Сергій Захарін: про якість вищої освіти

Якість вищої освіти не можна визначати та вимірювати через оцінювання певних паперів

Сергій Захарін: про якість вищої освіти

Автор: Сергій Захарін, доктор економічних наук, професор, голова ГО «Науково-дослідний інститут економічного розвитку», керівник патронатної служби міністра освіти і науки України.

«Якість вищої освіти» – це словосполучення ми чуємо дедалі частіше. Про це поняття нині говорять не лише у професійному середовищі, а й у засобах масової інформації, соціальних мережах і навіть неформальних вечірках. Але, наскільки можна судити – нині немає однозначного (і навіть панівного) бачення змісту цього поняття.

Якщо немає розуміння змісту – що ж таке якість вищої освіти? – відповідно, немає розуміння і щодо багатьох інших прикладних аспектів (у тому числі: яким чином підтвердити або спростувати наявність якості? які чинники на цю якість впливають? якими з цих чинників ми можемо управляти? як її вимірювати? як здійснювати її моніторинг? як зафіксувати її динаміку? тощо).

За загальним правилом, з точки зору економічної науки, якість – це сукупність властивостей, що визначають ступінь придатності певного блага (товару, послуги, процесу) задовольняти певні потреби або бути використаним за призначенням. Цікаво, що один і той же предмет для різних споживачів може мати різну якість (або різні оцінки якості). Приміром, ковбаса другого ґатунку може бути якісною для бідних громадян і неякісною для багатих.

Достатньо складно розкрити зміст якості послуги, оскільки споживачі, як правило, оцінюють не лише результат наданої послуги, а й процес її надання. Приміром, під час отримання перукарської послуги окремі громадяни звертають увагу не лише на елегантність зачіски, а також на приємну атмосферу (кава, музика, розмова з майстром, відсутність черги тощо), у якій ця зачіска «створювалася».

На сайті Міністерства освіти і науки України наведено таке визначення: «Якість освіти – комплекс характеристик освітнього процесу, що визначають послідовне та практично ефективне формування компетентності та професійної свідомості. Це певний рівень знань і вмінь, розумового, фізичного й морального розвитку, якого досягли випускники освітнього закладу відповідно до запланованих цілей навчання і виховання».

У Законі України «Про освіту» наведено таке визначення: «якість освіти – відповідність результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом освіти та/або договором про надання освітніх послуг».

У Законі України «Про вищу освіту» наведено таке визначення: «якість вищої освіти - відповідність умов провадження освітньої діяльності та результатів навчання вимогам законодавства та стандартам вищої освіти, професійним та/або міжнародним стандартам (за наявності), а також потребам зацікавлених сторін і суспільства, що забезпечується шляхом здійснення процедур внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості».

Слід звернути увагу, що у процитованій нормі Закону України «Про освіту» акцент зроблено на результатах навчання, а норма Закону України «Про вищу освіту» вказує і на процесі (про що свідчать словосполучення «провадження освітньої діяльності» та «здійснення процедур»), і на результаті.

З цього можна зробити припущення, що наведене у Законі України «Про вищу освіту» визначення ґрунтується на більш широкому (розширеному) тлумаченні якості, аніж визначення, що наведене у базовому Законі України «Про освіту».

А тепер давайте розбиратися, як-то кажуть, вдумливо.

Мені пощастило бути співавтором монографії «Економічні умови забезпечення якості освітніх послуг у системі вищої освіти», що була видана Інститутом вищої освіти НАПН України у 2012 р. Науковці виділили багато особливостей послуг у сфері вищої освіти з точки зору управління їхньою якістю. Спробую у популярній формі навести короткий огляд цих особливостей.

