10 книжок про російсько-українську війну

Освіта.ua пропонує добірку художніх творів про війну на Сході України

10 книжок про російсько-українську війну

Редакція Освіта.ua склала короткий список різножанрових художніх книг, присвячених російсько-українській війні. Автори цих творів є або безпосередніми учасниками воєнних подій, або глибокими співтворцями художнього віддзеркалення війни. Деякі з цих письменників уже здобули високе визнання своєї творчості, а художнє осмислення української звитяги та трагедії є яскравою сторінкою нашого літературного процесу.

 

 

Абрикоси Донбасу

Любов Якимчук. Львів, Видавництво Старого Лева, 2015.

Любов Якимчук – талановита поетеса родом з Луганщини. Навчалася в Луганському національному університеті та Києво-Могилянській академії.

«Абрикоси Донбасу» – книга віршів, які не лише проникають у душу, а й продирають нутро. Вони залишають наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Ці «Абрикоси Донбасу» достигають цілком вчасно і смакують водночас гірко і солодко.

Сама авторка пише про збірку: «Про війну вірші можуть бути лише голі, як дроти без ізоляції, дуже прості та без надмірних кучерявостей, але із чіткими деталями. Ці вірші мають бути як злочин, про який соромно згадувати, вони – як ці щоденні вбивства без прикрас, неприємні болючі вірші – як допити заручників, яким ставлять банки на живіт, яких ґвалтують, у яких стріляють. Вірші, як мешканці в окупованих містах, яким нема куди втікати і яких ніхто не рятує від перманентної загрози їхньому життю. Про війну – криваві та смердючі вірші. Поезія, що розкладається, але яка ще не розклалася. Розкладена поезія – це вже смерть, а нам треба жити, але жити усвідомлено. Мінімум метафор, більше мовчання, більше того, що не вкладається в слова. Якщо вже чинимо злочин, то усвідомлено. Такі тексти мають бути як сама війна, у якій ми не завжди можемо встановити хід подій, але за наслідками (розкиданими тілами та розлитою кров’ю) ми знаємо, що тут щось сталося. Це може додати поезії мовчання або натуралізму, і з поміж цих двох я вибираю мовчання».

 

 

Інтернат

Сергій Жадан. Чернівці,  Meridian Czernowitz, 2017.

Війна завжди приходить несподівано. Просто посеред розумієш, що чуєш звук пострілів і бачиш вогонь у вікні, і звичний хід днів безповоротно порушується. Тепер настав час боротися за власне виживання та вирішити, за якими барикадами доведеться опинитися. Саме такий вибір доведеться зробити Павлу, до чийого будинку наближається лінія фронту, яку потрібно переступити…

Січень 2015 року. Донбас. Паша, вчитель однієї зі шкіл, спостерігає, як лінія фронту неухильно наближається до його дому. Стається так, що він змушений цю лінію перетнути. Щоби потім повернутися назад. І для цього йому щонайменше потрібно визначитися, на чиєму боці його дім…

«Інтернат» – глибокий і захопливий роман іменитого письменника, уродженця Старобільська на Луганщині, Сергія Жадана, який відбив авторське бачення життя в зоні АТО, його драму проблеми вибору та самоідентичності, національної психології та патріотизму, радикальних поглядів і ліберальної байдужості.

Це не роман-епопея, який покликаний стати панорамою того, що відбувається на Сході України. Це локальна історія одного звичайного шкільного вчителя української мови і літератури – його прагнень, мотивації та цілей перед небезпекою, коли за лічені години може помінятися історія і твоє місце в ній. Вона також про цілий регіон, який вже звикли вважати окремим, але все одно продовжують за нього боротися. 

Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі…

 

 

Вовче

Костянтин Чабала. Київ, ДІПА, 2017.

У книжці київського автора, учасника війни на Сході України Костянтина Чабали йдеться про бачення війни та переживання героя, який боронить Україну, як це робив і автор книжки, потрапивши на передову.

Ця книжка — про війну і про людей, які стикнулися з війною. Про те, що було і що могло би бути. Ви можете впізнати себе, або когось із друзів серед героїв «Вовче», чи одного з оповідань, які входять до книги. І ніколи не можна напевно сказати: чи цей конкретний шматок вигаданий, чи записаний з чийогось «тут і зараз». Бо війна — вона дуже різноманітна й різнопланова. Все що можна, – то спробувати зафіксувати якісь миттєвості.

У повісті «Вовче» оповідається декілька епізодів з життя однієї з позицій. Ви зможете опинитися у шкурі Вовка, і від його імені дружити, служити, воювати. Познайомитеся з невгамовним Жорою, дізнаєтеся про чоловіка Олі, прочитаєте вірші Жені і багато іншого.

Збірка оповідань –миттєвості цієї війни. Подекуди героїчні. Часом душевні. Інколи сумні. Загалом – прості і чесні.

 

 

Цуцик

Віталій Запека. Житомир, Бук-Друк, 2019.

Антивоєнний роман «Цуцик» - явище в літературі України. Яскраво, пронизливо через життя, крізь душу дворняжки автор зумів показати війну, якою вона є. Без пафосу, без зайвого героїзму. Від імені малого собачати, але про людей.

