Osvita.ua Середня освіта Про структуру і вікові особливості учнів
Про структуру і вікові особливості учнів

Світ давно вирішує завдання освіти старшокласників, маючи не більше десятка предметів

Про структуру і вікові особливості учнів

Сучасна Україна на 27 році своєї незалежної новітньої історії досі не має бодай одного по-справжньому ліцейського закладу для старшокласників. Нашим учням старшої ланки потрібно щотижня віднаходити час та сили на двадцять з лишком обов’язкових предметів навіть під час завершальних двох років навчання. Це при тому, що світ давно вирішує завдання освіти старшокласників, маючи не більше одного десятка предметів, з яких половина вивчається профільно-поглиблено протягом трьох років у 10-12 класах.

ПРО РЕАЛЬНІСТЬ

Попри те, що в нас тисячі закладів носять назву «ліцей», надаючи особі, яка там навчається, статус ліцеїста вже з першого класу початкової школи, на ЗНО в нас виходить мізерна кількість випускників-ліцеїстів. Наприклад, в одній з південних областей України випускників ліцеїв цього року було лише 6% від загальної кількості випускників 11-х класів. Принагідно зазначу, що саме в ліцеїстів рівень підготовки був помітно вищим за середній.

Зрозуміло, що оці мізерні 6% є індикатором небажання влади на місцях займатися розбудовою новітньої потужної мережі ліцеїв для старшокласників попри аналітичні дані від УЦОЯО, які прямо свідчать, що профільна орієнтація на особистісні пріоритети учня-старшокласника дає в рази кращі результати, ніж традиційна пострадянська уніфікованість змісту навчання.

ПРО ПРИЧИНИ

З науково-природної точки зору (кожен об’єкт/суб’єкт намагається зайняти положення з мінімальним запасом потенційної енергії) є зрозумілим, що більшість і в освіті прагне до «легкого» життя. Але ж не мають права цьому сприяти держслужби, відповідальні за освіту нації. Натомість у нас досі пострадянські корумповані держслужби та самі державні/комунальні заклади освіти, уже не кажучи про приватні, таку можливість молодому поколінню цинічно підсовують, виходячи  зі своїх меркантильних інтересів.

Ось приклад абсурду: лише 8% випускників тієї ж області не отримали цього року можливості вступити до хоча б якогось університету за результатами виконання завдань ЗНО. Це навіть менше, ніж реальне число випускників 11-х класів, котрі взагалі планували подаватись до університетів.

Але ж немає у світі ще країни, де б вступний бар’єр до закладу вищої освіти торкався лише 8% випускників! Адже не може бути, щоб лише 8% випускників системи загальної середньої освіти не мали б такої освітньої підготовки, яка дозволяє бути на рівні вимог стандартів вищої академічної/професійної освіти.

Звісно, що за таких умов надлегкого доступу до університетського середовища діє принцип: «А для чого заморочуватися з тими ліцеями, якщо можна й завдяки сліпому вибору відповідей на завданнях ЗНО мати чи не гарантоване проходження вступного порогу?»

Тим більше, що продовжують постійно лунати і від Спілки ректорів, і від «широкої батьківської громадськості» вимоги до ще більшого пониження вступного порогу та ще більшого «спрощення програм».

У підсумку виступи/дописи таких авторів, як Тимофій Мілованов чи Віктор Громовий(згадаймо його влучний вислів про «розтягнуту на 11 років початкову школу») тавруються як  заклики до руйнації національної освіти, а не прагнення до її змін на краще.

При цьому основними аргументами проти впровадження диференційного навчання старшокласників є наступні: 

Першим є теза про те, що потрібно не рівень вимог до здобувачів освіти піднімати, а спонукати вчителів учити та виховувати молодь такими «новими» методами, за яких би всі учні відповідали програмам навчання в університеті, бо ж усі діти є талановитими від природи. 

Другим є риторичний штамп про те, що всі прагнення реформаторів освіти спрямовані не на  розвиток людського потенціалу, а на руйнацію української освіти.

