А. Онатій: чому зростає кількість критики в бік МОН?

Автор: Анастасія Онатій, авторка підручників з української мови для НУШ.

Останнім часом я багато думаю, про що свідчить аж настільки масове зростання кількості критики в бік МОН?

Ця критика різна: більше, на жаль, нетолерантної, неконструктивної, з «голосами ображених», з акцентом на особистостях і наративах стилю «ботів без пропозицій».

Моя стрічка не була такою в часи Шкарлета чи навіть Табачника, а причин то було не просто кількісно більше, а зна-а-а-чно більше за глибиною.

Я не працюю в міністерстві, але завжди долучаюся до подій, де можу поділитися релевантним досвідом. І це роблять сотні інших людей.

На серпневій конференції я говорила про те, яким складним є Держстандарт для опрацювання авторами й учителями і що з цим можна зробити, якими мали би бути терміни написання підручників, як має працювати незалежна експертиза.

Це моє бачення, базоване на досвіді нашого авторського шляху. Так само висловлювалися й інші: скажімо, Тетяна Вакуленко – про те, як би мали працювати освітні вимірювання, Лілія Гриневич – про те, на яких етапах НУШ відбувається імітація і що могло б допомогти. Це також критика.

То в чому причина зростання ролі цього явища в освітньому просторі?

Громадянське суспільство росте?

Відчуття свободи стало реальним?

Пострадянський страх висловлюватися знищила війна?

Ваш варіант (напишіть у коментарях, я справді намагаюся зрозуміти).

Наявність інституту критики – гарний стимул для розвитку, безумовно. Особливо коли вона конструктивна й містить чіткі пропозиції.

І головне – а буде етап, коли ми навчимося публічно хвалити?

Оригінал