Л. Найдьонова: небезпечний феномен інформаційної хвилі

Головне – тримати спокій між інформацією, яка буде накочуватися хвилею, і нашими реакціями

Л. Найдьонова: небезпечний феномен інформаційної хвилі

Автор: Любов Найдьонова, доктор психологічних наук, член-кореспондент НАПН України, заступник директора з наукової роботи Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.

До медійників і до батьків щодо загибелі дітей від пігулок.

На наших очах формується хвиля і в найближчі два тижні вона може зростати, охоплюючи тривогою все більшу кількість людей. Бо питання життя, особливо захисту життя дитини, – це дуже значуще питання. І далі я писатиму саме про інформаційний простір – як проблему, що може погіршувати ситуацію.

Інформаційні хвилі можуть бути використані зовсім з іншою метою, можуть технологічно управлятися, перехоплюватися, маніпулюватися, відволікати від чогось іншого важливого, що приховається в інформаційному просторі. А це наші з вами життєві сили, щирі переживання і вболівання.

Тому головне – тримати спокій і між інформацією, яка на нас буде накочуватися хвилею, і нашими реакціями - мати власні механізми самозбереження і стримування. Завдання нас, дорослих, – допомогти дітям, оскільки в них іще не так добре сформовані механізми опанування емоцій, їх інформаційні хвилі можуть закрутити значно сильніше. Будьмо емоційною опорою дітям.

Психологічно інформаційний простір – це дуже динамічний складний феномен, який утворюється від наших емоцій, реакцій і нашої інформаційної поведінки. Він не однорідний і має свої закономірності масової психології. Це взаємне зараження емоцією, яке помножує і посилює емоцію, приковує нашу увагу, змінює нас і наші реакції, а ці реакції ще більше людей затягують у інформаційний вир. Інформаційна хвиля живиться нашими справжніми емоціями. Але ми можемо опанувати і розрізнити – де наведений ажіотаж, а де – дійсна небезпека. Дійсну небезпеку тривогою не здолати, найкраще діяти з розрахунком і тверезим чистим розумом.

Поясніть батькам. Якщо ви дізнались про загибель дитини, і у вас з'являється тривога за вашу дитину, може, і страх, і навіть паніка – це нормально. Ви реагуєте, як жива любляча людина. Але це не значить, що цю емоцію ви маєте передати своїм дітям без жодної її обробки. Бо емоції заразні, вони передаються в спілкуванні.

Тому ви маєте опанувати свої емоційні стани перед тим, як спілкуватися з дитиною. Бо інформація і в дитини теж викличе емоцію, але не таку, як ваша. Якщо ви будете вібрувати у своїй «емоційній капсулі», ви не відчуєте емоцію дитини, не зможете стати їй опорою. А навпаки – заразите її (особливо чутливих дітей, тих, з якими у вас є добре налагоджений емоційний контакт). Ви просто задавите своєю сильною емоцією, бо дитина буде заражатися, а зрозуміти, чи це її власна, чи це наведена емоція – ще не здатна. Допоможіть у цьому розібратися. Яка емоція напала на вас із інформаційного простору, а яка ваша власна – із вашого життєвого значущого оточення.

Це перше. І пам'ятайте, що медіа, які б вони не були дуже професійними, зараз теж включаються у цю хвилю – і не тільки із власними емоціями щирого співчуття і тривоги, але з технологічним підігрівом. Журналісти зараз використовують ці гарячі теми для підняття свого рейтингу, бо стривожені люди завжди шукають інформацію. Її дають у підігрітому емоціями виді – і рейтинги ростуть, а значить, прийдуть гроші на рекламу і т. ін.

Це дійсно відображає механізм, як працює формування хвилі, збираючи всі мотиви в одну цунамі. Тому скажіть батькам, чи вони свідомо дають згоду на те, щоб їхніми щирими вболіваннями користалися для накрутки популярності? Це теж маніпуляція, але: як хвилю вогню пожежники гасять іншою зустрічною хвилею, так і тут це може зараз спрацювати для захисту дітей. Потім скажіть, що журналісти не всі циніки, і вони теж турбуються про дітей, тільки є мимовільні наслідки. (Це щоб не перетворювати журналістів на «ворогів», вони просто роблять свою роботу, вона в них така –створювати інформаційний простір).

