Сергій Захарін: про рейтинг українських ректорів

Сергій Захарін, екс-державний секретар Міністерства освіти і науки України, доктор економічних наук, професор.

Нещодавно в засобах масової інформації та у соціальних мережах було оприлюднено новину про глобальний рейтинг ректорів та результати рейтингування у 2023 році. Повідомлено, що до рейтингу увійшли і керівники українських закладів вищої освіти:

• Володимир Бугров, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (589-те місце у загальному рейтингу);
• Ірина Вахович, ректорка Луцького національного технічного університету (609-те місце);
• Євген Сокол, ректор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (627-ме місце);
• Андрій Фоменко, ректор Дніпропетровського університету внутрішніх справ Андрій Фоменко (635-те місце);
• Василь Карпуша, ректор Сумського державного університету (685-те місце);
• Сергій Смірнов, ректор Луганського державного медичного університету (924-те місце);
• Анатолій Цьось, ректор Волинського національного університету імені Лесі Українки (994-те місце).

Цікава деталь: до списку «топових» ректорів входять переважно керівники, які очолюють заклади, що не вважаються «топовими», а також не займають найвищих позицій у міжнародних та національних рейтингах. Ректор Бугров – яскравий виняток з цього правила. Ця обставина змусила мене пошукати інформацію про організаторів «рейтингу ректорів», почитати «першоджерело», ознайомитися з методологію визначення рейтингу, а також критерії, які бралися до уваги.

З’ясувалося, що рейтингування здійснювало Міжнародне агентство державних, корпоративних та приватних рейтингів (The International Agency of State, Corporate and Private Rating) IHBI. Загальна інформація про IHBI представлена на його офіційному сайті.

З сайту вбачається, що агентство створено у 2021 році, а його діяльність «спрямована на оцінювання державних та муніципальних структур, організацій та установ корпоративного та приватного секторів, а також їхніх керівників». Офіси IHBI відкрито в США, Об’єднаних Арабських Еміратах та Болгарії. На сайті написано: «Над створенням цих світових рейтингів протягом року працювали понад 270 науковців та експертів зі 180 країн світу».

Отже, кілька висновків:

• перший: агентство спеціалізується не на дослідженні освітніх процесів або освітніх установ, а на складанні рейтингів;
• другий: «рейтинг ректорів» зробила відносно молода організація (створена лише два роки назад), і яка в силу цієї причини не має багаторічного досвіду у цій сфері;
• третій: над створенням рейтингів працювали «науковці та експерти», але не вказано – на яких питаннях саме вони спеціалізуються. Можна припустити, що переважна більшість залучених «науковців та експертів» не спеціалізуються на освітніх питаннях.

Але найцікавіше – це не експерти і досвід (хоча це важливо), а методологія дослідження.

На сайті вказано, що рейтинги будуються на основі так званого «діяльнісного» підходу. Організатори також навели перелік критеріїв, які беруться до уваги при складанні рейтингів. Серед них: рівень професійного розвитку співробітників; досягнення (лауреати міжнародних або національних премій у різних галузях, переможці всесвітніх та міжнародних наукових чемпіонатів та олімпіад, наукових конкурсів тощо); міжнародне співробітництво; наукова діяльність; вплив університету на розвиток світу, країн, у яких вони розташовані, трансформацію навколишнього середовища; активна боротьба за мир, повага до прав людини і меншин, боротьба з дискримінацією за ознакою статі, віку, раси, запобігання змінам клімату; наявність видатних випускників. Задекларовано, що «рейтинг… демонструє рівень якості та ефективності роботи ректорів та університетів в інтересах студентів, їхніх батьків та роботодавців».

Отже, висновок четвертий: рейтинги враховують показники, що відображають результати діяльності («активності») за певний проміжок часу, а не досягнутий стан або масштаб об’єкта. На необхідність застосування саме цього підходу акцентував увагу і автор цих рядків у одній із попередніх публікацій «Про особливості рейтингування університетів».

Хоча і боюся помилитися, але дозволю собі зробити сміливе припущення, що детальна методологія рейтингування (формули, виборки, зразки анкет, формулювання запитань тощо) агентством ІНВІ не оприлюднена, і нам залишається лише сподіватися на чесність, об’єктивність та обізнаність тих, хто виставляв і підраховував експертні бали.

Але сама ідея – рейтингування результатів діяльності ректорів – на мій погляд, цікава і заслуговує на увагу.

Для проведення такого рейтингування на національному рівні вже створено певне методологічне підґрунтя. Діяльність закладу може оцінюватися на основі «загальних» показників, які є однаковими для всіх об’єктів дослідження (закладів вищої освіти), і можуть бути зібрані «в одному місці і в один час» доволі швидко, причому не лише державними інституціями, а й неурядовими організаціями і навіть окремими дослідниками. Чому ж так звані «провідні» неурядові організації цього не роблять зараз? Дуже просто: на це не дають гранти. Гроші дають не на дослідження трендів та підтримку розвитку вітчизняної освіти, а на зовсім інше.

