І. Ящук: кому потрібні нобелівські лауреати України?

Головне – не кількість відзнак, а ставлення держави до своїх громадян і майбутнього

І. Ящук: кому потрібні нобелівські лауреати України?

Автор: Інна Ящук, декан факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії.

«Брак ресурсів повинен компенсуватися перевагою в інтелекті,
дисципліни і винахідливості.»

Лі Куан Ю, батько-засновник сучасного Сінгапуру

Як не дивно, але почати роздуми з теми вітчизняних лауреатів міжнародної Нобелівської премії мені б хотілося з цитати колишнього лідера східно-азіатської держави. Дивним це може здатися лише на перший погляд, особливо, якщо попередньо взагалі звернутися до приблизних даних про ендаунмент провідних університетів Північної Америки. Річний капітал, яким оперують ці навчальні заклади, вражає: Гарвард — 41 мільярд доларів, Єль — 30 мільярдів доларів, Стенфорд та Принстон — близько 26 мільярдів доларів кожен, Массачусетський технологічний університет — 18 мільярдів доларів. Це кошти, що витрачаються на дослідження, заохочення, стипендії чи гранти, обладнання, розробки та усе, що розвиває науку та сприяє роботі прогресивних майбутніх вчених.

Премія Нобелівського комітету вважається найбільш почесною відзнакою найперше серед науковців. Звісно, не варто зменшувати вартість премії в царині миру чи літературі, але саме наукові здобутки, удостоєні золотої медалі з профілем Альфреда Нобеля, мають колосальний вплив на розвиток цілої цивілізації. Відкриття та винаходи з фізики, хімії та біології зробили наш світ таким, як ми бачимо його зараз. Це дозволило рятувати життя людей, долати голод завдяки виведеним культурам рослин та видам тварин, пересуватися в повітрі швидше за звук та оперувати масивами електронної інформації у глобальній мережі. Але всі винаходи не падали на голову згори, як Ньютонове яблуко, а були створені талановитими та наполегливими людьми, які попередньо отримали необхідну освіту.

На превеликий жаль, за часи Незалежності Україна так і не здобула жодного нобелівського лауреата. Ми, безумовно, пишаємося всіма вихідцями з нашої землі, які у свій час отримували нагороду. Але наука і час не стоять на місці, і за сучасності жодне прізвище так і не було викарбовано у літописі найпочесніших науковців.

Скептики можуть припустити, що все значне вже дослідили й вигадали, але це аргументовано хибна думка. Світ довкола нас повний загадок і протиріч, що вперто чекають на своїх дослідників. Тим паче, що українські новини буквально рясніють статтями й сюжетами про значні успіхи як наших вчених, так і винахідників-аматорів у найрізноманітніших галузях… Але такі повідомлення завжди супроводжуються словами: «… На жаль, за браком коштів…»

Декому вдається привернути увагу, переважно, закордонних спонсорів чи меценатів або ж мігрувати за межі України та реалізовувати науковий потенціал на користь інших народів. Це, безумовно, добре для вчених і для людства в цілому, але ганебно для України.

На цьому моменті я повертаю думку у зворотній напрямок, оскільки головну причину відсутності нобелівських лауреатів ми з’ясували. Дійсно, українці за своєю природою є надзвичайно здібною, розумною та винахідливою нацією. Наші далекі пращури-козаки будували підводні човни, а зовсім недалекі попередники — комічні ракети й супутники. Ми здавна зналися на землеробстві та скотарстві, а зараз здатні селекціонувати витривалі й плодоносні рослини. Це в нас працює інститут, де однаково вміють зварювати метали і тканини органів.

Але це лише окремі винятки з правила про другорядність розвитку науки та дотаційний принцип розподілу коштів на освіту. І яскравим доказом цього є загальнонаціональний бюджет на всю освітню галузь — близько 5,3 мільярди доларів на рік. Підкреслюю, на всю освіту. Тобто вся наша система освіти не потягне навіть третини ендаументу Массачусетського університету в Бостоні.

І на підтвердження думки про пряму залежність кількості володарів Нобелівської премії від вкладу в освіту та науку: Гарвард — 160 лауреатів, Єль — 62, Стенфорд — 83, Принстон — 68 і Массачусетський технологічний — 97 людей, ім’я яких навіки лишиться в історії наукових звершень.

