О. Панич: більшість не розуміє боротьби з плагіатом

Плагіат взагалі не викликає ніякої відрази ні у адміністрацій університетів, ні у багатьох викладачів

О. Панич: більшість не розуміє боротьби з плагіатом

Автор: Олена Панич, незалежний експерт із питань освіти й освітньої політики.

Зізнаюсь, мені чомусь ніколи не імпонувало те, що тему плагіату використовують для дискредитації політиків. Мені завжди здавалося, що це має під собою подвійні стандарти.

Якщо перевіряти на плагіат чиїсь дисертації, то чому лише політиків, депутатів і міністрів. Чому вже не перевірити всіх? Зрештою, може виявитися, що дуже велика кількість наших професорів і докторів наук, як і кандидатів та доцентів, можуть бути звинувачені у плагіаті. Може, вони і не йдуть у політику, але вони вчать наших дітей, а це також робить їх відповідальними за майбутнє країни.

З іншого боку, чи можна добиватися скасування наукових ступенів за плагіат, коли дисертації були написані ще за старими правилами? Був час, коли плагіат взагалі не вважався порушенням норм доброчесності. По суті, на рівні закону поняття академічної доброчесності і норми, які дозволяють карати за плагіат, у нас з'явилися лише у 2017 році. Тоді як більшість «плагіаторських» дисертацій були написані набагато раніше.

Але є і ще дещо. Мене безмежно дивує те, наскільки незначною виглядає проблема плагіату в очах великої кількості нашої академічної спільноти. По суті, плагіат взагалі не викликає ніякої відрази ні у ректорів, ні у адміністрацій університетів, ні навіть, дозволю собі сказати, у великої кількості викладачів. Тому що інакше, як пояснити їхню активну підтримку, або принаймні мовчазну згоду з міністром освіти і науки, якого звинувачують у плагіаті?

Звичайно, є і чимало незгодних з самим фактом призначення плагіатора на посаду, але все ж таки їх меншість. На сьогодні вона не може перемогти байдужу лояльність більшості. Власне, більшість не бореться з плагіатом. Вона взагалі не розуміє, для чого з ним боротися. Для неї боротьба з плагіатом – це лише формальність. Обтяжлива, я б сказала, формальність, додаткові бюрократичні перешкоди, сенс яких мало хто розуміє, і які тільки викликають роздратування.

Думаю, що причини цього всього слід шукати в характері самого наукового життя нашої країни. Здається дивним, що суспільство не толерує крадіжки майна, але толерує плагіат, хоча плагіат також можна вважати крадіжкою. Різниця лише у тому, що ми значно краще уявляємо собі ціну украденого майна, ніж ціну знань, які можуть бути вкрадені.

Скільки взагалі коштують сплагіачені знання? Потенційно у суспільстві знань та інновацій ціна наукового продукту, могла б бути виміряною відповідно до прибутку підприємства, яке б цей продукт реалізувало. У нас же вона співмірна у кращому разі з надбавкою за науковий ступінь. Навіть більше. Наукові роботи в нас потрібні не заради знань, а заради документів про наукові ступені і вчені звання. Тобто самі по собі знання не конвертуються у гроші, а, значить, вони нічого й не коштують.

Єдине, що має ціну – це текст, який можна обміняти на диплом, а диплом – відповідно конвертувати у статус, зарплату чи ще щось таке. Але якщо знання нічого не коштує, то що ж тоді краде плагіатор? У кращому випадку просто текст, який він з якихось причин не оформив у «лапки». Але варто йому хоч трохи змінити текст, і жоден суд не визнає його плагіатором. А академічна спільнота не засудить його, тому що неможливо засудити за крадіжку того, що нічого не коштує.

Якими б «недолугими» і «поганими» не були реформатори постмайданної епохи, але вони вперше поставили питання плагіату на порядок денний. Завдяки їм почав змінюватися сам підхід до знання як до чогось такого, що має цінність саме по собі, як продукт, як додана вартість. Вся система реформ так чи інакше була спрямована на те, щоб знання мало більше значення, ніж дипломи. Але не вдалося.

Не секрет, що у нас є великий попит на наукові ступені. Думаю, він мало поступається попиту на вищу освіту в цілому. Хоча це попит, по суті, на дипломи про науковий ступінь. Диплом досі вважається свідченням експертності, компетентності і престижу. Оскільки є попит, має бути і пропозиція.

У таких умовах університети і академії дуже легко перетворюються на бізнес. Тільки це бізнес не з продукування наукових знань, а з захисту дисертацій. Дозволю собі припустити, хоча це й не секрет, що це може бути дуже вигідний бізнес. Особливо, коли йдеться про захисти дисертацій з кон'юнктурних спеціальностей, таких як економіка і право. Очевидно, що це і коштує дорого. Але дорого коштує захист, а знання нічого не коштують. Тому можна цілком захищати і сплагіачені знання. Зрештою, це теж знання, хоча й просто розтиражовані з дотриманням відповідних процедур.

Ефективність такого бізнесу - це продукування дисертацій та організація їх захисту, а не приріст знань. Можливо, такий бізнес – це ключове, що робить наші університети затребуваними і дає їм хоч трохи інституційної стабільності в нашому суспільстві. Власне, у всьому світі вища освіта є бізнесом. Але у нас вона в основному націлена на продукування єдиного продукту - тексту, який можна винести на захист.

