 |
Читати онлайн стислий переказ повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся» |
«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко (стислий переказ)
Тема: зображення життя та побуту українського селянства кінця XVIII – початку XIX ст., моральна чистота й краса народних обрядів та звичаїв.
Ідея: засудження соціальної нерівності, що стає на перешкоді щастя закоханих, уславлення чистого, щирого, палкого почуття кохання та високої моральності у простих людей – представників українського народу
З історії написання повісті
«Маруся» є першим прозовим твором, написаним живою мовою, якою говорив український народ.
Сам Григорій Квітка-Основ’яненко писав у листі до М. Максимовича: «Захищаючи якось достоїнство мови малоросійської, я сказав, що міг би змусити оповіданням своїм плакати, – не повірили, я написав «Марусю».
Джерелами для написання повісті «Маруся» були спостереження за життям, побутом і звичаями українського села ХVІІІ – початку ХІХ ст., а також народна творчість: українські ліричні й весільні пісні, балади про любов, розлуку та смерть закоханих.
Головні герої:
- Маруся – сільська дівчина. «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна»; «І на батька, і на матір, і на себе пряде, шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече»; «А щоб який парубок та посмів би її зайняти? Ну-ну, не знаю! Вона й не лаятиметься, і ні слова й не скаже, а тільки подивиться на нього так пильно, та буцім і жалібно, і сердитенько, – хто її зна, як-то вона там загляне, – так хоч би який був, то зараз шапку з голову схопе, поклонивсь звичайненько, і ні пари з уст не мовить, і відійде дальш».
- Наум Дрот – багатий селянин, батько Марусі. «… між товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п’яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін – він уже й там: свічечку обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметься за діло; коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі і совіт добрий дасть. За його правду не оставив же його і бог милосердний: що б то ні задумав, усе йому господь і посилав».
- Настя Дрот – мати Марусі, дружина Наума. «Наградив його жінкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; і що було Наум ні забажа, що ні задума, Настя (так її звали) ночі не проспить, усюди старається, б’ється і вcе зробить і достане, чого мужикові хотілось. Поважав же і він її, скільки міг, і любив її, як свою душу».
- Василь – коханий Марусі. «Гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, вуса козацькі, очі веселенькі, як зірочки, на виду рум'яний, моторний, звичайний…».
Стислий переказ
Посвящается Анне Григорьевне Квитке
Твір починається з філософських роздумів автора про життя: «Часто менi приходить на думку: чого б то чоловiковi так дуже пристращатись на сiм свiтi до чого-небудь, не то щоб до якої вещi, а то хоч би i до наймилiших людей: жiнки, дiточок, щирих приятелей i других? Перше усього подумаймо: чи ми ж на сiм свiтi вiчнi? I що є у нас, хоч скотинка, хоч хлiбець на току, худобинка у скриньцi, так сьому так усе без порчi й бути? Нi, нема тут нiчого вiчного! Та й ми самi що? Сьогоднi жив, завтра – що бог дасть!»
Кожний батько виховує свою дитину, щоб вона була розумною, доброю. Так само і отець небесний: оберігає людей від усякої напасті, а «коли вже й пошле за гріхи яку біду, то він же і помилує. Тiльки покоряйся йому! А пiсля сього не будемо журитись, що нам бог милосердний не пошлеть терпiти, i, перехрестившись, скажемо: «Господи! навчи мене, грiшного, як сполнять волю твою святую!» – то й побачиш, що опiсля усе гаразд буде».
От за цими заповідями жив багатий і побожний селянин Наум Дрот та його дружина Настя. Всього у них було в достатку, ніколи не сварилися, поважали один одного, бо дотримувалися Божого й морального людського закону. От тільки діточок довго у них не було. Аж ось народилася донечка – Маруся, і виросла дуже вродливою, роботящою, шанобливою до батьків та людей дівкою. Вона не любила гуляти на вулиці з дівчатами, не ходила й на вечорниці, лише на весілля до подруг не відмовлялася йти
Одного разу її запросили бути дружкою на весіллі. Серед бояр вона звернула увагу на Василя – старшого боярина. Він був видним, гарним парубком. Василь теж зацікавився Марусею. Спочатку вони тільки дивилися потай один на одного та зітхали. Нарешті Василь наважився підійти до дівчини з горіхами, за весільним звичаєм. Маруся відповіла на запитання парубка про кількість горіхів «чіт», тим самим висловивши згоду познайомитися з ним. Вона й сама не зрозуміла, як так вийшло. Раніше ніколи не жартувала з хлопцями.
У розмові з парубками Василь дізнався про Марусину вдачу та про її батьків. А Маруся від подруги Олени дізналася, що Василь сирота, живе і працює в місті, заробляє на себе, хлопець чесний, працьовитий…
Дівчата домовились, що завтра ранком підуть разом у місто, щоб дещо купити. Василь чув ту розмову й вирішив з вигаданої причини супроводжувати дівчат, щоб ще раз побачитися з Марусею.
Ранком він нібито випадково перестрів подруг й визвався боронити їх від собак, що можуть напасти в дорозі. Коли дівчата скупилися, сказав, що проведе їх назад в село. Вийшли за місто, аж тут Олена згадала, що забула забрати у шевця батькові чоботи, і побігла назад, а Василь з Марусею стали чекати її.
