 |
Читати онлайн дуже стислий переказ роману Володимира Рутківського «Джури козака Швайки» |
«Джури козака Швайки» Володимир Рутківський (дуже стислий переказ)
Про твір «Джури козака Швайки»
Історичний роман «Джури козака Швайки» розповідає про часи зародження козацтва в Україні. Дія твору відбувається у ХV ст. У першій частині роману вказано, що події твору починаються у березні 1487 року. У той час українські землі входили до Великого князівства Литовського. Більшість населення мешкала на обжитих землях Галичини, Поділля, Волині та Полісся. Селяни, тікаючи від свавілля панів, селилися у гирлах річок, де могли вільно рибалити, полювати, добувати мед. Вони утворювали озброєні козацькі загони, які протистояли утискам панів Князівства Литовського та безперервним набігам на українські землі турецько-татарських загарбників.
Перший роман тетралогії (твір, який складається з 4-х частин) Володимира Рутківського – відомого сучасного українського прозаїка і поета – було створено 2007 року. Його назва – «На козацьких островах». У 2009 році з'явився роман «Джури-характерники», у 2010 – «Джури і підводний човен», а у 2015 – «Джури і Кудлатик». Володимир Рутківський – лауреат премій імені Миколи Трублаїні, імені Лесі Українки, Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого. У 2012 році письменник став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за історичну трилогію для дітей «Джури».
Джурами в Україні в 16-18 ст. називали молодих хлопців-зброєносців, помічників козацької старшини. Разом з козаками вони ходили в походи, вчилися військової справи, брали участь у боях.
Тема: пригоди двох вірних друзів – Грицика і Санька, джур сміливого вивідника Пилипа Швайки під час зародження українського козацтва; захист рідних земель від татарських набігів та опір польсько-литовським панам.
Ідея: уславлення любові до рідної землі, справжньої дружби, засудження зрадництва.
Головні герої:
- Пилип (Швайка) – найкращий козацький вивідник. «Смагляве обличчя і чорні вуса, геть покриті порохнявою»; «З усіх уруських вивідників був чи не найвсюдисущіший і найневловиміший»; «Скільки разів на нього влаштовували засідки і ставили пастки, скільки кінних загонів розсипалося через нього по неосяжних ординських степах - і все на марне. Вислизав він, як хитрий змій. Прокрадався, неначе вовк. Або перевертень, що приймав будь яку подобу»; «Бо й у всьому Придніпров’ї немає такого коня, на якому можна було б утекти від нього»; «… його татари не можуть зловити, такий він моторний! Кажуть, що і в Криму він був, і аж до Дунаю діставався…»;
- Санько – має талант характерника. «Шаблюкою володіє не гірше від інших хлопців (звісно, дерев’яною). І на коні, кажуть, непогано тримається. Тільки Грицик і може його обігнати»; «А ще Санько вміє те, про що ніхто й не здогадується. Він уміє подумки віддавати накази й прохання. "Шуліка!" - подумки вигукнув Санько, і в ту ж мить стривожено заквоктала квочка, а курчата, мов пухнасті кульки, стрімголов покотилися до неї. Та що там курчата! На тому тижні Санько подумки попрохав маму не шмагати його лозиною. Та краще б цього не робив, бо мама відкинула лозиняку і налупила його долонею. А рука в неї важка, краще б уже лозиною це зробила»; «Звісно, найлегше було б нацькувати Барвінка на злодія. Але дивитися, як вовк шматуватиме людину, навіть, коли ця людина Тишкевич… Ні, то було понад його сили»; «… аби ж то Санько був звичайний ворожбит! Ні, він вартий сотні ворожбитів»;
- Грицик – сирота, сміливий хлопець, мріє бути схожим на Швайку. «Грицикові було моторошно. Раніше він гадав, що треба стерегтися лише татар. А тепер, виявилося, і серед своїх є не кращі»; «Я хочу бути таким, як Швайка. Щоб мене татари боялися».
Інші персонажі:
- Тишкевич – зрадник, який служить і пану Кобильському, і татарам. Він наводить татар на українські села, з дозволу старости – пана Кобильського, грабує та вбиває в плавнях одиноких козаків, які добувають рибу та хутро. Гине наприкінці твору від стріл татар. «Усмішка все ще грала на його вустах, очі наливалися жорстокістю»; «Тишкевич слугує двом господарям одночасно»; «Проте не стільки було того слугування, скільки розбишакування на нічних шляхах. А коли його вивели на чисту воду – встиг перебратися на лівий берег Дніпра і якимось дивом утерся в довіру до пана Кобильського»;
- Дід Кудьма – старий характерник. «… у нас є такі знахарі! І найкращий з-поміж них – дід Кудьма»; «Таких, Грицику, на всю Україну, може, два чи три набереться. У наших краях до нього всі нитки сходяться. Ми всі перед ним, наче беззахисні пташенята на долоні…»; «А що вже знахар з нього – і мертвого на ноги поставить!»; «… панове братчики, коли дозволите, ми й справді тут залишимося»;
- Дід Кібчик – досвідчений й мудрий родич Санька. «Нехай онук (Демко) навчається вашої козацької справи. Та й я теж дещо зможу. Не дивіться, що з мене вже пісок сиплеться. Зате на слизькому не посковзнуся»;
- Демко – онук діда Кібчика на прізвисько Дурна Сила, яке отримав за незвичайну силу, хоч був лише на три роки старший від Санька і Грицика. Тишкевич брехнею змусив хлопця виконувати його накази. Коли дід Кібчик та дід Кудьма розкрили очі Демка на Тишкевича, хлопець кається й приєднується до козаків.