Найголовніша особливість: результат від послуги залежить і від її надавача (виробника), і від її споживача (отримувача), точніше – від взаємодії та зусиль кожного з учасників. Приміром, якщо Ви хочете носити гарну зачіску – треба виконувати вимоги перукаря і певний час не мотати головою. Якщо Ви хочете одужання – треба сумлінно виконувати поради лікаря і вчасно приймати ліки. Якщо Ви хочете вивчити іноземну мову – треба робити певні інтелектуальні зусилля та виконувати домашні завдання.

Будь-яка послуга, у тому числі й освітня, є нематеріальною. Тобто її не можна «виробити про запас», складувати, транспортувати тощо. Послугу можна спожити лише під час її надання (виробництва). Якщо студент пропустив лекцію – він втратив доступ до цієї послуги. Але це зовсім не означає, що послуга була неякісною або не надавалася. І це зовсім не означає, що заклад вищої освіти (надавач послуги) зобов’язаний організувати для цього студента повторне надання послуги. Аналогічно – якщо пасажир запізнився на поїзд, залізниця не зобов’язана призначити для такого пасажира додатковий поїзд.

При цьому абсолютно однакові послуги, але надані різним людям, можуть призводити до протилежних результатів. Приміром, медична послуга, надана пацієнту А, може призвести до його повного одужання, а аналогічна послуга, надана пацієнту Б, може призвести до фатальних наслідків.

Освітня послуга – не виняток. В одній академічній групі різні студенти мають різну успішність: хтось стає «відмінником», а хтось – ледь встигає, а хтось взагалі розчаровується у обраній професії та припиняє навчання. Хоча всі ці студенти відвідують (або мають відвідувати) заняття за єдиним розкладом та вчаться за однаковими підручниками.

При цьому різні споживачі звертають увагу на різні характеристики від наданої освітньої послуги та результату її надання. Тому не дивно, що студенти, які навчаються в одній академічній групі, незважаючи на свою успішність, можуть робити протилежні висновки щодо якості отриманої ними освітньої послуги.

Для будь-яких послуг (і освітня послуга – не виключення) характерна так звана «мінливість якості». Кожному викладачу знайоме це явище: викладаєш начебто однаково, але студенти однієї групи матеріал засвоюють краще, аніж іншої.

Точаться дискусії навколо визначення споживача освітньої послуги. Одні вважають, що споживачем послуг вищих навчальних закладів є здобувач освіти (студент) – адже це він набуває певних компетентностей, стає розумнішим, соціалізується. Інші вважають, що споживачем є той, хто оплачує послугу – це або держава (якщо студент вчиться за держзамовленням), або батьки студента (якщо послугу оплачують вони). Треті вважають, що споживачем є майбутній роботодавець, оскільки саме він отримає до використання «готовий продукт» у вигляді молодого фахівця.

Якість може бути належною лише у тому випадку, якщо і виробник послуги (заклад вищої освіти), і її споживач (держава, роботодавець, студент) досягли запланованого результату, але у визначені порядок, спосіб і строк. Дуже важливе питання – на які результати ми розраховуємо?

Іншими словами, оцінити якість освіти (у тому числі й вищої освіти) дуже важко, оскільки ця оцінка значною мірою залежить від «запланованих цілей навчання і виховання», а отже – залежить від співпадіння планів того, хто навчає, і того, хто навчається. У медичній сфері простіше: і лікар, і пацієнт мають прагнути до одужання пацієнта.

Ключовим результатом освітньої послуги у сфері вищої освіти є набуття особою (здобувачем освіти) певних компетентностей, професійних якостей, спеціальність вмінь, все це – здатність до самостійної професійної продуктивної діяльності. Оцінити цю здатність, за великим рахунком, може лише роботодавець – тобто особа, яка до процесу виробництва та споживання освітньої послуги безпосереднього стосунку не мала.

Деякі «освітні експерти» пропонують оцінювати якість освітніх послуг за даними міжнародних і національних рейтингів закладів вищої освіти. На мій погляд, такий підхід є надзвичайно спрощеним. Усі рейтинги відображають певну позицію закладу порівняно з іншими закладами, але не дають відповіді про результат (або задоволеність результатом). Приміром, можна скласти рейтинг лікарів, але це зовсім не означає, що у першого лікаря абсолютно всі пацієнти одужують, а у останнього лікаря абсолютно всі пацієнти помирають.