Насправді ж у нас ті, хто здатен на бодай якісь реально реформаторські рішення, ніколи (окрім випадку з проектом ЗНО, коли на захист відкрито став президент країни) не мали ні повноважень, ні ресурсів для їх запуску в життя, зокрема й у частині створення мережі відокремлених від школи профільних ліцеїв для старшокласників.

ПРО РЕТРОСПЕКТИВУ

Західна система освіти вчить не тому «що як називається», а тому, «як що робиться». Тамтешня освіта – це особистісно-орієнтована  продуктивна освіта. Тому-то й не дивно, що подібним творчо-продуктивним чином веде себе в дорослому житті й більшість населення країн західного світу. Приклад Нобелівських лауреатів є тому окремим свідченням, уже не кажучи про центри поширення світом нових технологій та умов праці й життя.

Натомість радянська традиція та наше теперішнє її продовження націлені на те, щоб весь час виправляти слабкі місця особи, чим не стільки їй допомагають, як здебільшого виснажують. Такі ж стосунки й у більшості наших сімей, таку ж спрямованість реалізує і більшість наших адміністрацій щодо вчителів, учителі - щодо школярів, університетські викладачі - щодо студентів, виконавці силових структур щодо населення. За нашими навчально-виховними підходами саме «він/вона» знає, що для мене добре, а що зашкодить.

Відтак у задекларованих реформах й «маємо, що маємо», бо з виконавцями-носіями таких ментальних навиків будь-яка теоретично гарна версія реформи в підсумку викликатиме лише суміш роздратування з розчаруванням. Вихід на шлях успіху полягає в тім, щоб з відповідальністю опертися на принципово інші, ніж архаїчні пострадянські стандарти організації суспільного життя, зокрема й у сегменті освіти старшокласників. І діяти при цьому потрібно не за «буквою» алгоритму дій тих чи інших уже успішних країн, а з бажанням досягти резонансу з духом реформаційних змін, зокрема й заради врахування вікових особливостей сучасних українських старшокласників. Адже лише резонансне поєднання цілей навчальної системи з особливостями та інтересами тих, кого навчають може гарантувати високу результативність суспільної діяльності (ефект узгоджених гойдалок). 

ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Саме вона (відповідальність) набула в радянській системі неприродних, спотворених форм – «... учитель, який ставить своєму учню «двійку», ставить її не йому, а самому собі. Перш ніж ставити «двійку» ти, учителю, маєш показати зошит додаткових занять з цим учнем, обговорити ситуацію на зборах колективу, призначити йому учня-помічника, викликати батьків на засідання районної/міської комісії у справах неповнолітніх тощо».

У такій системі «відповідальності» по-радянськи, на відміну від світу, якого СРСР весь час доганяв, щоб перегнати, у нас не було «двієчників». У країні на 250 мільйонів жителів усі випускники школи формально завжди і скрізь мали успішну атестацію (атестат зрілості називався). Хоча насправді у значної частини випускників радянської середньої загальноосвітньої школи був атестат тієї «зрілості», що відображала здебільшого набуті звички та навики до безтурботної безвідповідальності, чому розвал самого СРСР та подальший провальний поступ модернізації економіки та суспільних відносин уже в незалежній Україні, приміром, був додатковим свідченням.

Зрозуміло, що відповідальними учні стають лише у відповідальних педагогів. Не менш зрозумілим є той факт, що очікування нації на успішну власну державу лишатимуться примарними за умов панування безвідповідальності щодо перебігу суспільних форм життєдіяльності.

І тут врахування вікових особливостей має починатися із засобів впливу на самих носіїв «розумного, доброго, вічного» - на дорослих учителів. Мова про те, що в народі позначають як більш ніж очевидне завдяки афоризму: «Риба гниє з голови».

