 |
Читати онлайн дуже стислий переказ української народної думи «Дума про Марусю Богуславку» |
«Дума про Марусю Богуславку» (дуже стислий переказ)
Тема: розповідь про дівчину-бранку Марусю Богуславку, яка є символом людей, які опинилися в неволі, але не втратили сильного духовного зв’язку з рідним краєм.
Ідея: засудження поневолення українців турками, уславлення волелюбності козаків і сміливості дівчини-бранки Марусі з Богуслава.
Історична основа твору та його поширення
Достовірні відомості про автора «Думи про Марусю Богуславку» до нас не дійшли.
Вважається, що образ головної героїні твору є збірним і не має конкретного історичного прототипу. Але відомі випадки, коли вродливі українські дівчата-полонянки ставали дружинами турецьких багатіїв, посідали визначні місця при дворах турецьких вельмож, як, наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна. Навіть потурчившись та побусурменившись в неволі, ці українські жінки не втрачали духовного зв’язку зі своїм народом, рідним краєм.
Відомо понад двадцять п'ять варіантів думи про Марусю Богуславку, записаних з 1850 по 1932 роки.
Тарас Шевченко вмістив цей твір у свій «Буквар южнорусский», виданий у 1861 році для українських шкіл. Багато митців у різні роки за мотивами цієї історичної думи створили нові твори літератури і мистецтва. Так, А. М. Старицький у 1897 р. написав однойменну історико-побутову драму, І. Нечуй-Левицький у 1895 р. створив під назвою «Маруся Богуславка» п’єсу, а Б. Грінченко драму «Ясні зорі». Композитор О. Свєчников створив у 1951 р. балет «Маруся Богуславка». Марусі Богуславці встановлено пам'ятник у Богуславі на місці, де, за переказами, стояла хата її батька-священника.
У кам’яній темниці перебуває сімсот козаків. Тридцять років вони не бачать сонця, втратили лік дням.
Приходить до них дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка й питає, чи знають вони, який зараз день на рідній землі.
Невільники не знають, а Маруся їм підказує – Великодня субота. Козаки, це почувши, стали дівку картати-проклинати, бо своїми словами вона завдала їм болю, роз’ятрила тугу за рідним краєм.
Маруся стала просити не лаяти її, бо як настане Великдень, пан турецький поїде в мечеть, залишивши дома ключі від в’язниці. Вона їх візьме й випустить невільників із темниці, хай тікають у міста християнські.
Так і сталося. Звільнила Маруся козаків, а на прощання попросила передати звістку батьку-матері. Хай вони не збирають кошти на її викуп, бо вона вже «потурчилась, побусурменилася для роскоші турецької, для лакомства нещасного!».
Закінчується дума зверненням до Бога: «Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників з тяжкої неволі, з віри бусурменської, на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у свiт хрещений».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
01.02.2023