Все написане – це лише спроба автора цих рядків довести до читача, що питання про якість вищої освіти є, як мінімум, непростим.

Учені Інституту вищої освіти НАПН України, які підготували зазначену монографію, дійшли переконливого висновку, що якість освітньої послуги можна «виміряти» лише після її надання.

Як на мене, цей висновок є цілком логічним і навіть очікуваним. Якщо ми споживаємо перукарську послугу – обґрунтований висновок про її якість робимо лише після того, як побачимо себе у дзеркалі, як-то кажуть, «у всій красі». Якщо ми споживаємо медичну послугу – висновок про її якість робимо лише після одужання, а не за фактом виписки рецепту. Якщо ми споживаємо транспортну послугу – висновок про її якість робимо лише прибуття у місце призначення, причому за розкладом, а не в момент пред’явлення квитка контролеру.

Отже, якість освітньої послуги у сфері вищої освіти можна оцінити (виміряти) лише після її повного надання.

В Україні існує щонайменше три організації, які мають компетенцію перевіряти (або оцінювати) процес надання освітніх послуг – Міністерство освіти і науки України (контролює дотримання ліцензійних вимог), Державна служба якості освіти (контролює виконання освітнього законодавства), Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (контролює правильність оформлення освітніх програм). Звертаю увагу, що усі згадані процедури спрямовані на контроль не якості освітньої послуги з точки зору відповідності результату певним очікуванням, а на контроль умов надання цієї послуги.

Під час надання освітньої послуги можна оцінити не саму якість, а лише умови, які сприяють (або не сприяють) досягненню належної якості. Але навіть найкращі умови надання освітньої послуги можуть не призвести до запланованого результату, якщо викладач та здобувач освіти не будуть мати належної мотивації виконувати свої обов’язки сумлінно.

Якщо якийсь «агент змін» Вам скаже, що якість освітньої послуги у сфері вищої освіти можна оцінити під час надання цієї послуги (зокрема, шляхом акредитаційної перевірки освітньої програми) – можете відразу зробити висновок, що Ви розмовляєте або з невігласом, або з шахраєм, який навмисно вводить Вас в оману.

На жаль, у нашій державі панує думка, що якість вищої освіти можна оцінити шляхом акредитації освітніх програм – тобто на основі аналізу певних документів, що регламентують процес надання освітньої послуги. Це відбувається через те, що «агентів змін» та їхніх бізнес-партнерів стало дуже багато, і їхні апетити постійно зростають.

Наявність «зразкової» акредитації не гарантує, що усі здобувачі освіти стануть файними фахівцями. Наявність «умовної» акредитації не свідчить, що усі здобувачі освіти стануть дурнями.

Вельми дивно, коли окремі «агенти змін» вбачають свою місію у вимірюванні якості вищої освіти на основі аналізу певної звітної інформації, що закріплена у паперовій формі. Це все рівно, якщо ступінь одужання пацієнта вимірювати лише на основі історії хвороби (чи виписки), що заповнена лікарем, ігноруючи дані об’єктивних аналізів та ступінь відновлення фізіологічних функцій пацієнта. Або красу зачіски вимірювати на основі паперової довідки перукаря, ігноруючи зовнішній вигляд клієнта та його задоволення від цієї зачіски.

Взагалі, якість вищої освіти не може визначатися та вимірюватися через оцінювання певних паперів (навіть якщо ці папери назвати словосполученням «освітня програма», і навіть якщо на них буде стояти красивий підпис «гаранта»). Адже гарно заповнені папірці зовсім не означають, що заклад освіти працює справді якісно. І навпаки: існує безліч випадків, коли викладачі працюють натхненно, студенти із задоволенням опановують матеріал, але при цьому усі розуміють, що папери – це щось другорядне.