Загалом цей роман про події на Сході України, але за жанром його визначено як антивоєнний, бо в основі – люди, людяність, радість життя та біль втрат очима собачати, що з’явилося на світ під час війни, росте та пізнає світ з усіма його небезпеками та принадами. Хвиля щемких відчуттів накриває протягом читання твору від першої сторінки й до останньої. Читаєш – і переживаєш за цуценя, що втрачає спочатку маму, а потім людську сім’ю, співчуваєш, з кумедних епізодів смієшся, а моментами не стримуєш сльозу, бо є й трагічні сторінки. 

Автор три роки був на війні (добровольцем у складі батальйону спецпризначення «Полтава»), тому твір не лише до болю зворушливий, а й правдиво описує життя військових на позиції, поведінку, думки, долі багатьох. Жорстока війна показана через відчуття й сприйняття песиком світлих людей, що трапляються йому на  шляху, Друзів, яких він самовіддано захищає, і Чужинців, що приносять горе. 

У передмові вказано, що роман присвячено Юлії Угнівенко, дівчинці з села Кряківка Луганської області, яка загинула від російських «градів» разом із сім’єю, волонтерам Дніпровського госпіталю й собакам на війні (перелічено понад сто тварин «в строю ЗСУ»).  

Книга представлена на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

 

 

Пехота

Мартін Брест. Київ, ДІПА, 2017.

Ця книга написана про війну на сході України безпосереднім її учасником, жителем Донецької області, сержантом спочатку 41 ОМПБ, а потім 72-й ОМБр Збройних Сил України, бійцем з позивним «Мартін Брест».

Автор розповідає про те, через що йому довелося пройти за дев'ять місяців життя та служби на передовій, розповідає чесно, зло, іронічно, смішно і відверто. Про атаки й оборони, про техніку та військовий побут, і завжди – про людей, хороших і різних, які воюють за свою країну.
Точна, ясна і образна мова Мартіна Бреста давно полюбилася десяткам тисяч його читачів у фейсбуці, а тепер і читачам кількох окремих книжок: «Піхота», «Піхота-2. Збройники», «Піхота-3. Терикони».

 

 

Літо-АТО

Олаф Клеменсен. Київ, Люта справа, 2015.

Книга Олафа Клеменсена (Олександра Клименка) «Літо-АТО» – містично пережиті та поетично трансформовані у вигляді прозових мініатюр події, які відбувалися під час боротьби українців та всього, що їх оточує, за свободу на Майдані, у зоні АТО та в зовсім інші історичні періоди, наприклад, коли на цю землю прийшли шотландці.

Це чи то хронічки певного проміжку часу, чи то глибоке занурення у світ внутрішніх образів. Автор створює власну міфологію, дуже тонку та інтимну, і водночас відображає непрості реалії українського сьогодення.

Колір і простір, час та емоції переплітаються в розповідях Олафа Клеменсена і утворюють монументальне полотно із фігурками людей, птахів, дощу, вітру і навіть військової техніки. Це своєрідний щоденник, сповнений любові та болю, замріяності та напруження, різкий і водночас ліричний. 

Книга буде цікава тим, хто замислюється над подіями в Україні та осмисленням  їхнього сприйняття. Ви зустрінетеся із закоханими рибами, танком, що полюбляє солодке, загадковими шотландцями та з багатьма іншими створіннями. Автор передусім цікавиться тим, як внутрішній світ стикається із зовнішнім, і які протиріччя виникають на цьому, часом болючому, зрізі.

 

 

УКРИ

Богдан Жолдак. Київ, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2015.

Книжка сценариста, драматурга та письменника Богдана Жолдака написана в жанрі кіноповісті. Текст складено з новел, об’єднаних у цілісний твір кількома спільними героями та загальною темою.

Жанр кіноповісті накладає відчутні обмеження на сюжет та описи персонажів, тому події змальовані лаконічно, а внутрішній світ героїв часто залишається утаємниченим, і їх можна впізнати тільки за військовим званням чи певними вчинками. Звичайно, тих, хто трапляється в кількох частинах твору, читач навчиться розрізняти та зможе вникнути в їх характери дещо краще. Нестачу психологізму та рефлексій автор компенсує динамікою подій. 

Герої книжки часто винахідливі, креативні та везучі: їм вдається втекти з полону, переодягненими потрапити в стан ворога та захопити полоненого чи рогаткою вдало воювати з авіацією. Вороги ж навпаки переважно виявляються недалекими.

Окремої уваги заслуговує мова героїв, за якою легко визначити, представником якого регіону чи соціальної групи є герой: читач легко відрізнить волинянина від киянина чи білоруски, «нашого» від «не нашого».

 

 

За спиною

Гаська Шиян. Харків, Фабула, 2019

Роман Гаськи Шиян відзначений Літературною премією ЄС – уперше за 11 років існування премії нагороду здобула українська авторка.