Але, як на мене, головне у цій ситуації — зовсім не кількість відзнак, а ставлення держави до своїх громадян та майбутнього. Адже наука, перш за все, покликана вирішувати як глобальні проблеми людства, так і локальні негаразди.

У нашій державі просто величезна кількість невирішених питань, що потребують глибокого вивчення та виправлення. Ніхто не знає їх краще, ніж ми, господарі своєї землі. Наші вчені спроможні на дива, але практично завжди для цього не вистачає грошей, обладнання, реактивів, даних, а подекуди й іншого важливого ресурсу — сучасних знань.

Погоджуюсь, що неможливо відкрити щось нове чи винайти унікальне, коли у твоєму розпорядженні осцилограф чи набір реактивів ще радянського виробництва. Ці інструменти вже послугували попереднім поколінням, а наша генерація вимагає відповідних сьогоденню засобів.

Коли Сінгапур стояв на початку вкрай непростих перетворень, унаслідок яких ця територія стала однією з найрозвиненіших країн Південно-Східної Азії, там панувала корупція, голод, хвороби, злидні та навіть на всіх не вистачало прісної води. Однією з перших реформ, як не дивно, тут була освітня: керівництво на чолі зі згаданим мною на початку Лі Куан Ю розуміло, що дуже скоро для досягнення добробуту їм знадобляться професійні кадри в усіх можливих галузях. Про це свідчить інший його вислів: «Я був переконаний, що наші люди в жодному разі не повинні були розвинути в собі звичку сподіватися на чиюсь допомогу. Якщо ми хотіли досягти успіху, ми повинні були сподіватися тільки на себе.» І ця думка виявилася цілковито правильною, а Сінгапур дійсно сягнув захмарних висот, включно з науковим розвитком.

Тому відповідь на запитання про українських Нобелівських лауреатів очевидна: вони потрібні нам, українцям. Зовсім не для того, аби втерти носа сусідам: наука має рівно слугувати всьому людству та робити його кращим, а не калічити чи обмежувати. Не для того, аби здобути світову славу — навіть один, але фундаментальний винахід може змінити життя абсолютно кожного жителя нашої планети.

Найперше такі вчені й такі наукові досягнення необхідні для нашої держави, аби здолати численні проблеми, що роблять нашу прекрасну землю кволою, токсичною та небезпечною, нашу націю хворобливою, деморалізованою та з невиправданим комплексом меншовартості.

І чим швидше ми, зрештою, це усвідомимо та почнемо вживати заходи саме в освітній галузі, тим швидше Нобелівський комітет нарешті визнає лауреатом громадянина незалежної України. А згодом — і наступних. Для цього у нас є розум, завзятість, жага і творчий потенціал. Сподіваюся, що в новому 2021 році цей процес бодай почне впевнене просування в потрібному омріяному напрямку.

