В. Громовий: пізно пити освітянське «боржомі»

Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.

Насправді уже пізно будувати нову українську школу, настав час створювати «школу, яка не школа».

Якими ж мають бути основні характеристики «школи, яка не школа»?

Якщо ми на законодавчому рівні визнали право учня мати індивідуальну освітню програму та можливість рухатись за індивідуальною освітньою траєкторією, це означає, що:

1. «Трьома китами», на яких базується сучасний заклад освіта, є свобода, індивідуальність, різноманітність.

2. Втрачають сенс розмови про тривалість навчання, адже хтось зможе здобути загальну середню освіту за 10 років, хтось за 12-ть, а хтось лише в зрілому віці зможе скласти екстерном ДПА та отримати омріяне свідоцтво про здобуття повної загальної середньої освіти.

3. Школа більше не асоціюється із будівлею та класною кімнатою, це тепер скоріше осередок індивідуальної педагогічної підтримки та стиль викладання. Здобувач може одночасно користуватись послугами кількох шкіл або обирати «сектор Альтернатива» шкільній формі навчання (наприклад, домашнє навчання).

4. Залишається у минулому поурочна оплата праці вчителя та урок як основна форма здійснення освітнього процесу.

5. Треба відмовлятись від практики, коли зміст освіти кожного учня визначають дяді й тьоті на пр. Перемоги, 10 у м. Києві ще до того, як він переступить поріг школи. На практиці це означає скасування базового навчального плану, який зараз є складовою частиною Державного стандарту. Також треба забути про типові навчальні програми та предметне навчання, а натомість запровадити широкий вибір освітнього меню та форм навчання.

6. Немає місця для типової освітньої програми у закладах загальної середньої освіти ІІ-ІІІ ступенів, там мають бути лише індивідуальні освітні програми! Орієнтовне співвідношення обов'язкового змісту освіти й за вибором учня має бути 80% : 20% у початковій школі, 50% : 50% на ІІ ступені (базова середня освіта) і 20% : 80% у старшій школі. Тільки так можливо перетворити індивідуалізацію (персоналізацію) із пустопорожнього лозунгу на «практику, яка працює».

7. Професія вчитель радикально трансформується, він перетворюється з «урокодавця» на фахівця з індивідуального педагогічного супроводу здобувача освіти (тьютора, фасилітатора, консультанта, коуча тощо).

8. Замість застарілого «компетентісного підходу» поступово утверджуються метапідходи: від намагання впихнути «нєвпихуєме» у голови дітей – вчорашні знання з украй перевантаженої програми до пошуку можливостей вчити знанням, які ще не існують. Треба відійти від надмірної раціоналізованості освіти, яка позбавляє творчого натхнення, і почати викладати в школі та університеті навчальні дисципліни, які не дають очевидної негайної вигоди. Бо, як стверджував ще Альберт Ейнштейн, «уява – важливіша за знання».

9. ???

Майбутнє вже настало, тож треба негайно напрацьовувати моделі та практики «школи, яка не школа».

Отака нушня, малята, агенти змін і модератори реформ!

Оригінал