На мій погляд, акредитація освітніх програм у тому вигляді, в якому вона є зараз, за своїм економічним змістом є консалтинговою послугою, яка має надаватися виключно добровільно – тобто лише у тому випадку, якщо сам заклад освіти потребує такого консалтингу. Переконаний, що цей висновок дуже не сподобається «агентам змін» та їхнім бізнес-партнерам.

У наступній публікації автор цих рядків викладе своє бачення, яким же чином слід оцінювати якість послуг у сфері вищої освіти, аби це оцінювання було не профанацією, а дієвим інструментом національного поступу.

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.

Освіта.ua
14.01.2021

Популярні блоги
Д. Семьонов: чи вбиває безкоштовність освіти її розвиток? Кожна інвестована в навчання гривня – це не лише користь для себе, ці гроші рухають галузь загалом
Роксана Харчук: боротьба за ЗНО з літератури необхідна Хай закриваються непотрібні псевдоуніверситети, а ЗНО – це єдиний рятунок української освіти
І. Лікарчук: паперовий чи електронний журнал? Що зміниться в шкільній освіті (маю на увазі її результативність) від появи електронного журналу?
О.Мірошниченко: для чого потрібні підручники? Талановиті педагоги не потребують підручника, бо знають предмет і прагнуть викладати своїми словами
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Торба
Монографії НАПНУ? Було б чим пишатись? Це відома псевдонаукова та імітаційна організація: науки - нуль, публікацій в журналах з імпакт-фактором - нуль, але багато монографій. А взагалі мені ця гра в визначення (відома гра софістів) нагадує старий анекдот про Діогена, який на визначення людини подібної академії Платона, приніс обскубленого півня і сказав, що це людина. Вам би справами займатися, а не інтернет засмічувати, бабки ж держава сплачує. Якась фірма давно б вигнала.
Сармат
Стаття правильна і чесна, але як злякалися дописувачі типу Василя Петровича.Ану послухають п.Захаріна і почнуть оцінювати якість ВО за результатами після закінчення ВНЗ.Ото буде катавасія,коли виявиться, що 70% випускників "ні в зуб ногою". Будьмо чесні, більшість теперішніх ВНЗ,особливо новостворених, займаються банальним дерибаном грошей, а не турбуються про якість знань своїх студентів. Дошка і крейда, оце вам і уся дидактика, ні лабораторій, ні практичного навчання, одна начитка лекцій нудним голосом і недопуск до заліку,якщо вчасно не проплатив "навчання". У європейських ВНЗ до фінішу доходять 50-60% студентів, у нас як в радянські часи-100%.Одні стахановці вчаться. Спробуй комусь не поставити залік, такий матимеш наганяй від декана або зав.кафедрою.
Василь Петрович
Стаття про те, що для автора все дуже складно. Хоча йому "пощастило бути співавтором монографії" з відповідної теми. Кінцеве зауваження, що "висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій" не змінюють того фактку, що голова патронатної служби міністра вкотре підставив шефа через пристрасть до графоманства.
Шар
Чекаємо розлогу статтю про плагіат у докторських дисертаціях Сергія Шкарлета, Вікторії Маргасової, Аліни Пінчук та Олександри Сакун у Чернігівському тех. університеті.
QR
Цитата: "Це все рівно, якщо ступінь одужання пацієнта вимірювати лише на основі історії хвороби (чи виписки), що заповнена лікарем, ігноруючи дані об’єктивних аналізів та ступінь відновлення фізіологічних функцій пацієнта." -- Цей пан економіст дійсно вважає, що історія хвороби пишеться не на підставі об’єктивних аналізів та ступінь відновлення фізіологічних функцій пацієнта? А що - на підставі фантазій лікаря?
Володимир
Ще один економіст в неприбутковій сфері освіти.