Т. Дрожевська: форма в школі – комплекси й хибні уявлення

Встановлювати, як саме мають виглядати учні, учителі, як і будь-які інші дорослі, не мають права

Т. Дрожевська: форма в школі – комплекси й хибні уявлення

Автор: Тетяна Дрожевська, юрист.

Не можу зрозуміти тягу багатьох дороcлих до шкільної форми. Її носіння визнають обов’язковим статутами шкіл (що незаконно, звісно ж), за неї несамовито плюсують деякі батьки, про її «дисциплінуючий» характер розказують багато вчителів.

При цьому форма залишається формою, незалежно від того, як її справжню назву намагаються закамуфлювати – хоч дрескодом, хоч «білий верх, чорний низ», хоч ще якось. Це все одно форма.

Як на мене, це все комплекси та хибні уявлення.

Найчастіший аргумент – форма дисциплінує. Його тулять завжди. Невідомо, звідки це береться, як це визначається.

Як на мене, то форма не дисциплінує, а робить незручною активність – досить незручно бігати в блузках / сорочках, сукнях, брюках і т. ін. Скільки разів раніше, заходячи в школу, я бачила розпашілих розсмиканих дітей, які ганяли школою, бо вони діти, вони граються. І оці сорочки висмикані, білі запіцьколені і зім’яті блузочки, обвислі або задерті спідниці…

Ну і фоном учителі: «Подивися на себе! На кого ти схожий!» Та на кого ж… На дитину, яку одягли в незручний одяг, а вона бігає, грається і виглядає відповідно…

Здається, цей постулат – про дисциплінування формою – підсвідомо вводиться дорослими взагалі і педагогами зокрема з метою обмежити дитячу рухливість. Так зручніше, коли вони не гасають, а рядочками попід стінками стоять. Але щось воно не обмежується – дитинство перемагає над формалізмом.

Чи було хоч одне дослідження на тему, чи дійсно шкільна форма є корисною, чи дійсно вона дисциплінує? Так, одненьке було. Але воно дало не ті результати, на які очікували (учені визнали шкільну форму шкідливою для дітей), отож пройшло майже непоміченим.

Американські вчені з університету штату Огайо з'ясували, що шкільна форма не покращує показники успішності та не сприяє згуртованості у колективі. Результати наукового дослідження опублікував журнал Childhood Research Quarterly.

У дослідженні взяли участь 6320 учнів молодшої та середньої школи. Учені порівняли поведінку школярів, їхню успішність та відвідуваність, виходячи з правил носіння шкільної форми в різних навчальних закладах.

Дослідження включало опитування вчителів, які оцінювали кожного учня за різними параметрами: інтерналізація поведінки (наприклад, тривога і соціальна замкнутість) і екстерналізація (агресія, знищення особистих предметів інших дітей), а також соціальні навики. Крім того, учителі надали інформацію про пропуски занять.

Результати показали, що у навчальних закладах, де вимагалась шкільна форма, діти не показували кращої відвідуваності, успішності та гарної поведінки. Ситуація складалася однаково як в державних, так і приватних школах. Щодо позитивної сторони, то, за словами експертів, учні з сімей з низьким доходом, які мали шкільну форму, демонстрували кращу відвідуваність порівняно з такою самою категорією школярів із навчальних закладів, де шкільна форма не була потрібна (кращу відвідуваність не слід плутати з кращою успішністю). Крім того, діти, які носили шкільну форму, частіше заявляли про те, що не почуваються частиною колективу.

Дослідники серед іншого оцінили показники самозвіту підлітків, які навчалися у 5 класі. Ті повідомили про своє відчуття приналежності до школи і класу, а також про епізоди булінгу і соціальної тривожності. Результат аналізу виявився зовсім не радісним. Виявилося, що шкільна форма не тільки не покращує ці показники, але навіть погіршувала один із них: ті, хто носив форму, відчували менше спільного зі школою і класом, ніж ті, хто не притримувався обов’язкового зовнішнього вигляду.

Тобто форма мала протилежний очікуваному ефект. Чому так виходить, дослідники поки не знають. Можливо, це пов’язане з тим, що носіння подібного одягу нівелює індивідуальність учня, не дозволяючи йому виразити себе за допомогою одягу.

Призначення вчителів – навчати. Так, вони теж мають право відчувати певні емоції від того, як виглядають їх учні – подобається / не подобається, але на цьому все. Встановлювати, як саме мають виглядати учні, вони, як і будь-які інші дорослі, не мають права. Ніякого – ні юридичного, ні морального.

У них тільки є моральний обов’язок (як і в будь-яких інших дорослих) реагувати, якщо дитині через її одяг може загрожувати небезпека, наприклад, коли дитина взимку в мороз прийшла в школу в легкому одязі. Отоді потрібно реагувати. А не на колір, довжину, фасон тощо. Оце вчительське і батьківське «мені нравиться, як воно ходить» – це особисті враження, які потрібно залишати при собі.

Коли дорослі кажуть, що приємно дивитися на дітей у шкільній формі, мовляв, які вони красиві, стильні, видно приналежність до певного навчального закладу, то це ж не про дітей і їх зручність. Це про особисте бажання. Ти хочеш, щоб хтось виглядав так, як ти хочеш. Бо «мені нравиться, як воно…» Це патологія, братан! Це тупикова гілка розвитку. Своїх дітей одягай, як хочеш і у що хочеш, а чужих залиши у спокої.

У підлітків, здається, завжди є що протиставити дорослим. Немає жодного покоління, яке було б задоволене молоддю. У моєму підлітковому віці те, що вважалося у нас модним, крутим і стильним, викликало у дорослих насмішку, зневагу, підколювання.

Зараз мені не подобається сучасний підлітковий стиль – оцей увесь бомж-стайл, коли вони всі ходять, як волоцюги. Але у них це круто. Для них це – круто.

Так, я жива людина і маю емоції, і мені подобається щось або хтось чи не подобається. Але це особисто мої емоції, я маю право відчувати і мати власну думку, але на цьому моя свобода закінчується, і починається свобода іншого – не чути мою думку, виглядати так, як йому зручно, бо це вже не моя справа. Мені не подобається, як ходить наша Катя, але я поважаю її право виглядати так, як їй подобається (ну як поважаю – все ж підколюю інколи, називаючи «бомжиком», бо яжемать, але не забороняю і намагаюся стримувати свої емоції).

І завжди, бачачи щось типу таке, як на фото (так, мені таке не подобається, але це тільки емоції, бо це не моя справа!), я згадую своє підліткове життя і свої почуття від оцих от нравоучєній, як виглядати, і на думку спадає крилатий вираз Леся Подерв’янського – «від…ться від нас!»

Оригінал

Освіта.ua
08.09.2022

Популярні блоги
М. Гриньова: виховуємо ще одне покоління, яке не читає Нашим учням треба давати медаль за відвагу, бо толерантно терплять усі хвороби нашої освітньої системи
І. Лікарчук: чиновники не уявляють життя без олімпіад Життя змінюється, формується абсолютно нова суспільна ментальність, а в батьків отих олімпіад – «скрєпи»
Л. Булигіна: про щоденну хвилину мовчання в школах Все, що за вказівкою і не від серця, – все обернеться проти дітей і проти суспільства
Л. Гриневич: діти за кордоном мають подвійне навантаження Щоб уникнути подвійного навантаження, необхідно напрацювати механізм перезарахування результатів
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Немає коментарів