Тепер про опанування тривоги-страху-паніки. У кожного дорослого є свої перевірені способи, просто треба їх згадати. Це важливо, не починати казати просто – «робіть це...», а дати паузу – хай звернуться до себе, свого досвіду, який тимчасово відключився сильною емоцією. Це дуже важливо. Дивіться на те, як змінюються обличчя – вони згадують свої способи і опановують.

І тільки після цієї паузи довіри до себе давайте підказки. Адже ви теж у тривозі, і хочеться діяти в пришвидшеному темпі, а важливі саме паузи для відновлення чутливості, віри в себе, відновлення свого центру стабільності в життєвому світі, який захоплений інформаційною хвилею.

А тепер, коли вже відновлення почалося ізсередини, підказуйте – ідіть на кухню, налийте стакан води, пийте і рахуйте ковточки. Випили. Тепер прислухайтесь до себе. Вам ще досі хочеться схопити свою дитину і, трясучи її, дико питати – чи ти там у ТікТоку не почитала якийсь дурний челендж про таблетки?!!!

Стоп. Ви ще не готові до розмови з дитиною, ви заразні. Продовжимо емоційно-психологічну дезінфекцію. Подихайте, згадайте щось ресурсне – що дає вам іншу емоцію, позитивну, що повертає вам віру в себе. Потупайте ногами, відчуйте ґрунт, пальчики, ступні. Ви твердо стоїте, маєте опору тут і тепер. Ви вже надягли на себе мембрану, яка пропустить до вас емоцію дитини, але не виплесне на неї вашу (тимчасово запаковану в тривкий контейнер десь усередині вашої турботливої душі). От тепер ви готові говорити про важливе з дитиною без захоплення її у вир інформаційної хвилі власними мимовільностями.

Тепер ваша емоція не буде викликати у дитини бажання шукати додаткову інформацію. Тривога, навіть не своя, а навіяна – штовхає піти пошукати, а де ж воно там в ТікТоці про це було. Ми вже це проходили із синіми китами у 2017 році, коли за день з'являлися тисячі нових підписників. Давайте не наступати на ті ж граблі.

Краще хай дитина покаже свої емоції, розкаже, що вона думає про подію, а якщо не чула про цей випадок, то почує від вас. Почує від вас сум, навіть розпач, що не вдалося врятувати, почує захоплення тими дітьми, які не були байдужими – і це врятувало життя одній із дівчат. Але не страх і сумнів – що з вашою дитиною щось не так. Посумуйте, погорюйте разом, поспівпереживайте. Це теж важкі емоції, але коли вони поділяються, то легшає. Від взаємопідтримки.

Після цього поверніться до розмови про те, яка ж поведінка може врятувати, хай дитина скаже, що врятувало би дівчат, нехай визначить, де був той момент, коли треба було зупинитися. І з вірою в те, що ваша дитина це розуміє, підправте, якщо вона готова зайти дуже далеко. Це буде розумна розмова на фоні емоційно теплому, підтримуючому, стабільному. Вона не буде штовхати в інформаційну хвилю. Навпаки, ви можете підказати, як дитина може стати у спілкуванні з однолітками тим графітовим стержнем, які в ядерний реактор опускають, щоб зупинити вибух. Тому, що спокій і віра, справжня надійна опора – всередині. І це найкраща протидія інформаційним набуртам.

Батькам це дуже треба сьогодні пояснити. Задача турботи і протистояння негативним впливам є, інформаційним негативним впливам соцмереж – є, вона є завжди. Не з'явилася зараз, була і вчора, до загибелі дітей. Буде і завтра. Просто зараз до цієї батьківської задачі додається ще завдання протистояти інформаційній хвилі. Дивіться на цю хвилю з власного берега, вона підніметься і спаде. Але задача захисту дитини залишиться і тоді, коли про це перестануть говорити з ажіотажем і сенсацією. Будьте опорою для стривожених батьків, не будьте для них частиною хвилі.

Тепер ще два моменти, про яких буду писати розлого окремо.

Це теж для школи.

1) ПОСТВЕНЦІЯ. І протокол дій у перші 24 години. Психологам потрібно категорично підвищити свій рівень розуміння того, що і як треба робити в такій надзвичайній ситуації, як загибель дитини. Зараз в НАПН України ми виграли грант на створення рекомендацій для шкіл з поственції суїцидів (буліцидів), бо маємо великий дефіцит знань. Ми почали роботу, але життя вимагає дій вже зараз.