Принагідно, що в деяких університетських спільнотах, наприклад в УКУ м. Львова, уже зрозуміли потребу в тім, щоб «... у трудових угодах з'явився пункт про те, що викладач зобов'язаний дотримуватися засад академічної доброчесності й у випадку виявлення плагіату буде звільнений з університету. Кожен дає письмове свідчення, що в його роботі плагіат відсутній. Це юридична формула».

Природна схильність до відповідальності (головний закон небес – порядок) дітей, підлітків та старшокласників новітньої України, на жаль, досі спотворюється поблажливим ставленням більшості вчителів до учнівського списування. А що вже казати про випадки, коли адміністрація закладу вимагає від учителів завищення учнівських оцінок чи про шахраювання під час предметних олімпіад місцевого рівня. Усе це показує серйозність моральної хвороби нашої дорослої частини освітньої спільноти.

ПРО ПЕРСПЕКТИВИ

Вкрай важливо звернути увагу на руйнівні ризики для якості освіти старшокласників порядку, за якого до 10 класу ліцею можуть переводитися всі учні 9-х класів ліцею у структурі якого є гімназія, які не виявили намір припинити навчання в ньому.

Багаторічний досвід роботи з учнями 9-х класів ліцею показує, що не «усі учні» виявляються спроможними до засвоєння більш складних ніж в основній школі профільних програм старшої ланки бодай на рівні мінімальних вимог прохідного балу «склав/не склав» на ЗНО.

І це має місце навіть тоді, коли вчительський колектив системно застосовує інноваційну технологію профільно-поглибленого навчання, плюс ще використовується поділ класу на дві групи під час практичних занять усіх видів, приміром, з фізики та математики, а кількість годин на них удвічі більша, ніж на вивчення нової теорії.

Збереження практики автоматичного переведення випускника 9-го класу гімназійного загальноосвітнього циклу до старшої (профільної) ланки в незалежності від його результатів навчання за базовий цикл стане: 

  • по-перше, демотивуючим багатьох підлітків чинником, щоб учитися наполегливо та старанно, виходячи з вікових особливостей перехідного для них періоду; 
  • по-друге, причиною консервування наявного в Україні стану постійного відтворення ситуації, коли в старших класах академічного спрямування постійно перебуває значна частина учнів, у яких особисті формальні бажання до того чи іншого профілю навчання не підкріплюються мінімально необхідною інтелектуальною спроможністю; 
  • по-третє, деструктивно підсилюватиметься ще й тим, що МОН планує зберегти модель такої ДПА після 9-го класу, за якої підсумкове оцінювання здійснюватиме той учитель, який навчав учнів. 

Така освітня політика вже призвела до того, що в більшості університетських груп, навіть столичних університетів, студентів, по-справжньому готових до навчання за програмами вищої освіти, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Розповіді випускників ліцею про їх нове університетське життя свідчать, що ця сумна тенденція лише посилюється з кожним роком.

І ця реальність не є секретом як для тисяч вчителів, котрі працюють у старших класах за програмами профільного/поглибленого вивчення окремих предметів, так і ще більшої кількості самих старшокласників та батьків учнів.

Але попри це зовсім не так бачать стан справ освітні посадовці, і їхня думка про те, що «... раз учень уже у 8 - 9 класах вчився за програмами поглибленого вивчення окремих предметів, то він не може не бути готовим до рівня профільного вивчення цих дисциплін у 10-11 класах»,  досі у нас лишається визначальною.

Виходить, що не ми в питанні організації освіти старшокласників, а закордонний (до речі,  на відміну від нас економічно успішний) світ «крокує не в ногу» на «марші» сучасної освіти. Але ж те, що посадовці високого рівня та новоявлені заможні громадяни України почали вчити власних дітей за кордоном уже не лише в університетах, а й у ліцеях для старшокласників, є ще одним свідченням структурної недолугості нашого навчання молоді опісля 9-го класу основної ланки.

Крім того, важливо не впадати у протилежну крайність - у нас досі чи не в більшості спільноти, особливо її менеджерів, переважає думка, що «лише вчитель формує учнів», бо саме він (учитель) є тим, хто уособлює все освітнє середовище.

