Н. Азарова: биті небитих возять регулярно

Поважати свій труд і транслювати цю повагу, поважаючи інших, – оце і є суперзавдання

Н. Азарова: биті небитих возять регулярно

Автор: Надія Азарова, учитель.

«Молчи, скрывайся и таи и чувства, и мечты свои…» – писав колись Тютчев, бо щось він таки тямив. І хто ж міг подумати, що то не тільки про любов...

Мамам, які жаліються, що не встигають навчати трьох після роботи, радять думати перед тим, як народжувати. Вчителям, які діляться, пишуть замовкнути. А тих, які наважаться хвалити дистанційне навчання, закидають чим попало. Тютчев неймовірно універсальний.

За минулий дистанційний рік я прожила по відчуттям не менше десяти. І от що виявилось:

Треба мовчати. Що більше, то краще. Не вірите, –  гляньте в коментарі під цим дописом. Освіта цього року в трендах. І биті небитих возять регулярно. Просто мовчи, бо ти ж все одно мало стараєшся / лінуєшся / не вмієш вчити / не вмієш зацікавити /  працюєш не за покликанням / йди міняй роботу.

Ти мусиш мати грамоти, дипломи і сертифікати. Хоча б з п’ять. Без них ти ніхто. Маєш їх, – кажи що завгодно. Не маєш, – мовчи. Ніхто не перевірить, як ти їх здобула. Вони – твій квиток в люди. Інакше, – мовчи і не рипайся. Слухай, що кажуть. Навіть, якщо король голий. Хто ти така, щоб відрізнити голого від одягненого?

Найголовніше, чого тебе мали навчити в дитинстві – любити і поважати себе. Якщо не навчили, це проявиться, щойно отримаєш свій диплом вчителя. Не знаю, як було двадцять років тому назад, але і послухати немає від кого. Бо вчителі розказують свій досвід, як рибалки. Їхні виловлені рибини ніколи не поміщаються у відра. Вони точно все вміли і могли. І їх любили всі, і поважали теж всі, і взагалі. Головне, не звіряти з «показами» їх учнів.

В нашій країні поки немає в кого набиратись досвіду, якщо не за всі гроші світу. Дехто зміг! Їм би ставила пам’ятники за життя. Але їм було б ніколи ті пам’ятники оцінити. Їх мало, вони пашуть за всіх! І дописи тут не читають. За кілька років вони нас усіх врятують. А поки мені хочеться плакати і сміятись, читаючи деякі «гарячі» пиріжки-методички людей, які не пробували самі викладати онлайн, але точно змогли б. Є закордонний досвід, який часто не відповідає твоїм фінансовим і технічним можливостям / менталітету учнів / вчителів / батьків. Все, що працює, ти мусиш вигадати сам, підглядаючи до них. Комусь легше, комусь важче. Залежить від предмету. Але з часів, коли тебе навчали, змінилось геть усе, в дітей з’явився інтернет, а у батьків група у вайбері. І у всіх необмежені права і свободи. Крім тебе, звісно.

Ти можеш змінити професію, якщо така вередлива / лінива / непрофесійна. І нічого скиглити! Мусиш за щось жити? Дітей маєш? То працюй собі на здоров’я! Просто поєднуй, вчись заочно. Там тебе радо і безкоштовно навчать бути спеціалістом. А чого ти хотіла? Треба було в 17 років точно знати, ким будеш. А то розвелось тут «не за покликанням працюючих»!

Будь сучасна, не нудна, стильна, активна, палаюча, натхненна і прогресивна. А то кому оце таке тре? Ти ж до дітей! Чого то вони тебе мають поважати? Пакажи успєх! І айфон свій покажи! Бо кажеш, шо майбутнє за розумними! Спробуй розказати дітям, що багато читаєш і знаєш кілька мов і просто подивись, як вони вибухнуть зневажливим сміхом, бо їхня мама не читає нічого крім твітера, але різниця очевидна. Станьте і розкажіть про покликання і все таке. Просто спробуйте!

