С. Колебошин: 3000 спартанців (задача про молодих вчителів)

Автор: Сергій Колебошин, народний депутат, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій, член депутатської фракції «Слуга народу».

Пам’ятаєте байку про забіг Кеннеді та Хрущова?

Зрозуміло, що радянський керманич без шансів програв більш фізично обдарованому та молодому візаві. Але мешканці країни рад мали всі шанси пишатися, адже газети їм повідомили про те, що:

«Вчора відбувся забіг очільників держав. Американський президент прийшов передостаннім, у той час як Микита Сергійович зайняв почесне друге місце».

Спіймав себе на схожому дисонансі «реальність VS звітність», коли вчора декілька разів почув оптимізм та переможну радість від новини про те, що (цитата з одного з джерел): «Цьогоріч до освітянської спільноти приєднається близько 3 тисяч молодих вчителів, які розпочнуть свою роботу у 2021/22 навчальному році».

Так, безумовно, я радий (щиро та відверто) за молодих дівчат та юнаків, які вперше занурюються в цей чудовий освітній всесвіт. Але давайте трохи порахуємо разом (звичайно, що наведені нижче розрахунки та міркування є поверхневими та містять деякі припущення, проте вони абсолютно наявно демонструють реальність).

Отже, задача без зірочки:

Дано: 3 000 молодих вчителів на рік.

Знайти: «Зрада» чи «перемога»?

Пропонований розв’язок.

1. У системі повної загальної освіти в державі працюють приблизно 420 тисяч педагогічних працівників. (Це число майже точне, тут без припущень). N = 420.000 осіб.

2. Введемо параметр t – «середній повний час «життя» педпрацівника в системі середньої освіти». Не треба плутати із середнім стажем українських вчителів (він досить близький до 20 років), параметр t – це саме «скільки в середньому український вчитель працює в школі від початку до кінця кар’єри». Тут припустимо, що величина цього параметра становить 30 років (точних даних я не знайшов, але, враховуючи зазначені вище «20 років середнього поточного стажу» та співвідношення вчителів за віковими групами, припущення виглядає достатньо логічним).

3. Знайдемо відношення N/t. Воно буде характеризувати середній річний «відтік–притік» кадрів в системі середньої освіти. N/t = 420.000/30 = 14.000. Тобто, якщо система бажає залишатися сталою, до неї за рік у середньому має «заходити й виходити» по 14.000 викладачів. Якщо виходить більше, рано чи пізно ми зіткнемося із нестачею кадрів. Якщо в якийсь рік кількість «виходу» менша за 14.000, ми стикаємося зі старінням кадрів і з неминучими проблемами в майбутньому.

4. Порівняємо 3.000 молодих вчителів та «бажаний» притік в 14.000. Різниця більш ніж в 4 рази.

5. Відповідь сформулюйте самостійно.

Можна зрозуміти масштаб проблеми і в інший спосіб. В Україні майже 15.000 шкіл (насправді трохи менше, але не набагато). 3000 молодих вчителів на 15000 шкіл. В середньому – 1 новий вчитель на 5 шкіл.

Щось треба додавати?

Повторюся, ці розрахунки не претендують на повну об’єктивність, але факт лишається фактом: у школи України щороку приходить катастрофічно мало молодих вчителів. Драматично мало. Саме тому і такий заголовок «3000 спартанців», як алегорія на маленький загін, який мав рятувати цілу державу.

Чи це «зрада» тільки цього року? Звичайно, ні, цей тренд триває навіть не перше десятиріччя. Було б зовсім сумно, якби я почав робити аналіз ще й в розрізі того, а на які саме спеціальності пішли ці молоді люди. І скільки серед них природничо-математичних дисциплін. Ще сумніше було б, якби ми порівняли ці дані із кількістю випускників педвишів та педколеджів. Додали до цього вже багаторічний тренд на кількість балів ЗНО, якої вистачає для вступу до педагогічного вишу.

Чому так відбувається? Впевнений, кожен зможе назвати декілька найбільш істотних чинників. Соціальний статус вчителя, рівень заробітної плати, те, що відбувається в системі педосвіти, взагалі соціально-економічна ситуація в державі (давайте припинимо шукати проблеми освіти винятково в самій освіті).

Так само я не буду перераховувати, що і як треба робити для покращення ситуації. Знову ж таки, кожен зможе назвати купу рецептів, мета цього допису зовсім не в тому, щоб сперечатися справами та ідеями на тему: «… а що ти зробив для країни» (омаж на Кеннеді, з якого ми починали).

Це все потребує і дискусії, і роботи. Але мета конкретно цього допису в іншому.

Давайте критично дивитися на будь-яку новину, яка потрапляє до нас. Зіставляти її з іншими даними. Робити висновки, а не «споживати інформацію».

Давайте позбуватися «помилки того, хто вижив» (survival bias). Усі, буквально всі джерела, які я знайшов, готуючи цей допис, аналізують «історії успіху», тобто «що привело молоду людини до школи». Як на мене, треба аналізувати історії тих, хто «не дійшов» до школи. І шукати там не тільки очевидні чинники.

Ми звикли до інформаційного фастфуду, до швидкого споживання інформації та вимірювання своєї остаточної реакції на неї «першою емоцією».

3000 молодих вчителів до школи? Ура! Це ж цілий корпус!

200.000 вакцинованих за добу? Ура! Це ж майже обласний центр! (Порахуйте тоді, коли в країні буде принаймні 2/3 вакцинованих).

1/3 дітей не склали ЗНО з математики? Зрада! Так ще не було! А як щодо того, що математика з цього року стала обов’язковою для всіх? (Що не скасовує того, що сам по собі показник жахливий)

Повертаюся до того, з чого починав. До 3000 «спартанців та спартанок».

Незалежно ні від чого, вони – надія. Вони – герої й молодці. І вони точно не будуть нудьгувати. Немає нічого більш чудового в нашій професії, ніж це перше відчуття, коли ти заходиш до класу і вперше починаєш спілкування (хоча, ні, є – це абсолютне задоволення, коли ти дивишся на успіхи своїх учнів). Давайте побажаємо, щоб через рік вони самі собі сказали: «вау, це класно, давайте продовжувати».

З Новим освітнім роком!