Таке обмежене бачення, успадковане від радянської практики, не враховує того, що вчитель є лише частиною освітнього середовища: не лише від вчителя залежать як хід самого навчання, так і його результати.

Першим індикатор дійсно успішного осучаснення нашого освітнього менеджменту стане його розуміння того, що чим старші учні, тим значимість учнівської компоненти освітнього середовища стає вагомішою.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

На продовження недавніх організаційно-інституційних кроків МОН пропоную запровадити наступне:

Щодо зарахування та переведення учнів-старшокласників

1. Зарахування випускників 9-х класів до 10-го класу ліцею, у структурі якого є 5-9 класи, як цього ліцею, так і інших закладів, здійснювати виключно шляхом конкурсу.

2. Зарахування до 11-го класу учнів як цього ліцею, так і з інших закладів, які закінчили 10-й клас, також здійснювати виключно шляхом конкурсу.

3. Надати право педагогічній раді закладу освіти на встановлення мінімального прохідного балу «склав/не склав» для проведення зарахування до ліцею шляхом конкурсу.

4. Зобов’язати конкурсну комісію обов’язково шифрувати роботи учасників вступного конкурсу та здійснювати їх оцінювання в зашифрованому вигляді.

5. Надати педагогічній раді закладу право на запровадження шифрування робіт учасників конкурсу з використанням сучасних QR-кодів.

Щодо відповідальності педагогічних працівників 

1. Дозволити педагогічній раді вводити до трудової угоди з учителем закладу загальної середньої освіти пункт про те, що у випадку потурання учнівському списуванню чи необ'єктивного оцінювання учнівських атестаційних робіт учитель буде звільнений з посади на підставі його особистого зобов’язання про неухильне дотримання принципів академічної доброчесності.

2. Позбавити директора закладу права на довільне трактування обов’язковості чи необов’язковості дотримання вищеназваних рішень педагогічної ради закладу.

Щодо структури мережі закладів

1. Створити робочу групу зі спеціалістів МОН з координації роботи на місцях аналогічних робочих груп обласних державних адміністрацій з питань стратегічного планування нових регіональних мереж профільних закладів для старшокласників у рамках цільового тимчасового проекту за наступними внутрішньо системними напрямками:

  • замінити практику формування мережі 10 – 11 класів  місцевої громади/сільського району новим механізмом формування мережі закладів та їх профілів для випускників 9-х класів громади\сільського району;
  • запровадити механізм конкурсного перерозподілу педагогічних працівників для роботи у нових профільних закладах для старшокласників регіону;
  • розробити модель використання принципу «гроші йдуть за учнем» для фінансування нових профільних закладів освіти старшокласників на цільових засадах;
  • розробити порядок забезпечення учнів-старшокласників цільовим транспортним сполученням та тимчасовим житлом (пансіон);
  • ввести зміни до типового штатного розпису працівників нових закладів для старшої ланки.

2. Створити робочу групу зі спеціалістів МОН та громадсько-освітніх експертів з розробки нового перспективного Положення про профільний загальноосвітній заклад у рамках тимчасового цільового проекту задля наступних системно-структурних напрямків освіти випускників 9-х класів:

  • регіональна програма попередньої профорієнтації та освітньої навігації;
  • професійно-технічна освіта;
  • професійно-сервісна освіта;
  • професійно-культурна освіта;
  • спеціалізована професійна освіта;
  • академічно-профільна освіта;

3. Ініціювати розробку нової Концепції профільної освіти на засадах співпраці спеціалістів МОН, освітянської та батьківської громадськості на засадах проведення Конкурсу на кращий її варіант.

Такі цільові зміни в організації навчання старшокласників для нашої системи вкрай необхідно якомога скоріше здійснити. Їх нагальність та важливість,  з одного боку, визначається світовою практикою функціонування відокремлених закладів профільної освіти старшокласників, а з іншого боку, наявним високим рівнем успішності, яку демонструють випускники поодиноких ліцеїв при університетах, що виникли завдяки локальним ініціативам окремих педагогічних ентузіастів в Україні.

