 |
Читати онлайн стислий переказ оповідання Галини Пагутяк «Різдво на хуторі» |
«Різдво на хуторі» Галина Пагутяк (стислий переказ)
Про Галину Пагутяк
Сучасна українська письменниця Галина Пагутяк (справжнє прізвище – Москалець) народилася 26 липня 1958 року в с. Залокоть Дрогобицького району Львівської області.
У дитинстві любила слухати містичні історії від свого дідуся та розповіді старших про фантастичних істот. Саме в Урожі, за словами самої Галини Пагутяк, їй відкрився дивний світ народних вірувань про потойбіччя, і відтоді вона ставиться до нього дуже серйозно. Мріяла стати археологом. Після закінчення школи написала повість-спогад про свій 10-й клас і надіслала цей твір у Київ, у Спілку письменників. У відповідь отримала запрошення взяти участь у всеукраїнській нараді молодих авторів. Там Галині запропонували публікацію твору, при умові його скорочення вдвічі. Вона не погодилась…
Після навчання в Одеському училищі, де готували штукатурів-плиточників, працює на Бориславському фарфоровому заводі. У той же час починає писати повість «Діти» (1982 р.). Через рік стає студенткою Львівського національного університету, а закінчує освіту на філологічному факультеті Київського університету ім. Т. Шевченка. Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, Львівській картинній галереї.
У творчому доробку члена Галини Пагутяк понад 30 художніх творів, серед яких є книжки для дітей. Вона лауреат кількох престижних літературних премій. У 2010 році була відзначена найвищою нагородою – Національною премією України імені Тараса Шевченка за книгу прози «Слуга з Добромиля». Зараз письменниця живе та працює у Львові, веде свій блог, де спілкується з поціновувачами її таланту. Серед коментарів до її дописів є такі: «Дякую Вам за неймовірний світ, створений Вами і за те, що є можливість в нього потрапити».
Тема: розповідь про незвичайну подію на самотньому хуторі, що сталася на Святвечір.
Ідея: утілення віри в добрі дива, цінності родини та народних звичаїв.
Зимовим сніжним вечором у маленькій хатинці самотнього хутора дідусь та бабуся готувалися до Святвечора. Старенька попросила діда засвітити ліхтаря надворі і не замикати вхідні двері. Вона сподівалася, що хтось прийде до них на вечерю. Дід спробував посперечатися: «Ти так кажеш щороку, а ніхто не приходить». На це бабуся відповіла, що доки вона буде жити – буде на Святвечір чекати гостей. А ще наказала закликати пса до хати, щоб він своїм гавкотом не відігнав гостей.
Кудлатий Пес зайшов до хати і прогарчав: «От минулого Різдва чекали-чекали, а ніхто не прийшов, і я був голодний».
«Я теж добряче зголоднів», – підтримав Пса дідусь.
Але бабуся була невблаганна – поки нема зірки, вечеряти не можна, і треба почекати.
Пес та старий задрімали, а бабуся думала про людей і звірину, яким в цю ніч нема де сховатися від хурделиці. Вона мріяла, що побачать вони вогник крізь заметіль і прийдуть до їхньої хати.
Аж тут почула несміливий стук у двері. Бабуся підійшла і штовхнула їх. На порозі стояла біла коза з чорними плямками.
Дід прокинувся і розчаровано вигукнув: «Тьху! Коза!» А бабуся на це розсердилася: «А як коза, то вже й не гостя?» Ласкавими словами вона запросила козу увійти й закутала її коциком, щоб та швидше зігрілася. А дід запитав козу: «Що ти робиш в наших краях, чи заблукала?»
Коза відповіла: «Янгол мене до вас привів. Вогник світився, і янгол мені рукою махав, щоб я не заблукала».
Дід здивувався: «Відколи це янголи присилають людям козу?»
А бабуся розважливо на це: «Янгол, то й янгол. Ми кожному раді».
Всі задрімали, аж раптом Пес зірвався на ноги, загавкав і кинувся до дверей й розчинив їх навстіж. Дід схопив коцюбу, баба макогін – і кинулись надвір. Тільки Коза дійшла лише до порогу, бо вона знала УСЕ.
У хату зайшли молода жінка і маленька дівчинка. Жінка докірливо звернулася до Кози: «Майко, Майко, як ти нас налякала! Ми думали, що ти замерзла».
А дівчинка, обіймаючи козу, запитала: «Майко, як ти тут опинилась?»
Коза відповіла: «Мене янгол привів».
Вітер стих, зійшла Зоря, і по всій землі настала тиша.
Молода жінка заходилася кидати вареники в окріп, бабуся – пекти пампухи, дівчинка все шепотілася про щось з Козою, а дід розповідав, як у криївці він відзначав Святвечір 1947 року.
Молода жінка зітхала, що говорила, що вперше вона зустрічає Різдво не разом зі своїм чоловіком, бо він на війні. Дівчинка на це запевняла її: «Тато прийде! Він вже йде сюди. Янгол його приведе! Як нас і нашу Майку!»
Тут у двері хтось постукав і заколядував: «Нова радість стала, яка не бувала. . .» Двері розчинились – на порозі стояв вояк з пораненою рукою на перев’язі.
Дівчинка зраділа: «Татку, тебе теж янгол привів!»
«Я сліди ваші побачив: твої, мами і нашої кізки. По ним і прийшов», – відповів тато.
«А ми янгола над хатою бачили – я і Майка. Він нам рукою махав», – похвалилася дівчинка.
…Цілу ніч бабуся думала про янгола, а коли вранці проводжала гостей, побачила свою вишиту сорочку, яка сушилася надворі і яку вона вчора забула зняти. Про це вона нікому нічого не сказала, бо не була певна, що звичайна стара сорочка може подарувати таке диво. Було б розпитати в кози, але тепер треба рік чекати, поки звірі знову заговорять по-людському.
Словничок
- Коцик – ковдра.
- Коцюба – металеве знаряддя для вигрібання жару з печі.
- Макогін – дерев’яний товкачик для розтирання маку, пшона.
- Криївка – військово-оборонна та господарська споруда, розташована під землею. У криївках переховувалися бійці Української повстанської армії.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
14.11.2022