І. Ящук: чому вчителі проти залучення «айтішників»?

Автор: Інна Ящук, доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.

Погляньте, з якою нестримною швидкістю змінюється все довкола нас: технології, можливості та загалом ритм життя. За таких умов вже не діють вчорашні, здавалось би, непорушні  норми та устої, хоча раніше роками вони могли бути ефективними чи навіть єдиними доцільними.

Тепер кожен день зволікань може обернутися роками тупцювань на місці й навпаки – кожна свіжа ідея може стати «квантовим стрибком» для всього суспільства. І освіта в цих аспектах є одним з найяскравіших прикладів.

Своєрідним ударом струму особисто для мене стали результати опитування з теми «Чи запрошувати до шкіл фахівців з непрофільною освітою?», що проводилося на порталі «Освіта.UA», де я впродовж років є активним читачем та дописувачем.

Зріз громадської думки проводився у розрізі пропозиції від Міністерства цифрової трансформації України покращити викладання математики й інформатики шляхом залучення до навчального процесу фахівців із галузі вітчизняного ІТ.

Особисто для мене відповідь лежала на поверхні без тіні сумнівів чи вагань – звісно, так. Але переважна більшість учасників опитування, а саме 62% респондентів висловилися негативно. Це наштовхнуло на певні роздуми, якими б я воліла поділитися із широким загалом, оскільки збентежила не так конкретна ситуація, як острах глобального нерозуміння сучасної ситуації та, як на мене, однієї з найбільш своєчасних ініціатив чиновників.

У жодному разі я не критикую вибір більшості та прошу дочитати до кінця мій допис, перш ніж робити упереджені висновки щодо моєї позиції. Довгий час я працюю у сфері освіти та всім серцем вболіваю за усіх колег-освітян, глибоко шаную колосальну працю кожного із нас та поважаю благородний вибір трудитися на благо вихованців, учнів та студентів, а якщо узагальнено – нашого майбутнього. Саме тому підвищення якості освіти в цілому та освітніх послуг з точки зору економічної доцільності мають для мене досить високе значення.

На жаль, українська освіта має в цьому плані довгу історію системної кризи, постійного недофінансування, нестачі кадрів, невідповідності програм реальним викликам часу тощо. Досі гостро стоїть питання щодо справедливої винагороди важкої праці та заохочення освітян, хоча саме в останні роки  всі ми є свідками початку позитивних зрушень у цьому питанні.

Але найперше, що варто брати до уваги у розгляді ініціативи Міністерства – це мета, а саме підвищення якості освіти. Звісно, люди, які займаються цифровізацією, у першу чергу запропонували зміни там, де йде мова про те, на чому вони розуміються найкраще та стикаються щодня. І якщо математичні формули, геометричні фігури чи інтеграли залишилися сталими від своєї появи у вжитку людей і донині, то інформаційні технології розвиваються мало не кожного дня. Найрізноманітніші ІТ-технології не просто оточують нас або стали невід’ємною частиною повсякденного життя, як, наприклад, програмне начиння наших смартфонів чи платіжні системи, але вже й проникають всередину людських тіл у вигляді імплантів, повнофункціональних протезів та навіть пристроїв, що взаємодіють із думками. Нехтувати цим, хоча ще нещодавно подібне було лише у фантастичних фільмах, означає свідомо закривати для себе участь у творенні вагомих досягнень.

Також більше не можна закривати очі на факт, що шкільна інформатика, так – збалансована, так – фундаментальна, але вже морально застаріла. На початок вивчення дисципліни більшість сучасних дітей можуть не знати, що таке операційна система, але вже вправно «перепрошивають» її на смартфонах своїм бабусям та дідусям, розуміють, як влаштований інтерфейс, хоча також можуть не до кінця розуміти значення цього слова. Тому шкільна програма для них видаватиметься примітивною або закостенілою.

У той самий час уроки інформатики можна дійсно перетворити на захоплююче дійство, що пояснює принципи роботи сучасного цифрового світу а також дає базові знання та навички, як на це можна реально впливати самому.

І якщо в нашій країні дійсно не вистачає спеціалістів, які працюють з великим адронним колайдером і можуть розповісти щось особливе у фізиці, бракує експертів з питань клонування рослинних клітин для занять з біології, то якраз працівників зі сфери ІТ – вдосталь. Причому вітчизняна галузь високих технологій, а також вклад українських «айтішників» у розвиток світового надбання жодним чином не прикрашений – у нас є чудові спеціалісти, вагомі досягнення та гучні проекти. Аналогічні приклади можна знайти й у царині економіки, побудови власної справи та інших сферах, де живий приклад та реальний досвід мають більше практичне значення, ніж хрестоматійна теорія.

Переконана, що так само насправді думає більшість людей, але результати опитування свідчать про зворотне. Тому на моє переконання, головна причина результату лежить більше у економічно-соціальній площині, ніж освітній.

Учитель – це передусім покликання, а кожен майстер ревно ставиться до прямого втручання ззовні у свою діяльність. Тому залучення сторонніх спеціалістів люди сприйняли, як перетин червоної лінії професіональної діяльності.

З іншого боку неодмінно даються взнаки попередні роки низького соціального забезпечення вчителів. Адже логічно, що залучення нових учасників навчального процесу не відбудеться на волонтерських засадах. Зараз спеціалісти ІТ-галузі у суспільстві мають образ успішних громадян з доходом, м’яко кажучи, вище середнього. Тому запрошення «айтішника» не просто забирає хліб у вчителя, а ще й вимагає чималих коштів, аби винагородити й мотивувати асоційованого співробітника. А де ж їх узяти? Правильно, очевидно за рахунок тих самих вчителів, навантаження на яких зменшиться. І така сукупність негативних факторів не лише сприяє упередженому ставленню, але й цілком здатна викликати хвилю невдоволення.

Однак при детальному розборі ініціативи Міністерства цифрової трансформації більшість висновків, зроблених зопалу, розвіюється. Чиновники не прагнуть розправитися з учителями за рахунок програмістів та навіть не збираються перетворювати останніх на педагогів. Фаховий вчитель – це результат багаторічного кропіткого навчання, який володіє не лише знаннями, але й здібностями та навичками для роботи з учнями. Його завдання – вчити, а не ділитися досвідом. Натомість залучені спеціалісти мають пройти базову підготовку, що дозволить їм вільно та правильно спілкуватися з дітьми, та не претендують на інше.

Саме тому в питанні залучення спеціалістів – не лише з інформатики та математики, але й інших дисциплін – усім найперше слід керуватися доцільністю та ефективністю такого процесу. Чи стане це кориснішим для учнів? Чи отримають діти більше своєчасних знань та навичок, що вплинуть на майбутнє? І оскільки відповіді, вочевидь, ствердні, надалі слід продумати й забезпечити механізм впровадження нового підходу до освіти з урахуванням захисту інтересів вчителів, сприяння діяльності залучених осіб та, звісно ж, – підвищення якості освіти для учнів.

Таке моє особисте бачення ситуації довкола залучення сторонніх спеціалістів загалом та опитування від «Освіта.UA» зокрема. Переконана, що його результати могли б стати діаметрально протилежними, якби респонденти більш детально вивчили передумови постановки питання, суть ініціативи, а головне – спокійно та зважено оцінили й осмислили теперішню ситуацію: результати, що можна досягти з грамотним оновленням підходу, а також втрати, що неодмінно стануться за умови консервативного ставлення.

Маю світлу надію, що вже досить скоро всі учасники цього процесу порозуміються, спільно знайдуть оптимальні шляхи, і наші діти навчатимуться з більшою цікавістю та користю.