Х. Шабат: руконтент – зброя, яка вражає мозок дитини

Автор: Христина Шабат, керівник Центру гідності дитини УКУ, співзасновниця «Пташеня. Дитячий простір».

А хто такіє фіксіки – бальшой-бальшой сікрєт.

Скажу одразу, що дивитись будь-який руконтент в часи війни і без часу є неприйнятним і абсолютно шкідливим.

Це зброя, яка вражає мозок, і прецедент, який створює подвійні стандарти.

Отже, ми вже знаємо, що навіть якщо «Машу» дивитись українською, вона не почне від цього транслювати українські чи загальнолюдські цінності в голови дітей. Вона все одно залишиться Машенькою, з маленькою «рускою душенькою».

По фіксиках все набагато складніше. Вони вже давно працюють аніматорами на дитячих днях народженнях.

Це справді цікавий, пізнавальний і добрий мультфільм. Трохи секситський, трохи совковий з отим Дім Дімич чи Геній Євгенович (ну як трохи…), але якщо не задавати собі запитання, чого він вчить і як впливає, то в принципі це шедевр для нас, випускників совкової і постсовкової школи.

Для того щоб говорити про фіксиків, треба знати, як може бути по-іншому. Бо питання фіксиків – не про факти, а про ментальність.

Зараз спробую пояснити.

Система радянської школи передбачає схвалення за hard skills. Чим більше ти знаєш визначень, історичних дат, столиць країн, чим більше інформації протрансльованої від вчителя чи з підручника ти можеш відтворити, тим більший ти молодець і тим вища в тебе оцінка.

Система радянської школи не зауважує та не підкріплює soft skills. Вона не вчить, чому важливо ділитись, чекати своєї черги, ставити речі на місце, увічливо відповідати, асертивно казати «ні», а головне підтримувати інших у випадках невдач чи поразок.

Згрубша –ти або переможець, або посміховисько.

Тому конфліктні ситуації, які виникають у спілкуванні у «Фіксиках», є для нас звичним наративом, і нас взагалі не бентежить те, що в кінці майже кожної серії вони або залишаються невирішеними, що нічого не навчають дітей з soft ділянки, або мультик просто обривається.

Друга річ, яка для нас є цілком нормальною, але вона такою не є – це сама трансляція знань.

Радянська школа не заохочувала креативність, логічне мислення та можливість зробити кероване відкриття.

Тут просто давали єдину правильну відповідь, яку потрібно засвоїти. Отже, у мультику відбувається так само.

Сюжет схожий у кожній серії: є якась річ, є запит, як вона працює, або нема такого запиту, і хтось мудріший, і це ніколи не дитина, пояснює тобі, як це працює. Кінець.

У сімейних контекстах це звучить як «я старший, і я ліпше знаю». Такий підхід не дає можливості дитині самій навчитись вирішувати проблеми, шукати розв’язки та бути допитливою.

Ми всі виросли в такій системі, і тому Фіксики для нас цілком ок і дуже пізнавальний мультфільм.

Виглядає, що я згущую фарби, але для цього я пройдусь по кількох серіях.

«Барабан» до прикладу.

Питань до того, як працює барабан, абсолютно немає жодних. І для людини з пост-совкової школи, коли завдання з hard ділянки виконано і 12 балів отримано, все наче ок.

Але… у кінці серії усі друзі вирішили «помститись» синенькому за стукання барабанами, і коли він просить зі сльозами «а можна не так голосно, будь ласка, не треба так галасувати», мультик закінчується і обривається. Проблема поставлена, але не вирішена. Питання, що робити, коли тобі роблять неприємно і ти просиш зупинитись, без відповіді.

«Фіксифон».

Питань до того, як працює смартфон, немає.

Але…

– От би мені такий фіксифон!

– Ти бач чого захотів, ти ж не фіксик! (одразу себе на вулиці в 10 років відчула). Дуже дурна реакція на мрії.

Цікаве теж, що в цій серії тато просить зателефонувати з дитячого телефону і набирає іншого фіксика, не дочекавшись відповіді, чи дитина дозволяє скористатись своєю річчю.