Поственція – це психологічна робота із тими, хто є свідком трагедії, а зазвичай трагедія залишає психотравмівний відбиток не менше ніж в сотні людей і дітей із оточення загиблого (одні автори порахували 114, інші 134 особи). Але це без урахування інформаційної хвилі, про яку я пишу, тут підрахунки медіатравматизації, мабуть, будуть іти на тисячі.

Що робити, як опанувати і запобігти негативним наслідкам? Є світовий досвід і доказові дослідження різних протоколів. Ми зосередимося на комунікації. Як повідомити батькам про смерть дитини, як повідомити однокласникам. Якщо це грамотно зроблено – психотравматизація із негативними наслідками менше в рази. Як спілкуватися в критичну першу добу. Про профілактику суїциду є вже багато методичних рекомендацій, листів. Про те, як працювати з травмованим оточенням – у нас дуже мало. А загалом усі разом маємо об’єднати зусилля, щоб створити, налаштувати і підготувати систему – мобільні команди швидкого психологічного реагування в кожній області, які приїздять і допомагають, а не чекають «поки перелякані діти якось заспокоються і все трохи вляжеться».

Кожен директор має пройти фокусовану підготовку щодо ефективного реагування – створення шкільної кризової команди, її налаштування, щоб не перетворитися на «вузьку горлянку» комунікації, до якої звертаються і стурбовані батьки, і поліція, і усі зовнішні інстанції, включаючи журналістів...

І не звалити все на одного психолога, який «зроби щось». Маємо знати – що робити і як саме це зменшує ризики. Не просто? Ні, зовсім не просто. Але це не значить, що не треба. Може і не згодитися? Та добре, аби не згодилося нікому і ніколи. Але «знання за плечима не носити» казали моя бабуся. Шкоди не буде. І тут я підійшла ще до одного пункту.

2) ДИРЕКТОР. Є в медіа повідомлення, що директорку відсторонили до проведення розслідування. Є велика зваба «закрити» тему «провиною» директора – як людини, що несе за все відповідальність (це правда, директор за все відповідає в школі, така посада). Але це не знімає відповідальності з усіх решти. А якщо б цей челендж відбувся «за гаражами»? Винні були б водії з гаражів?

Не питання зараз шукати винного чи цапа-відбувайла. Зрозуміло, що є процедури, які доречні, але медіа зараз, вибачте на слові, «смакують», що директорка не буде отримувати зарплатні на період відсторонення. І нащо це? Я щиро співчуваю усім працівникам школи. Я вважаю, що директорці потрібна програма поственції – психологічної підтримки, щоб опанувати горе, розпач, гнів, провину – увесь коктейль, яким наразі живуть і батьки загиблої дівчинки.

Я, колеги, іще раз повторюся – у школі реагували діти! Це значить, попри всілякі тимчасовості і навіть помилки, які трапляються в живому організмі школи, тут було ядро здорових стосунків, атмосфера турботи один про одного. І це заслуга педагогічного колективу. Адже якщо б не було реакції небайдужості в дітей, які реагували, не вдалося б врятувати дитину, яка була врятована. Сподіваюся, що медіа і цей аспект відпрацьовують – аспект вдячності за порятунок. Не маю можливості моніторити увесь медійний простір, який буде хвилюватися найближчий час, тому буду вдячна за посилання на повідомлення, які ви знаходите, їх можна в коментарях давати, бо це важливо – бачити, чути і реагувати на зупинення шкоди від інформаційної хвилі.

Оригінал

Освіта.ua
24.02.2021

Популярні блоги
Н. Глюз: ми продовжуємо старі схеми і подвійні стандарти На ЗНО живе страшний вірус, що через маску і антисептик не вб'ється, а випускний гулятимуть без масок
О. Мірошниченко: поради вчителям від кіноактора Навіть примітивна камера збільшує всі емоції і розкриває великі й маленькі секрети
Ігор Лікарчук: ЗНО стає токсичним для освіти ЗНО повинно бути відокремлене від школи, задля збереження як ЗНО, так і нормальної школи
Д. Ламза: учитель має залишати негаразди за парканом школи Потрібно залишати негатив за порогом школи, а дітям нести і сіяти добре, розумне, вічне
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
serj
Зробити складно - просто. Зробити просто - дуже складно!!!!
Лисий
бред сумашедшего
Володимир
Спекулятивна якась публікація.