«Діти все і всіх відчувають!!!» – кричать найзатятіші. Стільки жорстокості і булінгу, як у школі треба ще пошукати. Б’ють найслабших, знімають на відео, знущаються через фінансове становище батьків і фізичні особливості. Діти в школі – маленькі дорослі. Цим все сказано. Про це ніхто не пише, але я точно знаю, що величезна кількість дітей врятована дистанційкою від щоденних знущань. Але то ж пережити треба, щоб знати про що я… Я теж в свій час боялась засмутити маму і мовчала.

Пишуть про те, що треба не лінуватись і розібратись в програмах, платформах, методах. Треба, однозначно треба. Мій син на неіснуючому дистанційному навчанні з вересня. Це було вимушено і виправдано, як показав час. Але були максимум завдання на листочку і відео з інтернету. Про мінімум навіть не писатиму. Зараз четверо вчителів таки героїчно проводять заняття. Але інакше й не буде. Я вірю Тютчеву і безмежно хвалю себе, коли вдається промовчати. Сьогодні не хвалитиму. Запитайте директорів, як легко знайти зараз тих, хто може викладати онлайн і запитайте, яку зарплату вони хочуть. І ще запитайте чи будуть вони працювати, коли з усіх сторін їх клюють. Не будуть. І я теж відмовилась в серпні, хоча вмію і можу, і розібралась у всіх тонкощах дистанційного навчання, і ноутбук в кредит придбала. Але здоров’я не купиш за ту зарплату. А я його вже надірвала.

Я б не витримала, якби то все було лиш моїм особистим досвідом. І якби не Тютчев, я додала б іще з 10 пунктів. Але підсумок в мене лиш один. Він далекий від освіти і близький одночасно. Я не всім зараз пишу. Але ті, кому пишу, вже відчули. Я ніколи до кінця не розуміла навіщо людині висока самооцінка. Я бачила інші причини. Не розуміла, чому так важливо любити себе і поважати. Хоча механічно і систематично про це говорила. Я дивувалась, коли психолог сказала, що в сина дуже висока самооцінка. Бо його матір свою періодично взагалі губить. Не вірила, що конче потрібно розібратись в собі і закрити усі свої дитячі травми. Але тридцять перший рочок життя все прояснив. Інакше ти не виживеш. Не в сучасній школі. Не з сучасними дітьми. Не в цих катастрофічних реаліях. Інакше ти будеш однією з тих, які кричать на відео з Youtube, тою, яка тихо ненавидить всіх навколо, ти непомітно збожеволієш, або просто будеш плакати по куточках, що тебе не сприймають, хоч вже зробила все, що можна. 

Стати цікавою самій собі, визнати, що не можеш усім подобатись, зрозуміти, що тебе часто критикують ті, хто критикують, як хрестиком вишивають, просто для забави. І поважати свій труд, транслювати цю повагу, поважаючи інших – оце і є суперзавдання. Воно мусить поєднуватись з твоїм професіоналізмом і бути невід’ємною його частиною. Але як це зробити, мусиш дізнатись сама. В дорослому житті ні держава, ні родичі, ні друзі не будуть водити тебе за руку. Шукай так само, як радиш шукати учням. І вчись. Бо життя проживеш, а так і не дізнаєшся, як то любити ближнього, як самого себе, себе не любивши…