Освіта.ua
30.12.2020

Популярні блоги
Д. Семьонов: чи вбиває безкоштовність освіти її розвиток? Кожна інвестована в навчання гривня – це не лише користь для себе, ці гроші рухають галузь загалом
Роксана Харчук: боротьба за ЗНО з літератури необхідна Хай закриваються непотрібні псевдоуніверситети, а ЗНО – це єдиний рятунок української освіти
І. Лікарчук: паперовий чи електронний журнал? Що зміниться в шкільній освіті (маю на увазі її результативність) від появи електронного журналу?
О.Мірошниченко: для чого потрібні підручники? Талановиті педагоги не потребують підручника, бо знають предмет і прагнуть викладати своїми словами
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Taras Lyutyy
Тенденційний та слабкий текст, який свідчить про недалекоглядність автора. «Дайте грошей» і «Держава повинна» - тези рівня семикласника. Йель і Прінстон - це приватна ініціатива, середовище та столітня історія. Наука на Заході це потужний соціальний інститут, який несе суспільству кращі професійні етичні принципи та практики. За всі гроші світу в Україні з її теперішнім МОН та ставленням до науки ти не побудуєш і пів МІТ. Коли хтось починає говорити про українську нобелівку в контексті нагальних проблем науки та освіти - майже напевно перед вами людина, вкрай далека від науки..
Сонмарк
Для Taras Lyutyy: тарас, Ви дуб. Якби нам в універи дали гроші , то нам ніякий Мон не потрібний був би, навіть із сра....и стадними і шаровими...
Коментувати
Оракул
Сучасний рівень технологій і застарілість обладнання, рівень вищої освіти та консервативна система унеможливлюють появу Нобелівського лауреата в Україні, хіба що в області літератури.
Мандрига
Колеги педагоги! З Новим роком . Добра і миру , ну і здоров‘я!! А тепер про сакраментальне: що робит? ПРОСИПАТИСЬ! Зрозуміти, що принади дикого украінського капіталізму - це анахронізм , набагато гірший , ніж пізній соціалізм 80-х. Європа має оновлене суспільство знань, яке в основі є соціальним і демократичним. Невже не видно, що ці Ахметови, Порохи, Коломийські,Пінчуки і К‘ - глухий кут. І головне - відійти від печерного антисоціалізму, який порох найняв охороняти націоналістів.А по правді- своі награбовані багатства.Він спекулює:справедливість - це не Сталін і Путін, це євросоціалізм Швеціі і Франціі , Фінляндіі і Німеччини... Важко починати , важко перебудовуватись, а треба- підтримка вченого, вчителя, селянина і промисловця , програміста і військового. Буде важко— оббрешуть і будуть ганьбити, а іншого немає!! Бо вся ця остання освітньо- наукова політика- це знищення і згортання. Беремося за справи!!!
Washington
Для Мандрига:Справжні націоналісти в украіні були за справедливість завжди. А зараз деякі спритники з нацменів при владі вв‘язали це з росією. Порошенко очолив цей процес махрового антисоціалізму, підло приліпивши його до чорного періоду в союзі. А в остпнні десятиліття це було не так. Курс треба змінювати, одноззначно.
Місяць
Сто процентів за пропозиціі Мандриги!
Коментувати
Сандомир
Навіщо Ахметову і Коломойському наші Нобелівські лауреати, їм і так кучеряво. Розум, жагу і творче завзяття наших наївних громадян вони кваліфіковано перетворять у дивіденди від своїх капіталів. Ще й з Ілона Маска посміються.Навіщо літати на Місяць,коли під носом є стільки рабського бабла.
Не здаємося
Друже Ящук! Все вірно написано. Не вистачає сакраментального= що робити? Як вийти з під кабали зовнішньоі та внутрішньоі. Як виробляти своє украінське, тоді і мудрі знадобляться в нас, а не поідуть... Треба кілька речей- патріотизм, працелюбність та справедливість, подолати апатію і заздрість. Треба подвижники- народники. А поки інтелігенція сидить в мокрих штанях- ніц не буде. А треба!!
Летичів
Для Не здаємося: висміяли Грушеського і Винниченка з іхнім соціалізмом, а Європа все реалізувала . А багато вчителів думати не хочуть!
KVP1248
Для Не здаємося: Що робити? Відповідь проста як двічі по два. Необхідно використати обмеженість можливостей контролерів з лінійного соціуму і нескінченність варіантів реальності, які спроможний згенерувати індивідуум-геній в своїй багатовимірній реальності. Для цього потрібно організувати простий глобальний на рівні всієї країни флешмоб під лозунгом: «Повноцінне харчування дітей в школі» – українська Грета… Формування нейронною мережею нових синапсів потребує великих ресурсів. Щоб не вбити геніїв завдяки ефекту Мауглі, завалити контролерів горою звітів про харчування, а освітній процес зробити як можна більш різноманітним. Для цього доречним буде використання дистанційних методів на сучасному етапі розвитку суспільства.
Коментувати
Володимир
Чудово! Але в неприбутковій сфері освіти економістів розплодили, мов колорадських жуків. І вони рухають тіньову економіку, даючи надприбутки начальству, вираховують відкати, скільки при цьому потрібно вкрасти з субвенції і так далі... Не потрібні корумпованій владі ні освіта, ні наука.
Украін
Для Володимир: А педагоги чи лікарі не такі?
Коментувати
Зеле-нобелівську премію миру
Все вірно, проте це голос волаючого в пустелі.