Віктор Громовий: наша праця коштує дорого!

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

Праця освітян нічого не варта VS наша праця коштує дорого!

Завжди обурював «комуністичний» підхід до оцінки нашої праці та ставлення до нас як до дармової робочої сили.

У 2006-09 роках, коли працював у проєкті Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», намагався запустити програму мінігрантів. Мав нарешті запрацювати принцип «гроші йдуть за ідеями». Але… наші освітянські чиновники погоджувались, щоб ті 10-20 тис. дол. мінігранту можна було витрачати на все що завгодно, тільки не на оплату праці генераторів цих ідей.

Оплачувати працю монтажника чи лицювальника, звісно, було можна, якщо проєкт передбачав виконання таких робіт. А от працю вчителя чи керівника закладу освіти – зась!

Нагородою для них мала бути реалізація на практиці їхніх ідеї.

Сам у 1999 році був керівником проєкту партнерства із закладами освіти малих міст, у рамках якого видали мій посібник із прикладної риторики та провели Всеукраїнський семінар. Гонорар автора склав 0 грн 00 коп.

В іншому проєкті «Нашої України» просто «забули» розрахуватись за мою книжку «Як зробити помаранчеву школу». Добре, що хоч не всі екземпляри встигли роздати під час передвиборчої кампанії, і я міг повернути хоч якусь частину коштів на її видання.

Я багато років був «золотим автором» (не жартую, вони навіть табличку таку вручили) для одного з видавництв, яке теж не поспішало виплачувати адекватні гонорари. Коли говорив власниці цього видавництва, що ті копійки, які вони заплатили, є просто насмішкою, і їх соромно навіть секретарці дати як плату за передрук моїх статей, вона мило відповідала: «Ну ты же хочешь, чтобы твои идеи шли в массы?! А мы просто деньги зарабатываем!»

Звісно, після півтора десятилітнього «волонтерства» таки припинив з ними співпрацю, бо нести ідеї в маси можна тепер і без їхньої допомоги.

Але й надалі продовжую абсолютно безкоштовно друкуватись у різноманітних медіа. Попит на мою інтелектуальну працю є, а от платити за неї чомусь не поспішають…

Та і нащо платити, якщо в багатьох випадках, можна просто вкрасти чужу інтелектуальну власність. Наприклад, кілька років тому виявив, що я є активним блогером на порталі http://osvita.ua/. Вони просто роками нахабно тирили мої пости у ФБ (зараз хоч почали запитувати дозволу, але так і не почали платити).

Уявляєте, штук 500 поцуплених матеріалів, які мали шалену популярність. Якщо б гонорар був ну хоча б 1000 грн за кожен матеріал, було б півмільйона. Вони не заплатили мені пів мільйона!

До речі, засновником цього порталу є видавництво «Плеяди», у якому я встиг попрацювати редактором журналу «Директор школи. Україна» у буремному 2004-му. Зробив їм кілька номерів, зокрема, здвоєний номер про тьюторство. Досі чекаю на оплату праці…

До мене як до директора гімназії, наприклад, могла під вечір прийти якась яжмама, і я години дві безкоштовно виконував роботу сімейного психотерапевта. І її абсолютно не хвилювало, що у мене вдома двоє моїх власних дітей чекають і ніяк не дочекаються на татка з роботи.

Уже мовчу про те, скільки всього зробив безкоштовно для освіти міста та області як тричі депутат обласної ради.

Понад 90% усього, що я робив і роблю в освіті, це безкоштовна праця на «голому ентузязізмі» в «ім'я світлого майбутнього», яке чомусь ніяк не настає... Чудово розумію, що мене нещадно експлуатують. Знаю, що це абсолютно неправильно, але й зараз теж продовжую активно волонтерити… Розумію, що цьому слід покласти нарешті край, але… ну як можна не виступити на якомусь Едкемпі чи не провести дистанційний курс «Якість та інновації в освіті» для 158 учасників групи зі Східної України?! Люди ж просять…

Чому я про це пишу? Мені (і не тільки мені!) потрібен якийсь тренінг на тему «Мистецтво уникати неоплачуваної роботи в освітній сфері». Хтось проводить щось подібне в Україні?

Пройдемо тренінг, а потім започаткуємо рух освітян із девізом: ми нічого не робимо безкоштовно, наша праця коштує дорого!

Оригінал