Відповідає невідома особа, і тато такий: «Ой, кому це я подзвонив?» – і жодного здивування про незнайомців у телефонній книзі.

Кінець. Хард є, софт нема.

«Помогатор».

Питань до того, навіщо існують інструменти, немає.

Але… У цій серії совкова школа просто розквітає. Її раджу подивитись особисто. Тут можна навчитись, як обманювати вчителів, як «списувати» і як хитрощами здавати екзамен.

Хард є, софт від’ємний.

У кожній серії ми будемо бачити щось, що нам рідне і що ми прожили. Але це точно не про компетенції, м’які навички, вирішення проблем чи академічну доброчесність.

Ну і що? Ну і то. Для того щоб побачити різницю, потрібно порівняти. Порівняю я з «Адою Твіст». Ідея згрубша та сама. Є дівчинка і її друзі, яким цікаво, як працюють різні речі.

Але…

Якщо в «Фіксиках» сюжет: є річ, є фіксики, які тобі про неї розказують незалежно від того, чи ти питав, чи ні, ти засвоюєш механіку, і на тому мультиплікована вікіпедія закінчується, то в «Аді Твіст» історія трохи інша.

Позиціювання:

Ада Твіст – Мудрагель
У неї завжди мільйон ідей.
Тут і там, навкруги
Науку, повір, зустрінеш ти!

Серії побудовані за одним принципом.

1. Є якась проблема. Іноді вона приземлена, а іноді суспільно значуща. Іноді стосується предметів, а іноді людей, але вона завжди прикладна до світу, у якому ми живемо: машина недостатньо швидко їде, щоб виграти перегони, мама забула про річницю шлюбу з татом, хлопчик з аутизмом не вміє розмовляти, і з ним потрібно навчитись комунікувати.

2. Діти самі шукають рішення цієї проблеми і завжди через брейншторм. Тут немає дурних ідей. Всі висловлюються і про єдинорогів, і про блискітки, і про будь-що. Усі ідеї приймаються.

3. З маси ідей виділяють одну гіпотезу, яка може вирішити проблему.

4. Це рішення не обов’язково правильне. На цьому етапі починається дослідження і пошук. І ніколи не виходить з першого разу. Тоді починається моя улюблена пісня, яка є майже у кожній серії, вона є «правом на помилку»:

Усміхнись і повір,
Спробуй ще раз і в тебе вийде все!
І помилка не страшна.
Буває, в пригоді стане вона.
Усміхнись і повір,
Помилятись може кожен з нас,
Та спробуй ще, давай!

5. Тоді діти пробують знову. Разом, підтримуючи один одного в невдачах, а не насміхаючись. Інколи дорослі допомагають знайти рішення, але ніколи не диктують, як має бути.

6. Опісля відбувається успішний досвід, який не обов’язково є перемогою, але завжди є відчутним прогресом відносно себе, адже «усі відомі художники колись були учнями».

У результаті цього мультфільма діти здобувають hard skills і дуже добре засвоюють soft, адже вони завжди повторювані і однакові. Бо не потрібно науки, щоб навчитись бути доброю людиною.

Тож тепер вирішувати вам. Одразу скажу, що не претендую ні на експертність, ні на схвалення.

Можна дивитись «Фіксики», які абсолютно не є шкідливими, і якщо вам ок в часи війни руконтент, але це наче кольорова вікіпедія з совковим підходом: от я мудрий, і я навчу тебе,дитину, бо я знаю, а ти ні. Тут ви отримаєте фактаж, проблеми, які не вирішуються, комунікацію, яка не відбувається, моделі поведінки, які не програються.

А можна дивитись, наприклад, «Аду Твіст», де, окрім знань, дитина навчиться не здаватись, пробувати знову, просити допомоги, не боятись радити дорослим, працювати командно, підтримувати, пишатись собою та своїми відкриттями і досягненнями, функціонувати в соціумі.

На цьому закінчую оглядомоскмультівкар’єру, бо треба зберігати психічне здоров'я в нормі.

Оригінал