Автор: Андрій Чернінський, кандидат біологічних наук, старший дослідник, старший науковий співробітник Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України.
Прочитав у фейсбуці, що депутати завалили голосування за законопроєкт 3900 про ніби покращення підготовки підручників. Всі ж чули про нещодавній підручник з хімії, де розповідається про чудодійні властивості соди, якою навіть рак лікують. Це, без сумніву, антинаукова маячня, розбирати не буду, читайте медгобліна. До цього був хайп із географією, де якусь не таку карту надрукували.
Претензії до багатьох шкільних книжок обґрунтовані. Якісь є більш серйозними, якісь менш. І до наших були.
Багато коментаторів закликають розпустити НАПНУ (розумна ідея, але до підручників не має жодного стосунку) або ІМЗО (інститут, який займається організацією конкурсів, зокрема), часто пригадуючи власні негативні історії сторічної давнини.
Як конкурс відбувається зараз? Повна версія тут, а коротко:
1. Видавництва готують проєкти підручників та подають їх на конкурс, частина матеріалу на цей момент вже повинна мати фінальний варіант - вичитаний текст, готові ілюстрації, дизайнерське оформлення тощо.
2. Проєкти проходять експертизу, на цьому етапі має прибратися все, що містить маячню або невдало написане у відповідності до чітко сформульованих критеріїв. Що важливо - рецензії після завершення етапу викладаються на сайті та стають доступними не лише авторам/видавництвам, а й усім охочим (проєкти підручників, звісно, ні).
3. Те, що подолало другий етап, викладається на сайті (у різні часи різні), до якого мають доступ усі школи. Кожен зацікавлений вчитель може ознайомитися із усіма проєктами та обрати той, що йому до вподоби. У такий спосіб школи голосують за проєкти: кількість голосів дорівнює кількості їх учнів. Для фінансування з бюджету проєкт повинен зібрати якусь порогову кількість такий лайків (різна для різних конкурсів).
4. Якщо проєкт пройшов і це, його доробляють, він проходить ще якісь менш важливі експертизи, із видавництвом заключають договір, воно друкує книги, передає їх на склад міністерства, яке поширює по школах, що обрали.
Як бачимо, у НАПНУ немає прямих механізмів впливати на цей процес, їхні співробітники не мають прямих преференцій як автори і не обов'язково залучені як експерти, хоча ніхто не забороняє ними бути (деякі схильні демонізувати цю академію - марно, хоч вона дійсно не потрібна).
Але повернімося до законопроєкту, який покликаний, на думку авторів, захистити школу від маячні, зокрема, шляхом постулювання необхідності фахового рецензування на етапі конкурсів, а також і щодо вже виданих книг за заявами батьків.
Я цілком за все гарне і проти всього поганого, і почитав проєкт. Якщо коротко, там масло масляне, що автори повинні дотримуватися законодавства, у тому числі про авторські права при створенні підручників (типу без цього вони можуть класти на закон болт). Прямо прописано, що наукове та методичне забезпечення освіти - це функція МОН: певно, то добре (прибираються згадування НАПНУ та інших структур). Окремо зазначається, що вчитися діти можуть лише по посібниках, які відповідають стандартам освіти, науки та інше бла-бла-бла. Як велике досягнення, автори зазначають, що закон встановлює необхідність проходження під час конкурсного відбору експертизи. Точно новим є закладена можливість проходження експертизи «на підставі звернення фізичних та юридичних осіб у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки».
Все ніби гарно, але давайте подивимося на порядок, за яким здійснюється чинний конкурс. Там є необхідність експертиз: науково-методичної, психолого-педагогічної, антидискримінаційної і навіть дизайнерської. Є вимоги до формування пула експертів і т ін. Тобто, закон лише переносить те, що і так працює кілька років, з рівня підзаконного акту на рівень закону, природньо, зменшуючи конкретику - тобто нюанси все рівно будуть закладатися положеннями про конкурс, як і зараз.
Головне: усі типи експертизи, необхідність яких закладена в законі, вже здійснюються. Якщо при цьому проходять погані підручники, питання не у факті експертизи, а в її якості. Яку законопроєкт 3900 жодним чином не здатний забезпечити. Бо потрібні фахові, спеціально навчені експерти. Вони не ростуть з пробірок, і їх не можна завезти з-за кордону. Я задавав кільком активним критикам діяльності Ради та прихильникам проєкту 3900 питання, чи вони подавалися в експерти хоч на один конкурс. Відповіді не почув, та вона очевидна.
Навіть гірше. У коментарях до одного посту прочитав когось із фізиків, що він рецензував підручник з фізики, за десять сторінок втомився і написав у рецензії, що далі він це лайно читати не може, підручник не має права на існування. Але підручник був виданий, значить, у видавництва все куплено.
Заради цікавості я поліз на сайт ІМЗО, де викладені усі результати та матеріали конкурсів підручників (2017 вже зник, чи я не зміг знайти, певно у зв'язку із завершенням строку позовної давнини, а може, у міністерства мало місця на гуглдиску). І, очікувано, цього пана в переліку рецензентів «купленого» підручника не було. Виявилося, що рецензентом був його професор, для якого він готував висновок (академічна доброчесність та персональна відповідальність, ага). Висновок професора був «рукопис має незначні недоліки, які легко можуть бути виправлені».
Якість експертного середовища. Міністерство чи ІМЗО має не сидіти чекати, поки фахівці самі прочитають оголошення та зголосяться в експерти. Треба шукати людей та пропонувати їм подаватися. Недостатньо просто бути фахівцем у своїй науці, треба вчитися робити експертизу навчальних посібників. Зараз, ніби, потенційних експертів готують.
