 |
Читати онлайн дуже стислий переказ соціально-побутової поеми Тараса Шевченка «Наймичка» |
«Наймичка» Тарас Шевченко (дуже стислий переказ)
Тема: трагічне становище жінки, яка народила позашлюбну дитину, самовідданість та велич материнської любові.
Ідея: засудження тогочасних соціально-побутових умов, що нівечили долю жінок – жертв панської розпусти або зрадливого кохання; гріх та спокута; сила та моральна краса материнства.
Персонажі:
- Ганна – наймичка в родині Трохима та Насті – заможного, але бездітного немолодого подружжя.
- Трохим та Настя – бездітне подружжя, якому Ганна підкинула свою позашлюбну дитину.
- Марко – позашлюбний син Ганни.
- Катря – молода дружина Марка.
Дуже стислий переказ
Пролог
Рано-вранці у неділю в полі на могилі сидить покритка з немовлям й розмовляє з туманом – просить сховати її від осуду людей, «щоб ніхто не знав, не бачив її недолі». Вона зганьбила себе та багату рідню народженням сина-безбатченка і не може повернутися до батька та матері.
Тяжко карається від думок про те, що не зможе пестити, доглядати та виростити свою дитину, бо вирішила підкинути її бездітній родині, щоб врятувати від лихої долі байстрюка.
І–VIII
Немолоде подружжя – Трохим і Настя, живуть у достатку та злагоді на багатому хуторі. От тільки дітей у них немає, і через це вони дуже журилися.
Якось у неділю старі сиділи рядочком на призьбі і вкотре говорили про те, що коли помруть, то ніхто над ними не заплаче, та й нажите добро передати нікому. Раптом почули за ворітьми дитячий плач. Побігли подивитись – а там сповита дитина лежить, рученята до них простягає. Зраділи Трохим і Настя, подякували Богові та й взяли собі за сина. Того ж вечора знайшли кумів й охрестили Марком.
Минув рік. Аж ось прийшла проситися у найми за будь-яку плату «на той хутір благодатний» молодиця чорноброва. Порадилися Трохим і Настя та й вирішили прийняти Ганну (так назвалася наймичка) у свою родину, щоб допомагала їм по господарству й няньчила дитину. Дивувалися, раділи старі, дивлячись, як весело й охоче бралася Ганна за будь-яку роботу, а Марка доглядала та пестила, як рідного сина. І він тягнеться до неї – прокинувшись вранці
Ручки простягає
І мамою невсипущу
Ганну величає...
Не знають, не бачать вони, як потай ночами вона «тяжко, важко плаче» й скаржиться на долю.
Чимало літ пройшло. Баба Настя померла. Марко виріс і уже парубкує. Трохим вирішив його одружити. Звернувся за порадою до наймички – до кого старостів засилати? А Ганна відповіла, що краще спитати про це у Марка. Так і зробили. Посватали гарну панночку – Катерину й почали готуватися до весілля.
Скрізь порання: печуть, варять,
Вимітають, миють…
Та все чужі. Де ж наймичка?
На прощу у Київ
Пішла Ганна. Благав старий,
А Марко аж плакав,
Щоб була вона за матір.
Але не погодилась вона бути весільною матір’ю. Не хотіла, щоб потім люди сміялися з того, що у Марка на весіллі посадженою матір'ю була наймичка.
Чистим серцем
Поблагословила
Свого Марка... Заплакала
Й пішла за ворота.
Прийшла Ганна в Київ і найнялася до міщанки воду носити. Заробила грошей та купила святі подарунки і Трохиму, і Марку, і Катрусі. Коли вернулась на хутір, всі дуже зраділи,
ввели в хату
Й за стіл посадили;
Напували й годували,
Про Київ питали,
І в кімнаті Катерина
Одпочить послала.
А Ганна вважала, що вона не заслуговує на таку любов та увагу до неї .
Тричі наймичку у Київ
Катря провожала,
Так, як матір. І в четвертий
Провела небогу
Аж у поле, до могили,
І молила бога,
Щоб швиденько верталася,
Бо без неї в хаті
Якось сумно – ніби мати
Покинула хату.
Повернулася з гостинцями і Трохиму, і Катрусі, і діточкам, а собі і Марку на цей раз – нічого. Не вистачило грошей, а заробити не змогла, бо захворіла.
Увійшла Ганна в хату. Катерина їй ноги обмила, посадила полуднувати, але вона не пила, не їла, все про Марка питала, що затримавсь з чумаками десь в дорозі… Не відпускає хвороба Ганну, «уже й причащали, й малосвятіє служили», – ніщо не помагає, щодня, щогодини ледве чутно про Марка питає: чи не приїхав?
Нарешті діждалась – зайшов Марко в хату, схилився над нею, заплакав. А Ганна
очі одкрила,
Пильно, пильно подивилась –
Сльози покотились.
«Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати».
Та й замовкла…
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся… до матері –
А мати вже спала!
Іван Франко про образ наймички в однойменній поемі Тараса Шевченка
«Наймичка – натура безмірно глибша, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини. Змалювання такої постаті з такою вірністю і правдою, з такою чарівною простотою і натуральністю, без ходульності і фальшивого пафосу, без мелодраматичних сцен, як се зробив Шевченко, належить до найбільших тріумфів правдивої штуки (мистецтва) і мусить уважатися за найкращий доказ великої геніальності Шевченка».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
10.03.2022