Війна – це завжди про політику, але війна – це щонайперше завжди люди і горе втрат

О. Северенчук: те, що не мало повторюватися, повторюється

Автор: Олена Северенчук, керівниця комунікаційного офісу Малої академії наук України.

«Мені здається, одна з причин, чому Польща так підтримує Україну сьогодні – це тому, що ми знаємо, якою підступною є росія. Тому, що в нашій генетичний пам’яті й досі зберігається отой код, який нам постійно нагадуватиме, як 1 вересня 1939-го Німеччина оголосила війну Польщі, чим розпочала ІІ Світову, а вже за 2 тижні її підтримав радянський союз. І коли німці рівняли з землею Варшаву на одному березі Вісли, на іншому сиділи радянські війська, курили свої папіроси і лише споглядали, як десятками тисяч гинуть наші люди. Навіть не намагалися рятувати бодай цивільних. Потім десятиріччями насаджували свою радянщину і нищили інтелігенцію. А зі згарищ Варшави хотіли зробити меморіальний комплекс, щоб показати, якою нищівною може бути війна. Ось такий парадокс. Цього неможливо забути і неможливо пробачити. Бо історія доводить, що вони це повторюють знову і знову».

Вчора я запросила на обід родину, у квартирі якої ми от уже 2 місяці як живемо.

І будь-яка тема розмови так чи інакше поверталася до війни.

І оцю фразу, з якої я почала, сказала 15-річна дівчинка. Народжена в Англії. Вирощена в забезпеченій польській родині. Дорослість і мудрість якої мене захоплювала вчора не один раз.

Війна – це завжди про політику.

У неї є передумови.

У неї є офіційні й неофіційні причини і приводи.

Домовленості й пакти.

Союзники.

Дерибани земель.

І сітка історичних нервових клітин, кожна з яких запалюється і детонує, якщо до неї бодай спробувати доторкнутися.

Але війна – це щонайперше завжди люди.

Люди і мільйони їх історій.

Страшних. Таких, які не мали б повторюватися.

Про горе втрат.

Про каліцтва тіл і душ.