О. Українець: дискусія про збільшення навантаження

Автор: Остап Українець, перекладач, письменник.

Звісно, що в дискусії про збільшення навантаження в школі замість зменшення навантаження в школі знайшлось місце для незмінно неспростовного аргументу: «А як же діти?»

Що, допоміжні предмети типу ОБЖ чи малювання пропонують скорочувати чи інтегрувати в більші курси, аби розвантажити школярів? А як же діти? Чи хтось подумав про дітей?

Звісно ж, ні. В інтересах дітей діють лише люди, котрі складають програму. Чи делегували їм діти це право? Ні, але оскільки ці люди діють в інтересах дітей, то ніхто не має права їм заперечувати.

Причин, з яких збільшення навантаження, аж до повної ліквідації вільного часу в підліткові роки, відбувається в інтересах дітей, небагато.

По-перше, тому що уроки малювання і музики — це єдине віконечко підлітків у світ справжнього мистецтва. Без цих предметів усі діти слухають Морґенштерна і малюють графіті на церквах, а з цими предметами слухають Бетховена і дискутують про кризу гуманістичних наративів у живописі Отто Дікса. Як правило, з такої позиції люди просто уявляють підлітків як амеб, у котрих навчання і формування особистості відбувається лише через нав'язування шаблонів поведінки.

Друга поширена причина ще краща. Якщо не зайняти буквально весь вільний час підлітків, то вони будуть займатися глупствами і грати комп'ютерні ігри. І це вже чітко тоталітарне мислення із переконанням, що людям не можна довіряти їхню власну свободу. Особисто я буквально не дозволив би людині з подібними переконаннями працювати з моєю дитиною.

Але на думку і тих, і тих школярам насправді треба рости в певності, що хтось завжди знатиме, що тобі насправді потрібно. Все, що тобі залишається — виконувати завдання. І от, раз у раз працюючи з дітьми після звичайних державних шкіл, чи на таборах, чи зараз у Кайзені, бачу, наскільки їм складно після подібних шкільних настанов просто мислити головою, а не формулами і правилами.

Оригінал