- Пастух Рашит – татарин, друг Швайки. Коли татари вбили неньку маленького Пилипа, його взяла у свою сім’ю мама Рашита, і діти росли, як брати. Рашит допомагає Швайці, попереджає про небезпеку;
- Штефан Вирвизуб – козак-здоровань, який мав прирученого вовка Сірітку; відважний козак Остап Коцюба з прирученим вовком Куцим; козак-здоровань з Воронівки Байлемів Василь; козак рудий Мацик та інші.
Тварини – персонажі твору:
- швидконогий й розумний кінь Вітрик
- «сіренький братик» Швайки вовк Барвінок;
- бугай Петрик – вірний друг Грицика;
- приручений Вирвизубом вовк Сирітка;
- приручений Коцюбою вовк Куций.
Пилип (він же Швайка) привів дванадцятирічних друзів – Грицика і Санька, які втекли від гніву Канівецького – старости пана Кобильського, на Кам’яні острови. Там вони зустріли Василя Байлемів та парубків з рідної Воронівки. Після вечері хлопці заснули, але Грицика збудив плюскіт води. Спочатку він подумав, що до острова пливе собака. Придивився – аж то був здоровенний вовк. На крик Грицика збіглися всі козаки. Вони впізнали Барвінка – вовка Швайки, який приніс своєму хазяїну записку зі звісткою про напад татар на село Воронівку.
Козаки зібрали загін та відправилися визволяти полонених, а хлопці разом з Барвінком залишилися на острові. Ввечері припливли на двох човнах незвані гості. Серед них був Тишкевич – жорстокий і хитрий посіпака старости. Його супутники попливли далі, а Тишкевич залишився оглядати острів. За допомогою Барвінка діти взяли його в полон.
На другий день повернулися козаки, але без Швайки – він визвався провести додому бранців, яких козаки відбили у татар. Тишкевич прикинувся простим селянином, назвавшись Семеном, і козаки йому майже повірили. А під час вечері Тишкевич втік.
Козаки хотіли його наздогнати, але тут прискакав Швайка і наказав усім швидко переселитися на Зміїний острів, бо Тишкевич міг привести за собою великий загін татар. А сам разом з Грициком та Саньком погнався за втікачем. Наздогнати його не вдалося.
Тишкевич дістався великого загону татар на чолі з Іслам-беком і у супроводі ста людей відправляється на Кам’яний остров. Вони не знаходять там козаків і повертаються назад.
Демко на прізвисько Дурна Сила, який втік з татарського полону, намагався задушити Тишкевича, але відпустив, впізнавши в ньому прихвостня сільського старости. Хитрий Тишкевич дурить Демка, говорить йому, що Швайка зрадник, а він сам за наказом пана Кобильського приїхав викупити у татар всіх бранців.
Три доби Швайко і Грицик з Саньком, ховаючись від татар, йшли до Дніпра. Одного разу татари могли їх помітити, але Санько-ворожбит зміг відволікти їхню увагу. Їм зустрівся пастух-татарин Рашит, названий брат Швайки. Той дав героям двох коней і зілля, яке допомогло Санькові від хвороби.
Швайка з хлопцями прибувають до Вирвизуба. Від нього вони дізнаються, що Тишкевич розповсюджує слухи, нібито Швайка зрадник, а ще про те, що невідомі люди вбивають та грабують одиноких козаків.
А то Тишкевич і Демко відвідували козаків, які ловили рибу і жили у плавнях. Хитрий Тишкевич наказував Демкові залишатися у засідці, а сам йшов нібито торгувати рибу і хутро, тож Дурна сила не бачив злочинні дії Тишкевича.
Коли Демко зустрів свого діда Кібчика, то розповів йому про свої пригоди і «торгівлю» Тишкевича. Дід Кібчик з дідом-характерником Кудьмою, а згодом і Швайкою, «розкривають хлопцю очі» на Тишкевича. Демко довідується, що всі козаки, з якими «торгував» цей зрадник, були ним вбиті.
Дід Кудьма перевірив здібності до видіння у Грицика та Санька, і радить Швайці взяти собі у джури саме Грицика. А Санька залишає при собі, щоб передати йому свій досвід козака-характерника. А ще дід нацькував вовків на Тишкевича, але той врятувався, виліз на дерево, поки вовки загризали його коня.
Рано-вранці прийшли воронівські козаки і почали ловити рибу. Наварили доброї юшки та завели мову про майбутнє України. Вирішили, що йти війною проти татарських загарбників готові всі, але поки що серед них немає лідера, який би згуртував козацькі сили.
Цитати з твору:
- «По-татарському козак – це вільна людина, котрій і сам чорт не брат. Хоче – звіра полює, хоче – візьметься за шаблюку і йде на ногайця».
- «Гірші за вовків ті, хто прикидається ними».
- «Ти що – не бачиш, що Україна не сьогодні-завтра готова спалахнути, як оце багаття? Біда лиш у тім, що все сирі гілки трапляються».
- «Добрий курінь кращий від поганої хати».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
15.11.2022