Діяльність ректорів, окрім того, може оцінюватися на основі «індивідуальних» показників, які визначені у контрактах відповідно до вимог чинного законодавства. Давайте згадаємо ці вимоги.

Абзац десятий пункту 3 статті 42 Закону України «Про вищу освіту» встановлює, що з особою (кандидатурою), обраною керівником закладу вищої освіти відповідно до вимог цього Закону, засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) укладає контракт строком на п’ять років не пізніше одного місяця з дня її обрання, визначаючи у контракті цільові показники діяльності закладу вищої освіти, досягнення яких повинна забезпечити особа (кандидатура) на посаді керівника закладу вищої освіти в разі підписання контракту, механізми перевірки досягнення таких цільових показників, а також терміни для досягнення таких цільових показників.

Як вказано у абзаці другому пункту 5 статті 34 згаданого Закону, щорічний звіт керівника закладу вищої освіти повинен містити інформацію про рівень досягнення цільових показників діяльності закладу вищої освіти, визначених контрактом, станом на 31 грудня року, за який складено звіт, і підлягає внесенню до Єдиної державної електронної бази з питань освіти та оприлюднюється в Реєстрі суб’єктів освітньої діяльності Єдиної державної електронної бази з питань освіти та на офіційному веб-сайті закладу вищої освіти.

Згідно положення підпункту 5 пункту 4 статті 79 того ж Закону, цільові показники діяльності закладу вищої освіти, досягнення яких повинен забезпечити керівник закладу вищої освіти відповідно до контракту, строки їх досягнення та спосіб перевірки досягнення таких цільових показників.

Відтак, «рейтинг ректорів» може бути побудований на основі аналізу (оцінки) повноти виконання ректором показників, які встановлені «індивідуально» в кожному контракті (після набуття відповідними нормами чинності). Говорячи побутовою мовою, хто виконав всі показники – той і молодець.

Автор цих рядків завдяки щасливому збігу життєвих обставин мав унікальну нагоду, починаючи з серпня 2020 року, брати посильну участь у визначенні показників діяльності закладів вищої освіти, які знаходяться в сфері управління МОН. Вважаю, можна розкрити деякі подробиці організації цієї роботи.

По-перше, представник засновника завжди орієнтувався на посилення конкурентоспроможності закладу. Образно кажучи, ректор повинен зробити так, аби університет «постійно зростав» (переважно на основі залучення внутрішніх резервів).

По-друге, у контрактах ми намагалися «виписувати» показники, досягнення яких можна чітко виміряти. Приміром, недоцільно писати «Сприяти розвитку мультимедіа». Натомість доцільно писати «Фактичне збільшення частки аудиторій, оснащених мультимедійним обладнанням, відносно загальної кількості аудиторій» і зафіксувати чіткі кількісні показники.

По-третє, ці показники завжди враховували індивідуальну траєкторію розвитку закладу з огляду на його профіль. Приміром, для технічних закладів важлива участь у міжнародних олімпіадах, для педагогічних – педагогічна практика, у мистецьких – проведення студентських концертів і фестивалів.

По-четверте, ми намагалися завжди враховувати передвиборчу програму кандидата і показники, які в цій програмі декларувалися. Якщо працівники та студенти підтримали певний вектор розвитку – засновник має це брати до уваги. Відповідно, конкретний ректор має відчути, що його обіцянки – це не «порожній звук», а елемент угоди, і за невиконання її умов можуть бути негативні наслідки. 

По-п’яте, підсумковий перелік показників завжди враховував кілька принципових складових, включаючи якість освіти, збільшення фінансування (в першу чергу за рахунок небюджетних джерел), впровадження сучасних освітніх технологій (у тому числі цифрових), зміцнення матеріально-технічної бази, розширення міжнародної активності.

Пишаюся, що у дуже короткі строки було створено міцне методологічне підґрунтя для визначення обґрунтованих показників розвитку закладів вищої освіти з урахуванням різних макро-, мезо- і мікрочинників, і відповідні напрацювання витримали апробацію часом.

Мені також пощастило брати участь у переговорних процедурах щодо визначення показників з багатьма сильними ректорами, у тому числі Володимиром Бугровим, Іриною Вахович та Василем Карпушею, які представлені у оприлюдненому рейтингу. До речі, ці процедури були проведені швидко і без «зайвих ускладнень». Кожному з ректорів пропонувався доволі «жорсткий» перелік показників, а пану Бугрову – «найжорсткіший», з огляду на місце очолюваного ним закладу на освітній мапі України. Дуже радію, що ця робота приносить свої плоди.

Отже, підсумовуємо. На основі аналізу досягнення показників, визначених у контрактах ректорів, незаангажовані дослідники можуть спробувати розробити методики побудови відповідних рейтингових оцінок, а також практично побудувати оригінальні рейтинги і узагальнення.

Також сподіваюся, що позитивний досвід проектування показників діяльності закладів вищої освіти виключно на основі наукової методології (а не на гаслах, хайпі і відосиках) буде практикуватися і надалі. 

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.