Я є співавтором трьох підручників, що видані у 2017 (рік, коли хіміки видали протиракову соду), 2018 та 2019 роках. З неабиякою цікавістю спостерігав за перебігом конкурсу, і можу відмітити кілька важливих моментів. Якість процесу рецензування зросла. У 2017 це був вільний твір типу відгука опонента по дисертації, фіксованим елементом був лише висновок, що його мав зробити експерт - ні / потрібна доробка / все гаразд. Порогом проходження була кількість голосів «за» та «проти». Звісно, це лишало поле для маніпуляцій, суб'єктивізму і т. ін.
Вже наступного року рецензенти отримали для роботи шаблон із переліком пунктів, по кожному з яких мали виставити певну кількість балів, письмово обґрунтовуючи своє рішення. Порогом проходження став сумарний бал різних рецензентів. Форму рецензії та розподіл балів можна обговорювати, але, безперечно, це правильний механізм (повторюся, він працює і без законопроєкту 3900). Як воно відбувається зараз, я не знаю, але, судячи з положення, рознесли експертизи фахову, психолого-педагогічну, дизайнерську (такої в нас не було), що може бути позитивним - питання не факту рецензування, а його організації.
Важливим моментом, який можна і потрібно покращити, є взаємодія авторів та експертів. Звісно, на етапі початкової експертизи рецензенти є для авторів анонімними, а самі вони працюють із безіменними проєктами (хоча, звісно, якщо людина в темі, то впізнати авторський почерк не проблема). Зазвичай у рецензентів є зауваження та побажання, врахування котрих може покращити майбутній підручник. З іншого боку, автори можуть погоджуватися або ні. Наразі вони пишуть відповідь, але повторного фідбеку від експертів не передбачено - погодилися вони, чи ні, чи змінила ця правка їхню оцінку по тому чи іншому пункту.
По ідеї, це вже має враховувати конкурсна комісія, але для цього її члени повинні прочитати рукописи, проаналізувати рецензії та відповіді на них, і прийняти рішення. Як я собі уявляю процес, на це в реальності немає часу, а крім того, чинний порядок передбачає лише два висновки комісії - надання грифу або відхилення проєкту. Якщо проєкт набрав більше 75% експертної оцінки, але не врахував жодне з зауважень рецензентів, імхо, підстави для недопущення підручника до наступного етапу конкурсу хиткі.
Наступним моментом є вибір проєктів підручників школами. Мені він бачиться вкрай позитивним - різним вчителям можуть бути до вподоби ті чи інші рішення різних колективів, і здорова конкуренція сприяє підвищенню якості. Без зайвої скромності відмічу, що деякі ідеї моїх співавторок зараз активно використовуються й іншими авторськими колективами, і це добре.
Мінусом ситуації є те, що далеко не усі школи відповідально підходять до процесу вибору. Деякі авторитарні керівники взагалі не допускають учителів до вибору, приймаючи рішення самостійно. Деякі роблять вибір в останній момент, керуючись не змістом проєктів, а знайомістю прізвищ авторів, назв видавництв або чимось іншим. Це людська природа, про неї добре знають маркетологи, але міністерство повинно було б сприяти зростанню відповідальності учителів. Ви знаєте, який тираж у підручника із протираковою содою? Більше 40 тисяч. Це значить, що школи замовили для себе таку кількість книг.
Новинкою законопроєкту 3900 є можливість ініціювання рецензування вже виданих підручників - такого досі не було, конкурс пройшов, книги надрукували, роздали і ситуація зафіксована. Мені бачиться, що має бути нормальний конкурсний процес, а не «костилі» у форматі відкликання книг, на які вже витрачені кошти. Не можна закладати в закон ймовірність успішного проходження конкурсу поганими підручниками.
Іншими словами, за правильної організації процесу ця норма закону має бути такою, що нею ніхто не користуватиметься. Але, припустимо, що її ввели. Батьки та громадськість звернулися в МОН, що в підручнику сода лікує рак, прорецензували, визнали поганим, і підручник з шкіл вилучили. Що далі - де брати на заміну 40 тисяч книг? На це питання ані авторка законопроєкту, ані інші люди мені відповіді не дали. Законопроєкт з цього приводу мовчить. Друкувати нові? Звідки кошти? Які саме підручники обрати? У яких кількостях - все віддати одному видавництву, поділити рівномірно, поділити пропорційно, як між школами розподіляти? Дуже багато корупційно цікавих питань.
Тож, може, неприйняття 3900 не така і трагедія для освіти, а депутатам слід трохи краще заглиблюватися в тему?
До речі, я сам зараз подався в експерти по підручникам. Попередньо мене повідомили, що мене не візьмуть, бо є потенційний конфлікт інтересів, оскільки вже є автором підручника. У даному конкурсі ні наш авторський колектив, ні видавництво участі не братимемо, тому я з цією інтерпретацією не погоджуюся, але воювати за свою позицію не буду. Якщо організатори вважають, що в них повно професійних експертів.
Насамкінець мені хочеться прокоментувати поширену думку «для чого нам погані вітчизняні підручники, давайте купимо права на гарні закордонні та перекладемо». Що синхронно із заявою колишньої міністерки, що в Україні жодного гарного підручника. Я не певен, що в Україні є хоч один нормальний міністр, а підручники, певен, є. І я не лише про наші.
Оригінал