Залишившись наодинці, закохані признались один одному про свої почуття. Дочекались Олену, і та, поглядаючи на подругу, дивувалась, чому це Маруся стала такою веселою та балакучою. Біля села розійшлися, а Маруся наздогнала Василя й попросила прийти до озера на побачення.
Біля озера вони цілувалися та говорили про своє кохання. Маруся сказала, що хоче розповісти батькам про Василя, але той попросив почекати, що він сам розкаже, коли буде слушний випадок. Тоді Маруся вирішила, що більше не буде з ним зустрічатися, бо то гріх.
Пройшло кілька днів, парубок сумував за Марусею, шукав її, хотів зустрітися, але не знав, де вона живе. Допоміг випадок – одного разу він побачив, як старенький чоловік возиться на дорозі з возом – вісь поламалась.Визвався полагодити, а потім проводити до двора, бо вже вечоріло. Заїжджають у двір – а назустріч Маруся біжить, старенького татом величає. Побачила Василя, зраділа, а виду не подає, що його знає.
Ввiйшли у хату, посiдали, поговорили. Василь все про себе розказав і став збиратись іти. Тоді Наум запросив Василя приходити до них, коли той схоче. Хлопець почав приходити майже щодня, помагав у господарстві, і Наум та Настя звикли до нього, полюбили.
Одного дня Василь прийшов до Марусі зі сватами. Наум несподівано відмовив, хоча добре ставився до хлопця. Маруся в плач, мати здивувалась, а Василь впав навколішки, благаючи старого змилостивитися над ними. Підтримали молодих і Настя, і старости, але Наум повернув їм хліб, а Василеві наказав прийти наступного дня.
Батько про все розпитав Марусю й наступного дня попросив Василя відступитися від його дочки. Пояснив і причину: парубка можуть скоро забрати в рекрути, що ж тоді станеться з Марусею? Нi жiнка, нi удова; звiсно, як салдаток шанують: як саму послiдню паплюгу, i нiхто не вiрить, щоб була салдатка та й чесна. Та й трохи чи й не так! Де їй за полками таскатись?
Наум поставив Василю умову: хай принесе папір, де буде написано, що його не заберуть у солдати. Для цього хлопець мав знайти «найомщика», тобто найняти когось, щоб він відслужив за нього у війську. Тож Василь мусить заробити чимало грошей на відкуп.
Молоді підкорилися батьку. Під час прощання з коханим Маруся знепритомніла. Потім вона довго журилася, не маючи звістки про Василя. І сам Наум не знав, де Василь.
Минув якийсь час. На Великдень Наум пішов у церкву і очам своїм не повірив, коли читати «Апостола» вийшов Василь. Старанно працюючи на свого хазяїна-купця, він швидко навчився грамоті. Після служби Наум запросив парубка до себе та почав розпитувати. Василь розповів, що за добру службу хазяїн обіцяв найняти за нього «найомщика». Тепер же він мусив їхати на заробітки до Одеси, а потім до Москви. Повернутися сподівався до Пречистої.
Вислухавши Василя, Наум погодився віддати дочку за нього. Відбулося пишне сватання. (Письменник докладно описує обряд сватання, наводить у тексті повісті весільні пісні).
Коли Василеві прийшов час їхати, Маруся пішла його проводжати. Її гнітили погані передчуття. Проходячи повз кладовище, вона заплакала й сказала, що вони розлучаються навіки, – коли коханий повернеться, то знайде її тут.
Маруся дуже тужила за Василем. Повеселішала лише напередодні Спаса, бо скоро, як обіцяв Василь, вони знову зустрінуться й відгуляють весілля. Через три дні після Спаса Маруся пішла в ліс, щоб набрати грибів й застудилась під раптовим холодним дощем з вітром. Три дні її била лихоманка. Що батьки не робили – не допомагало. На четвертий день її причастили й вона померла.
У день похорон повернувся Василь. Побачивши кохану у труні, упав, як неживий. Поховавши Марусю, хотів накласти на себе руки, але побачили це ченці й забрали з собою у монастир. За гарний голос його настановили дияконом. Через три роки Василь помер, «бо тільки і думки, тільки й помишленія було, щоб швидше бути укупі з Марусею».
Цитати з твору:
- Дівчачу натуру трудно розгадати, бо вони часто буцімто і не люблять, хто їх займає, і буцімто й сердяться, а там собі, нишком, так його люблять, що й сказати не можна!
- Ледача та дитина, котрої батько не вчив.
- Немає на світі нічого вічного: сьогодні живеш, а завтра – помер».
- Чоловікові треба трудитися до самої смерті; дасть бог діточок – дiткам зостанеться, а не дасть – його воля святая! Вiн зна, для чого що робиться. Ніщо не наше, усе боже.
- …любов – як сон: не заїси, не заспиш i що робиш, не знаєш, мов ввi снi.
- Гріх смертельний накликать на себе не тільки смерть, – і саму болість, хоч би яку-небудь: бо, не поберігши тіла, загубиш і душу на віки вічні!
- …зiрочка покотилась… далi друга… третя – i поховались у синьому небі, мов у море канули; а прощаючись з землею, трошки сплакнули… от вiд їх слiзоньок пала роса на землю.
- А що очі можуть зробити? Нічого; дивляться собі на світ божий та й годі. Рукою чоловікові біду зробиш, а язиком ще й гіршу, а очі нічому не привинні.
- А се вже у дівчат така натура, що котра якого парубка полюбить, то нарошне стане корити, щоб другі його похваляли.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
10.03.2022