 |
Читати онлайн дуже стислий переказ оповідання Галини Пагутяк «Різдво на хуторі» |
«Різдво на хуторі» Галина Пагутяк (дуже стислий переказ)
Про Галину Пагутяк
Сучасна українська письменниця Галина Пагутяк (справжнє прізвище – Москалець) народилася 26 липня 1958 року в с. Залокоть Дрогобицького району Львівської області.
У дитинстві любила слухати містичні історії від свого дідуся та розповіді старших про фантастичних істот. Саме в Урожі, за словами самої Галини Пагутяк, їй відкрився дивний світ народних вірувань про потойбіччя, і відтоді вона ставиться до нього дуже серйозно. Мріяла стати археологом. Після закінчення школи написала повість-спогад про свій 10-й клас і надіслала цей твір у Київ, у Спілку письменників. У відповідь отримала запрошення взяти участь у всеукраїнській нараді молодих авторів. Там Галині запропонували публікацію твору, при умові його скорочення вдвічі. Вона не погодилась…
Після навчання в Одеському училищі, де готували штукатурів-плиточників, працює на Бориславському фарфоровому заводі. У той же час починає писати повість «Діти» (1982 р.). Через рік стає студенткою Львівського національного університету, а закінчує освіту на філологічному факультеті Київського університету ім. Т. Шевченка. Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, Львівській картинній галереї.
У творчому доробку члена Галини Пагутяк понад 30 художніх творів, серед яких є книжки для дітей. Вона лауреат кількох престижних літературних премій. У 2010 році була відзначена найвищою нагородою – Національною премією України імені Тараса Шевченка за книгу прози «Слуга з Добромиля». Зараз письменниця живе та працює у Львові, веде свій блог, де спілкується з поціновувачами її таланту. Серед коментарів до її дописів є такі: «Дякую Вам за неймовірний світ, створений Вами і за те, що є можливість в нього потрапити».
Тема: розповідь про незвичайну подію на самотньому хуторі, що сталася на Святвечір.
Ідея: утілення віри в добрі дива, цінності родини та народних звичаїв.
Зимовим вечором у хатинці самотнього хутора дідусь та бабуся готувалися до Святвечора. Старенька наліпила вареників, наготувала пампушок, а діду наказала засвітити ліхтаря надворі, не замикати вхідні двері і завести в хату пса, щоб не відлякував гостей від хати. Дід бурчав, що вони щороку чекають гостей на вечерю, але ніхто не приходить. А бабуся на це відповідала, що все одно буде чекати і цього разу.
Дід і кудлатий пес задрімали, а бабуся думала про людей і звірину, яким в цю ніч нема де сховатися від хурделиці. Вона мріяла, що побачать вони вогник крізь заметіль і прийдуть до їхньої хати.
Аж тут почула несміливий стук у двері. Бабуся відчинила – на порозі стояла біла коза з чорними плямками. Дід прокинувся і розчаровано вигукнув: «Тьху! Коза!»
Бабуся розсердилася на нього: «А як коза, то вже й не гостя?» Ласкавими словами вона запросила тваринку увійти й закутала її ковдрою, щоб та швидше зігрілася. А дід запитав козу: Що ти робиш в наших краях, чи заблукала?»
Коза відповіла: «Вогник світився, і янгол мені рукою махав, щоб я не заблукала».
Всі зігрілись і задрімали. Раптом пес загавкав, кинувся до дверей й розчинив їх. У хату зайшли молода жінка і маленька дівчинка. Жінка докірливо звернулася до кози: «Майко, як ти нас налякала! Ми вже думали, що ти замерзла».
А дівчинка, обіймаючи її, запитала: «Як ти тут опинилась?»
Коза відповіла: «Мене янгол привів…»
Вітер стих, зійшла Зоря, і по всій землі настала тиша.
Молода жінка кидала вареники в окріп, бабуся заходилася пекти пампухи, дівчинка шепотілася про щось з козою, а дід розповідав, як у 1947 році він відзначав Святвечір у криївці.
Молода жінка зітхала, говорила, що вперше вона зустрічає Різдво нарізно зі своїм чоловіком, бо він на війні. Дівчинка запевняла її: «Тато прийде! Янгол його приведе! Як нас і нашу Майку!»
Тут у двері хтось постукав – на порозі стояв вояк з пораненою рукою на перев’язі.
Дівчинка зраділа: «Татку, тебе теж янгол привів!»
«Я сліди ваші побачив: твої, мами і нашої кізки. По ним і прийшов», – відповів тато.
«А ми янгола над хатою бачили – я і Майка. Він нам рукою махав», – похвалилась дівчинка.
…Цілу ніч бабуся думала про янгола, а коли вранці проводжала гостей, побачила свою вишиту сорочку, яка сушилася надворі і яку вона вчора забула зняти. Про це вона нікому не сказала, бо не була певна, що звичайна стара сорочка може подарувати таке диво. Було б розпитати в кози, але тепер треба рік чекати, поки звірі знову заговорять по-людському.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
14.11.2022