Дія роману – інсайт жінки, хлопець якої пішов на війну. Епізод за епізодом авторка розповідає, як змінюється ставлення до життя та звичайних радощів, як дратують пафосні монологи про патріотизм і націоналізм, коли на війні кохана людина. І як видозмінюється поняття героїзму. Сама авторка розповіла, що її книжка – про соціальний тиск, що здійснює суспільство на жінок, які є дружинами чи вдовами героїв. Про очікування від них певної «правильної поведінки».

27-річна Марта – з покоління солом’яних сиріт: понуре дитинство в маленькому містечку, мама, яка покинула сім’ю заради заробітків в Італії. Але це лише стало поштовхом до того, щоб зробити успішну кар’єру. Марта щиро насолоджується комфортом і добробутом, який створює для себе і для свого бойфренда Макса, і намагається триматися осторонь політичних новин. Аж ось в один момент її затишний світ перевертається догори ногами. Макс бере повістку в армію.

Марта намагається відповідати суспільним очікуванням і прийняти такий крок, але внутрішній конфлікт і образа за те, що він не залишився з нею, не дають їй спокою. Їй здається, що це дуже хибний спосіб довести свою маскулінність, і це відчуття загострюється з наростанням сексуальної фрустрації. Гострий внутрішній конфлікт, який намагається подолати головна героїня, спровокований переоцінкою цінностей і тілесністю, яку не завжди вдається приборкати.

 

 

Молитва

Дзвінка Торохтушко. Київ, Алатон, 2019.

Авторка поетичної збірки Дзвінка Торохтушко (Любов Бурак) – поетеса та блогерка з Тернополя, активна діячка волонтерського руху. Чоловік Любові Бурак — військовий капелан, а два її сини служили на Сході України.

Поезію «Молитва», яка відкриває однойменну збірку, можна вважати найбільш упізнаваним твором Дзвінки Торохтушко. Його написано у період оборони Донецького аеропорту, а 2017 році вірш став піснею. Автор музики – харківський композитор Борис Севастьянов. Сучасна пісенна версія «Молитви» є спільним проєктом гуртів «ТаРута» і «Гайдамаки». Пісню «Молитва» вважають гімном українських військових капеланів.

Ви можете кохатися в поезії чи взагалі не любити вірші й ніколи навіть не спробувати скласти жодної рими. Але коли душа болить, радіє, співає або рве струни, вона чомусь говорить саме віршами. Вголос чи виключно відчуттєво. Неусвідомлено й відрухово чи ретельно добираючи слова. Тому просто розгорніть книжку «Молитва» на будь-якій сторінці й перебіжіться очима по рядках. І цього буде достатньо, щоб зрозуміти: вірші Дзвінки Торохтушко не просто так потрапили вам до рук. Можливо, це саме те, чого наразі бракує вашому серцю й що потрібно вам для життя.

 

 

Чорне сонце

Василь Шкляр. Харків, Клуб сімейного дозвілля, 2018.

Роман «Чорне сонце» заслуговує на звання рекордсмена: лише в перші півтора тижня після виходу з друку було продано весь наклад – 10 тисяч примірників, а згодом і додатковий наклад у 16 тисяч. 

Книга присвячена бійцям «Азову», а її головним героєм є реальний боєць із позивним «Художник». Та й назва книги відсилає до емблеми батальйону, на якій є символ чорного сонця.

Письменник познайомився з прототипом свого героя в Кривому Розі. Тоді Сашко допоміг йому зорганізувати презентацію книги в місцевому театрі. Згодом Василь Шкляр зустрів хлопця на Майдані, а пізніше дізнався, що той став добровольцем на Донбасі.

«Ми їхали сюди без ваших наказів, панове генерали, ви ще колупалися в носі, тримаючи нюхало за вітром, щоб змикитити, куди воно далі поверне. Ми їхали туди безоглядно, хоч багато хто з нас не мав навіть зброї».

Хто і навіщо затягує криваву драму? Чому гинуть найкращі? Чому місцеві вважають своїх визволителів ворогами? Яким наш герой бачить майбутнє Вітчизни? Глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, якого честь і сумління змусили взяти до рук зброю.

Освіта.ua
22.11.2020

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Правда
Вот дебилы! Да когда вы уже угомонитесь? С кем вы воюете, придурки? Кто этот мотлох читать будет?
Анна
Для Правда: Если хорошо платят - чего же им "угоманиваться". А там, глядишь, какая-нибудь майданутая и по внеклассному чтению задаст. А там и обязательная к изучению книженция будет. Прикушу язык. Действительно - "смердючі вірші".
Влад
Угомонимся после того как Россия выведет свои войска, Путин отправится в Гаагу давать показания, а Крым снова вернется под контроль Украины. И ещё хочу добавить. С каждым годом, советскому народу и его отпрыскам, а так же те кто не определился, русский он или украинец будет становится жить в Украине все сложнее. Я бы таким очень рекомендовал как можно скорее начать изучать вопрос иммиграции на историческую родину. Чтобы потом не пришлось сжигать дома в спешке, как это делали армяне в Нагорном Карабахе
Матвей
Для Влад: ооооо’ а от и фашисты нарисовались! Смотри чтоб первому чемодан не пришлось собирать.
Коментувати