Володимир Бєлий, заступник директора фізико-технічного ліцею Херсонської міської ради, Освітня політика.

Освіта.ua
02.11.2018

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Недобачаючий
А кто-нибудь вообще видел результат моделей каких-нибудь " новшеств" типа НУШ?( знаков не хватило)
Валентина
МОН необгрунтовано зволікає з реформуванням старшої школи бо там ситуація критична. Брак коштів не може бути відмовкою від реформ. Їх може і не бути в 2027 році. Хоча б пробували її змоделювати в якомусь районі, щоб точно знати якою вона має бути. На меблі можна не витрачатися бо вони не головні. Тоді може і грошей вистачить. Для сільських учнів варіант з профільною школою в місті це кращий варіант, бо дає можливість для вибору. А коли збільшать кількість учнів в класі до 20 а не так як зараз витрачаються кошти на клас з 5 учнів то в місцевої влади будуть кошти і на дороги і на підвезення. Майбутнє за потужними профільними ліцеями, яких буде не більше 1-2 на район.
$
Для Валентина: Да-да,самое главное это позакрывать сельские школы,и тогда заживём! Уже " опорные" пооткрывали. В нашей ОТГ в такой школе сменилась только вывеска. Никаких новых классов,никакого нового материального обеспечения. А ОТГ для того и сделали,чтоб развалить сёла( и школы в них). А может сэкономить на зарплатах судьей( 11000 человек по 130000грн. зарплаты каждому( в среднем),да и других " бедняков" немного "подэкономить". Неее?
Митро Ясен
Для Валентина: Скільки можна говорити слідом за Гриневич про слабкість сільських шкіл. Ті, хто у містах здають ЗНО, розсічені на дві групи: школярів і студентів ПТУ (правда назви тут "аж-аж": ліцеї, вищі професійні школи тощо). Яким же недолугим був аналіз ЗНО в устах вищих посадовців, коли не бачили великої групи міських дітей, а із сільськими школами порівнювали тільки першу групу. У цьому році все стало на свої місця: останні сотні в рейтингах ЗНО - продукт міської освіти , бо в ПТУ сільських дітей мізер. А пан Валентин хай ілюзіями не тішиться, бо фінансування завдяки закриттю певних шкіл не збільшиться для інших і у новому фінансовому році гроші виділятимуться лише на тих, хто вижив, відкинувши "пайку" закритої школи.
Коментувати
Вчитель і мама сільської школи
Пане, Володимир Бєлий, а що робити сільським діткам, де у шеолах немає ліцею, немає доріг підвозу до ліцею, а основне - немає у дитини сформованого вибору свого майбутнього. Може не варто всіх гребти під одну гребінку: ліцей, профільна школа...
Владимир Белый
Для Вчитель і мама сільської школи: Звісно, що цю стратегічно важливу задачу ні освітяни, ні МОН не зможуть вирішити у межах своїх відомчих ресурсів та повноважень. Тільки це зовсім не означає, що вищі щаблі влади, котрі є розпорядниками податків з народу та зиску від загальнонародних ресурсів і мають необмежені правові повноваження чи можливості до першочергових законодавчих ініціатив з причини відсталого спадку можуть спокійно відмежовуватись від питання реорганізації освітньої інфрастуктури, яке давно вирішили сотні країн світу зі ще меншими ресурсними можливостями. Не має у світі країн з поза меж пострадянського простору, де б не було всього необхідного для реалізації приниципу профільно-орієнтованої освіти старшокласників у відокремлених від основної школи закладах (ліцеях, коледжах, старшої школи тощо. Там розуміють, що без цього не буває якісної та особистісно орієнтованої освіти, а нам що - лишається розуміти неминучість вбогого її (освіти) існування? Невже й далі хай так?
Коментувати

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!