Не знаю, чи все це можна змінити зараз. З моїх спостережень, люди, які є успішними у старій системі, не бачать сенсу її змінювати. Якщо людина, яка по-швидкому захистила дисертацію, скомпілювавши щось звідкись, і при цьому досягла вершин успіху і кар'єри, – яку мотивацію така людина може мати для того, щоб змінювати сутність освіти? Робити освіту осередком продукування (і продажу) знань, а не дипломів? На мій погляд, ніякої. Що можна чекати від плагіатора на посаді міністра? Ну, нічого, крім повернення до старої моралі, коли знання – це ніщо, а дипломи – це все.

Оригінал

Освіта.ua
01.02.2021

Популярні блоги
Д. Ламза: ніхто не хоче йти в освіту або школа без учителів Від Кабінету Міністрів немає жодних дій щодо підвищення значимості професії вчителя
С. Колебошин: 3000 спартанців (задача про молодих вчителів) 3000 молодих вчителів на 15000 шкіл, що в середньому – 1 новий вчитель на 5 шкіл
І. Совсун: як надовго ще вистачить запалу учителів? Існує гігантська прірва між переможцями світових олімпіад і базовим рівнем українських шкіл
Тетяна Сердечна: зарплати у вчителів мають бути різні Є шанс, що колись держава буде в змозі оплачувати роботу людей, які працюють із її майбутнім
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Важливо
Дуже добре, що обговорюють тему плагіату. Його коріння не в десертаціях, а набагато раніше. Списати в однокласника. Велика справа! Що шкода? Ні, не шкода, але хтось користується розумом іншого. Нічого страшного, що трішки допоможемо на контрольній, ДПА. Головне - результат, гарний рейтинг школи. Далі вступ. Отут зробили ЗНО. Дуже важко списати (вдається одиницям). Склали, вступили. Вчимося. Нічого, що списуємо, випрошуємо оцінки. Далі диплом-звідкилясь, кудись, щось скопіюємо,вставимо- є диплом. Іде на роботу вчитель. Бере чужі уроки сценарії, виступи, презентації, демонструє як власне напрацювання. Ніколи не шкодую ділитися напрацюваннями з колегами, але своє вивантажую у ПДФ. Отут поступають скарги:" Що шкода у нормальному форматі? Його неможливо виправити, потрібно по-нову набирати! Вам не соромно,.." Не соромно. Не плагіат. Ідею беріть, але працюйте. Неприємно, коли слухаєш "икачані" виступи, дивишся скачані презентації...Але ще більш гидко, коли такі тобі вказують як потрібно
Володимир
Для Важливо: А ще списувачі та випрошувачі дуже добре пристосовуються у сфері управління освітою.
Коментувати
Богдан
Плагіат буде, доки показником кваліфікації буде кількість публікацій, а не якісь наукові рещультати.
Грант
Система ліцензування та акредитації передбачає наявність відповідного (високого) відсотка вчених ступенів. Людина, яка працює у ЗВО, яким би класним фахівцем не була, без вченого звання, вона 0. Тому й захищаються, хто як може.
за державу
Для Грант: Система ліцензування і акредитації передбачає наявність людей з відповідною кваліфікацією. А яка кваліфікація у пройдисвітів, які намалювали дисертацію без досліджень чи списали її у інших пройдисвітів?
Грант
Для за державу: І я про те ж. Для акредитації і ліцензування не стільки важливо, чи є виклдавач фахівцем у своїй галузі, а головне, щоб у нього була ступінь. Вважається, що людина із вченим званням автоматично стає класним викладачем і може надавати якісні освітні послуги. Буває, що "дохлий" професор ледве до трибуни підходить, щось собі під ніс бубонить, розказує казки із своєї комуністичної молодості, але його тримають у ЗВО, бо він доктор і забезпечує ліцензійні вимоги.
Коментувати
Олександр
А чому нас повинен дивувати плаґіат, коли всю псевдореформу мистецької освіти дослівно злизано з московітських сайтів однією нешанованою в мінкульті п. Колос. Все доведено, систематезавано, з акціями протесту, з петиціями. А воно отримало ґрант заморський і процвітає при п’ятій реорганізації міністерства. Начхати- КРАДЕТЕ, ТО ДАЙТЕ І ЛЮДЯМ ПОЖИТИ. ДО ПОКИ НЕ ПОСАДИТЕ ТАКИХ ЯК КОЛОС Т.М, СКАРЛЄТА то плаґіат - ОДОБРЯЮ. ЗНАЧИТЬ ПЛАҐІАТ ЦЕ ЩОСЬ ХОРОШЕ І ДЕРЖАВНИЦЬКЕ
Лойд
Для Олександр: А ти підпишись, заяви позицію, публічно. І потім запитай панів- а вона хоч одну строчку в журналі написала? Ні! А лайном всіх маже , запроданка
Коментувати
Марчук Ю.
Госпожа Панич очень принципиальный человек. И эта принципиальность за деньги западных грантов... А Вы в школу пойдите или у внз и на 6-7 тысяч проявите принципы.
Вареник
Панич- це західна попихачка. За бабки америкосів захищає інтелектуальну власність Гейтса і К‘ , який по всій Європі бідняв цей хай- плагіат!! Не проблема, все в соцмережах є. А китайози начхали на ці соплі- воплі Гейтса і економіку підняли на використанні чужих ідей. А наші здрайці собакують за гроші Сороса- Гейтса, не розуміють , що вони іграшки в чужинських роках. Таких Паничів слід зневажати....
за державу
Для Вареник: Ти сам зрозумів, що написав, ватник?
Коментувати
Влдаимир Кравченко
автор обмазала дерьмом "більшість" ученых и преподавателей и с довольной ухмылкой стоит в стороне. противно.