілог - найбільш вагома частина "Великого льоху", в якому розкривається ідея твору. Тому варто характеризувати його вчителеві. Богданова церква символічно означає домовину України - поховання Української Держави. Автор болісно оцінює діяння Богдана, із-за яких тепер очухрали Україну, попрікає його за те, що "занапастив єси вбогу сироту Украйну", "все оддав приятелям". Тарас Шевченко жалкує за часами гетьманства Богдана Хмельницького, за створеною ним вільністю, яку насправді не Богдан занапастив, а його наступники дозволили Московщині панувати на українських землях. Адже умови єднання були складені досить грамотно (забезпечувалась автономія, незалежність України - див. посібники з історії І. Крип'якевича, М. Аркаса, М. Грушевського). Та договір був зразу ж порушений з боку московської сторони: відмовилися присягати, щоб вільність і порядки України були недоторканими. Не знав Богдан, що через три роки (1657) після прийняття угоди помре, а документи угоди (Березневі статті) будуть сфальсифіковані російською стороною і права України будуть знищені його наступниками, зокрема і сином Юрієм.

Автор вірить у державне воскресіння, що "церков-домовина розвалиться", духові волі стане там тісно, бо що ж то за воля - замурована стінами, міцно зачинена дверми?

Вчитель читає напам'ять епілог, наголошуючи, що

...встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить.
І помоляться на волі
Невольничі діти!..

Так в історичному й філософському плані Тарас Шевченко розглядає проблеми політичної свідомості, її втрати, що спричинило втрату державності. Епілог, як і більшість поезії Тараса Шевченка, звучить оптимістично.

Група теоретиків літератури визначає тему та ідею твору: за допомогою символічних та алегоричних образів, автор показав трагічну минувшину України від часів союзу із загарбницькою Москвою, від гнітючої політики Петра І та Катерини II, коли викорінювалися залишки української свідомості, до безвольної німої й сліпої України часів Миколи І.

Ідея полягає у безсмерті українського духу, у відродженні Української державності, української нації, духовності. Але воно можливе тільки при патріотичному сумлінні українців, які повинні пробудитися від колоніально-націоналістичного сну й тотального поневолення.

Останнє завдання розкриває група істориків літератури: актуальність і значення твору випливає із пророцтва поета-патріота, його вболівання за долю України, велику ненависть до злочинів, заподіяних зрадниками і братами-загарбниками. Звертаємось до епіграфа уроку і робимо висновок, що Тарас Шевченко - істинний захисник прав українського народу, його держави, нації, справжній поет-патріот, поет-націоналіст.

III етап уроку

Учні підводять підсумок: що вони досягли (дослідили) на уроці, чи задоволені своєю працею, що нового відкрили для себе, перегортаючи ще одну сторінку поетичного таланту Т. Г. Шевченка - поему-містерію "Великий льох", яка є (що було переконливо доведено під час дослідницької роботи) однією з вершин творчого генія великого Кобзаря України.

Учитель оцінює роботу учнів, вмотивовуючи їхні відповіді, вміння працювати й осмислювати потрібні факти із рекомендованої літератури. Дає поради на подальші етапи роботи.

IV етап уроку

Завдання додому: дати характеристику образу України за поемою-містерією Т. Г. Шевченка "Великий льох".

Вивчити напам'ять епілог - поезію "Стоїть в селі Суботові".

Автор Н. Шпильова

Освіта.ua
30.10.2008

Популярні новини
В МОН хочуть відкрити  процедуру надання грифів Міністерство освіти має намір зробити відкритою процедуру надання грифу навчальній літературі
МОН зменшить регуляторний вплив на школи У відомстві переглянуть накази МОН на предмет зменшення регуляторного впливу в освіті
В Україні планують провести Рік німецької мови Україна та Німеччина обговорили питання проведення у 2017 році Року німецької мови в Україні
Маємо суттєво підтримати вчителів, - Гриневич Наступного року уряду вдасться підняти зарплату вчителів, але це є недостатнім

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!