Автор: Ірина Цілик, кінорежисерка, письменниця.
Нещодавно я подивилася фільм «Promising Young Woman», що доволі чітко розповідає про те, що таке культура зґвалтування і звинувачення жертви. Це історія про групове зґвалтування, яке свого часу зам‘яли; про хороших нібито хлопців (ну не ламати ж їм життя, «вони ж ще діти!»); про злочинне коло мовчання і звинувачення жертви (була нетвереза? сама винна!); про щонайменше два зламаних життя і жорстоку помсту. А ще про те, що дуже красива і дуже п‘яна жінка – це не запрошення до сексу, якщо вона не сказала чітко «так». Важкий фільм з яскравою Кері Малліган в головній ролі.
У житті все так само, тільки ще гірше.
Не можу відійти від свіжої історії, що сталася на Закарпатті два роки тому, аж ось лише тепер ми дізналися про вирок суду. Троє підлітків зґвалтували 14-річну дівчину, зняли це на відео, поділилися ним з іншими школярами. Жертва страждала мовчки, аж поки інформація не поширилася настільки, що в її дім врешті прийшла поліція і повідомила її бабусю. Відтак дівчина підтвердила факт злочину, бабуся написала заяву.
А далі знову сталося жахливе: аби «не ламати хорошим хлопцям життя», учителі школи і батьки ґвалтівників подбали про їхні позитивні характеристики та пом‘якшений варіант статті (не «групове зґвалтування», а «сексуальне насильство, без проникнення»), і ось в результаті суд виніс вирок – умовний термін і штрафи.
Тобто передбачається, що жертва і ґвалтівники й далі ходитимуть в одну школу у своєму маленькому містечку, житимуть своїм буденним життям, а їхні однокласники зайвий раз отримають підтвердження тому, що не такий уже й страшний цей злочин, та і не злочин то взагалі, ну подумаєш, перейшли межу, але що ж тепер, у тюрму їх садити?
Та й взагалі, хтозна, може, вона саме винна. Мабуть, спровокувала. Навіщо порядній дівчині було йти в той підвал?!
Підвал. Я раптом згадала, що коли мені було 14, я теж ходила тусити в такий підвал. У мене взагалі було насичене дворове дитинство з купою небезпек, дружба з адідасними пациками, трохи старшими за мене, і місцем наших зустрічей іноді був якраз підвал зі шпалерами в ромашки і касетним магнітофоном.
У якийсь момент я була єдиною дівчиною в цій компанії. Як доросла мудра сова, вже тепер я розумію, що ці зустрічі могли закінчитися дуже поганим сценарієм. Але тоді я була відкритою до світу, вірила, що зі мною нічого поганого не може статися, була сміливою і допитливою й, швидше за все, навіть не замислювалася всерйоз про можливі варіанти такої небезпеки.
Мене пронесло. А цю дівчинку – ні. І якщо зараз до мене в коментарі прийдуть люди, які знову заведуть свою шарманку про не туди пішла, не те вдягла, сама спровокувала, чого ж ти хотіла і т. ін., то ці люди дуже швидко дізнаються, куди їм самим іти.
Я бачила інтерв'ю з бабусею цієї зґвалтованої 14-річної дівчинки. Бабуся розповідає, що в якийсь момент усе село вже дивилося відео того групового зґвалтування її онуки, а її ніхто не повідомив. «У мене простенький телефон, я того не могла побачити. І ніхто, ніхто не сказав...» – каже бабуся з гіркотою.
Не можу перестати думати про всіх тих інших мовчазних жіночок (так, у цій справі фігурують переважно жінки, на жаль). Про директорку і вчительок школи, які написали позитивні характеристики ґвалтівникам. Про маму двох із тих хлопців, вона працює секретаркою у сільраді. Про її колегу з соцслужби, що «захищала» дівчинку в суді замість адвоката. Про суддю, яка винесла умовний вирок трьом покидькам.
Усі ці жінки, я певна, вже незабаром планують пекти паски і нести їх святити до церкви у колі своєї громади, а потім сісти за щедро накриті столи разом зі своїми родинами. Сімейні цінності, всі діла.
Але, здається, паски їм таки стануть поперек горла цього року. Багато чого зрушилося в цій справі за останні кілька днів. Батько потерпілої все ж таки готовий боротися і подавати апеляцію до суду.
Розголос довкола цієї жахливої історії доніс хвилю зрештою на найвищі щаблі: обмудсман Дмитро Лубінець та міністр освіти Оксен Лісовий обіцяли взяти під свій контроль цю справу. Сподіваюся, Офіс генерального прокурора теж не залишиться осторонь.
Також для підготовки апеляції і захисту потерпілої збирається група сильних адвокатів, що готові попрацювати заради справедливості pro bono. Те саме стосується психологічної підтримки.
Не можу перестати думати про дівчинку. Що вона відчуває, як переживає цю хвилю уваги до себе. Напевно, дуже налякана і розгублена. І все ж дуже сподіваюся, що справу буде доведено до кінця належним чином, кривдники (не лише ґвалтівники, а всі гвинтики цього злочинного кола) зазнають адекватного покарання, і це допоможе їхній жертві відчути й зрозуміти, що вона не сама в цьому великому світі, повному цинізму й несправедливості.
І я нічого не знаю про бажання й наміри цієї дівчинки, але як доросла людина з певним життєвим досвідом думаю, що було би дуже важливо, якби вона змогла переїхати кудись із цього села. Односельчани не дадуть їй там нормально дихати, це очевидно...
А ще хочеться вірити, що крок за кроком ми тут всі таки будемо змінюватися. Бо знаєте, ми були настільки обурені тими випадками зґвалтувань, які заподіяли російські військові українцям, але ж навіщо далеко ходити, якщо тут під боком повно того самого зла і відчуття безкарності цвіте буйним цвітом? А жертви переважно мовчать зі зрозумілих причин.
Що ж, ми маємо послідовно ламати цю систему толерування сексуальних злочинів, аби кожен із потенційних ґвалтівників точно знав: тобі це обійдеться так боляче і так дорого, що ти маєш тисячу разів подумати, перш ніж наважитися на таке.
