 |
Читати онлайн стислий переказ соціально-побутової поеми Тараса Шевченка «Наймичка» |
«Наймичка» Тарас Шевченко (стислий переказ)
Тема: трагічне становище жінки, яка народила позашлюбну дитину, самовідданість та велич материнської любові.
Ідея: засудження тогочасних соціально-побутових умов, що нівечили долю жінок – жертв панської розпусти або зрадливого кохання; гріх та спокута; сила та моральна краса материнства.
Персонажі:
- Ганна – наймичка в родині Трохима та Насті – заможного, але бездітного немолодого подружжя.
- Трохим та Настя – бездітне подружжя, якому Ганна підкинула свою позашлюбну дитину.
- Марко – позашлюбний син Ганни.
- Катря – молода дружина Марка.
Стислий переказ
Пролог
Рано-вранці у неділю в полі на могилі сидить покритка з немовлям й розмовляє з туманом – просить сховати її від осуду людей, «щоб ніхто не знав, не бачив її недолі». Вона не може повернутися до своєї заможної родини, бо батько й мати від неї відцуралися.
Щоб дитину не спіткала лиха доля байстрюка, вирішує потай віддати сина бездітним добрим людям і тяжко карається від думок про те, що не зможе його пестити, доглядати, ростити…
І–ІІ
У достатку і злагоді живе немолоде подружжя – Трохим і Настя. Вони мають чимале господарство: хутір з худобою, став, млин, пасіку. А от дітей у них немає. Журяться Трохим з Настею, що старість зовсім близько, а нажите працею добро нікому передати, нікому їх буде доглянути, коли стануть немічними, нікому буде й поховати.
Якось у неділю сиділи вони удвох на призьбі і вкотре сумно говорили про те, що Бог не дав їм діточок. Раптом почули за ворітьми дитячий плач. Разом схопились та побігли до воріт. Аж там лежить дитина сповита, «новенькою свитиною вкрита».
...сердешне
Неначе благає:
Випручало рученята
Й до їх простягає.
Дуже зраділи Трохим та Настя щасливій знахідці – відтепер їхня старість не буде самотньою. Понесла Настя дитину в хату, а Трохим кинувся верхи збирати кумів, щоб того ж вечора охрестити немовля.
III
Аж три пари на радощах
Кумів назбирали
Та ввечері й охрестили
І Марком назвали.
А через рік прийшла до них чорноброва та білолиця молодиця й попросилась в найми за будь-яку плату. Порадилися старі й вирішили взяти Ганну до себе (так назвалася наймичка), щоб вона допомагала їм по господарству та доглядала дитину. Молодиця самовіддано й весело робила всю важку роботу, а Марка доглядала, як свого сина.
В будень і в неділю
Головоньку йому змиє
Й сорочечку білу
Що день божий надіває.
Грається, співає,
Робить возики, а в свято –
То й з рук не спускає.
Тільки вночі, коли її ніхто не бачить, дозволяла собі плакати, бо Марко росте
… і не знає,
Чого наймичка сльозами
Його умиває.
Не зна Марко, чого вона
Так його цілує –
Сама не з’їсть і не доп’є,
Його нагодує.
Не зна Марко, як в колисці
Часом серед ночі
Прокинеться, ворухнеться –
То вона вже скочить,
І укриє, й перехрестить,
Тихо заколише;
Вона чує з тії хати,
Як дитина дише.
Росте Марко й щиро відповідає на любов наймички. Прокинувшись вранці, простягає до неї свої маленькі рученята
І мамою невсипущу
Ганну величає...
IV
Чимало часу пройшло з тих пір. Стара Настя померла. Трохим не пережив би втрати дружини, якби не піклування й увага до нього з боку Ганни. Всі ці роки вона перебувала в родині й давно стала її членом.
Марко виріс, почав чумакувати та парубкувати. Трохим звернувся за порадою до Ганни – чи не пора засилати до когось сватів? Вона ж відповіла, що про це треба розпитати самого Марка. Розпитали. І посватали гарну панночку Катерину. Коли почали готуватися до весілля, у Трохима постало ще одне запитання:
Хто в нас буде мати?
