О. Костюк: працевлаштування без аналітики як парадокс

Автор: Олександр Костюк, д. е. н., доктор управління бізнесом (DBA), професор, головний редактор міжнародного наукового журналу «Корпоративна власність та контроль».

Яким має бути відношення закладів вищої освіти та Міністерства освіти до працевлаштування випускників та ринку праці в цілому, або як має виглядати належна увага до цього питання?

У Європі та інших країнах працевлаштування випускників є пріоритетом стратегії університету бо це про продуктивну вищу освіту та економіку або, як у випадку України, про економіку відновлення.

Єврокомісія збирає щороку дані щодо показника працевлаштування випускників закладів вищої освіти. Це раз.

Єврокомісія має цільовий показник працевлаштування випускників закладів вищої освіти. В 2012 вони планували на 2020 показник 82%. Зараз показник складає вже 85%. Це два.

Потужні освітні програми готують щороку звіт Graduate Employability Report зі змістовною інформацією щодо працевлаштування випускників – це просто скарб для абітурієнта та роботодавця. Це три.

Університети розвивають потужні Асоціації випускників, покращуючи перспективи працевлаштування студентів та розвиваючи програми освіти впродовж життя. Це чотири.

Можна продовжити і далі.

А у нас? Лише у 2022 році було вперше пораховано національний показник працевлаштування випускників закладів вищої освіти. І це за 30 років незалежності! Надалі цей показник не розраховувався.

Для профтеху він взагалі у нас ніколи не рахувався, а МОН щось там розказує про необхідність прив’язки вищої освіти та профтеху до ринку праці! Через що прив’язки, якщо нічого не обраховується? Немає якісного аналітичного діагнозу хворого, а хірурги вже беруться за скальпель?

Адміністрації університетів не заклали відповідної аналітичної культури щодо працевлаштування випускників. Результат – здебільшого імітація відносин з випускниками, ледь живі Асоціації випускників та практично нуль аналітики щодо працевлаштування випускників та ринку праці.

Висновок: Працевлаштування випускників має бути свідомим таргетом стратегії відповідального університету. Немає цього у стратегії – це не університет, а освітній акваріум, де б він не знаходився, чи то в Україні, Канаді, США, Нідерландах, Франції, Німеччині з сумнівною утилітарною функцією. Життєздатність акваріумної форми існування за межами акваріуму, тобто у сучасному високопродуктивному світовому океані викликає сумніви.

До речі, відомі світові рейтинги університетів, як то QS та THE, вже приділяють значно більше уваги саме працевлаштуванню випускників, маючи навіть окремі рейтинги щодо працевлаштування випускників та репутації закладів вищої освіти серед роботодавців. Тобто працевлаштування випускників – це вже універсальний світовий таргет вищої освіти.

Проведемо невеличкий експеримент, щоб показати наслідки відсутності належної уваги до аналітичного забезпечення працевлаштування випускників у системи вищої освіти на різних рівнях, використовуючи наявну аналітику.

Отже, показник працевлаштування випускників закладів вищої освіти у країнах Європи на 10% перевищує показник працевлаштування випускників закладів профтехосвіти – 85% проти 75%. Найбільші показники демонструють Нідерланди – 93% проти 90%, а найменші Греція – 70% проти 50%. Показники працевлаштування випускників закладів профтехосвіти у країнах ЄС на рисунку нижче.

Що маємо ми в Україні? У нас все з ніг на голову. Показник працевлаштування випускників закладів вищої освіти за результатами національного моніторингу 2021 року склав 58,9%. За оцінкою регіональних Центрів профтехосвіти, показник працевлаштування випускників закладів профтехосвіти перевищує 90%.

Тобто, якщо в Європі відношення між показниками працевлаштування випускників закладів вищої освіти та профтехосвіти складає 85% до 75%, то в Україні все навпаки – 58,9% до 90%.

Підвищити перший з показників без доступу до якісної аналітики щодо ринку праці в частині працевлаштування випускників не є можливим, тому дивуватися такому низькому показнику працевлаштування випускників закладів вищої освіти у нас не варто – все закономірно.

І не потрібно дивуватися низькому рівню свідомості абітурієнтів закладів вищої освіти – приймати рішення щодо вибору закладу вищої освіти та освітньої програми навмання рівень свідомості аж ніяк не піднімає.