Оригінал

Освіта.ua
10.02.2021

Популярні блоги
Інна Совсун: чи забороняти смартфони в школах? На рівні держави поки немає розуміння, що робити зі смартфонами в школі
Н. Азарова: биті небитих возять регулярно Поважати свій труд і транслювати цю повагу, поважаючи інших, – оце і є суперзавдання
І. Лікарчук: ДПА в українських школах має бути ліквідована Проведення ДПА фальсифікує реальний стан якості загальної середньої освіти в Україні
А. Заможська: у космосі Тесла, а в нас — християнська етика МОН пропонує людям, які ходять до церкви два рази на рік, викладати християнську етику
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Taya
Усе вірно. Підписуюсь під кожним словом. Працюючий вчитель у школі - то бельмо на оці. Усім муляє. Цінують лише учні, які прийшли вчитись. Крапка. Школі потрібні: назирач за дітьми, директораоблизувач, овоч. Ось три основні востребувані категорії. Стосовно "багородної місії", " призвання" забудьте. Це просто професія, як усі. Грошей заплатити? Ви що??? Це ж призвання!!!! Там же діти!!!! І так по колу...
Горбань
Шановна Надіє! Мені шкода Вас, що Ви так добросовісно намагаєтеся виконати все, що навантажують нам міністерство і начальство. Мовчання - дійсно золото, бо переважна більшість люблять говорити, а слухати люблять і вміють одиниці. Намагання бути зрозумілою для колег - марна трата дорогоцінної життєвої енергії. Головне для вчителя - бути зрозумілим для учнів на уроці, навіть для слабеньких, решта в педагогіці - другорядне. Відчувається, що Ви чудовий спеціаліст, то ж працюйте, щоб бути чесною перед Богом, а на міністерство і його попихачів не зважайте! Вони щосили нам заважають, вони під виглядом реформ руйнують освіту. У 80-х роках на телебачення прорвалися Ш.О.Амонашвілі, В.Ф.Шаталов, Є.М.Ільїн та інші, які пропагували "педагогіку співробітництва", самовіддано їздили з семінарами по країні. Молоді вчителі навіть не чули про них. Міністерство "замовчало" новаторів, замовчує все хороше, а підсовує НУШ, продовжує свою руйнівну роботу.
Тарас
Для Горбань: знаю не один випадок коли чудових спеціалістів змішували з багном, бо вони творили а не гарно оформляли бамажки згідно вказівок начхальства. Щоб бути вільним треба бути пенсіонером і мати можливість куди піти
Родион
Для Тарас: Пенсіонери вільні? Та вони всі на однорічному контракті. Бояться косо глянути на директора. А директору не робота потрібна , а щоб попу лизали, бо і сам тримається на тому, що повзає перед вищестоящими.
Тарас
Для Родион: У мене дуже багато пропозицій - хай тільки на мене гаркнуть -віддам ключі і пішов. А знайти спеца зараз неможливо. Директору на навчання може й наплювать, а от батькам ні. Одного разу зібрався йти так і телефонували і у вайбері просили і , навіть на дорозі перестрівали - умовляли не кидати школу. Я знаю що вони знають що я знаю.
Коментувати
Тарас
у мене ніякого надриву. Веду себе брутально, як мені подобається. Терплять і батьки і адміністрація. Бо я спеціаліст, і до мене черга забрати у іншу школу. Роблю лише те що потрібне для навчання на все інше забив.Читав листи Шевченка , дуже сподобалась реакція на викуп з кріпацтва - " я тепер нікому не кланяюсь і нікого не боюсь" Оце і я в такому стані. А взагалі вчительське рабство страшна річ
Тарас
Сертифікати то ганьба освіти. Їх тупо купляють. Це індульгенціїї рідкісної п...куди Гриневич. Поставлені нею дружбани косять грошики косою. Забирають останні копійки у бідного учителя, витягаючи у учительських дітей з рота кусок хліба. Бо щоб вижить вчитель бере 1,5 ставки, усі вихідні перевіряє зошити. Немає вільної хвилинки на ідіотичні відео кочів що жодного дня не працювали у школі.Приходиться купляти.
Володимир
Тотальна тютчевізація - теж не вихід.
Tet-a-tet
Прекрасна стаття, жаль лише що у ній стільки болю. Але вона є прекрасною відповіддю тим,хто безперестанку кляне учительську долю, на усе нарікає, хоча насправді у нашому середовищі все так як у реальному житті за порогом школи. Просто потрібно відразу знімати рожеві окуляри і сумлінно виконувати роботу, бачучи попереду свою благородну місію. Хочеш бути щасливим-будь ним!