Не дожила моя Настя!.. –
Та й заливсь сльозами…
Ганна як це почула, то мало не зомліла, вхопилась руками за одвірок, щоб не впасти.
Тихо стало в хаті;
Тільки наймичка шептала:
– Мати... мати... мати...
V
Через тиждень на хуторі молодиці вже місили весільний коровай, старий батько на радощах танцював з молоддю та запрошував прохожих, проїжджаючих у двір на частування.
Скрізь порання: печуть, варять,
Вимітають, миють…
Та все чужі. Де ж наймичка?
На прощу у Київ
Пішла Ганна. Благав старий,
А Марко аж плакав,
Щоб була вона за матір.
Не погодилась Ганна стати весільною матір’ю. Не хотіла, щоб люди потай сміялися з того, що у Марка на весіллі посадженою матір'ю була наймичка.
Чистим серцем
Поблагословила
Свого Марка... Заплакала
Й пішла за ворота.
Прийшла Ганна в Київ і, не відпочивши, найнялась до міщанки носити воду, щоб заробити гроші «на молебствіє Варварі» (свята великомучениця Варвара – заступниця та захисниця всіх людей від раптової і насильницької смерті). «Кіп із вісім заробила», та купила Маркові «святу шапочку» в Києво-Печерській лаврі, щоб у нього «голова не боліла», а невістці – «перстеник у Варвари». Поклонилась всім святим й повернулася додому. Марко і Катерина дуже зраділи, «ввели в хату й за стіл посадили»… Ганна ж вважала, що вона не заслуговує на таку любов та увагу до неї.
«За що вони мене люблять?
За що поважають?
О Боже мій милосердний!
Може, вони знають…
Може, вони догадались…
Ні, не догадались;
Вони добрі…»
І наймичка тяжко заридала.
VI
Минуло три роки. Тричі ходила наймичка в Київ на прощу. Пішла і в четвертий раз. Катря провела її
Аж у поле, до могили,
І молила бога,
Щоб швиденько верталася,
Бо без неї в хаті
Якось сумно – ніби мати
Покинула хату.
Повернулася зовсім хвора, але, як завжди, з гостинцями і Трохиму, і Катрусі, і діточкам, а собі і Марку на цей раз – нічого. Не вистачило грошей, а заробити не змогла, бо знесилилась.
VII
Увійшла Ганна в хату. Катерина їй ноги обмила, посадила полуднувати, але вона не пила, не їла, все про Марка питала, що затримавсь десь в дорозі… Не відпускає хвороба Ганну, «уже й причащали, й малосвятіє служили», – ніщо не помагає, щодня, щогодини ледве чутно про Марка питає: чи не приїхав?
Старий Трохим по надвір'ю,
Мов убитий, ходить.
Катерина ж з болящої
І очей не зводить.
Катерина коло неї
І днює й ночує.
А тим часом сичі вночі
Недобре віщують.
VIII
Марко їде з чумаками, не журиться, не поспішає, бо не здогадується, що діється дома. Везе всім гарні подарунки, а Ганні –
на очіпок
Парчі золотої
І червону добру хустку
З білою габою.
Нарешті приїхав, ворота відчиняє... Ганна відчула, і до Катерини:
Біжи швидше,
Швидше веди в хату!..
Слава тобі, Христе боже!
Насилу діждала! –
І «Отче наш» тихо... тихо,
Мов крізь сон, читала.
Зайшов Марко в хату, схилився над нею, заплакав. А Ганна
очі одкрила,
Пильно, пильно подивилась –
Сльози покотились.
«Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати».
Та й замовкла…
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся… до матері –
А мати вже спала!
Іван Франко про образ наймички в однойменній поемі Тараса Шевченка
«Наймичка – натура безмірно глибша, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини. Змалювання такої постаті з такою вірністю і правдою, з такою чарівною простотою і натуральністю, без ходульності і фальшивого пафосу, без мелодраматичних сцен, як се зробив Шевченко, належить до найбільших тріумфів правдивої штуки (мистецтва) і мусить уважатися за найкращий доказ великої геніальності Шевченка».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
10.03.2022