Автор: Віктор Громовий, освітній експерт, заслужений вчитель України.
«Учителі важливі» або «без лоха жисть плоха». Рахунок 0 : 7
Нам лицемірно-насмішкувато-демагогічно кажуть «Учителі важливі!» ті, для кого насамперед важливі гроші.
Тому їм так подобаються фрази на кшталт, «якби я не отримувала жодної копійки, я б все одно ходила на роботу». Утім, тепер знаходиться усе менше охочих озвучувати таке стереотипне бачення «жертовної місії вчителя».
Мій власний багаторічний досвід в освіті переконав: будь-яку роботу треба виконувати за гідну оплату професійно і без фанатизму.
У 90-ті, коли створював гімназію, я теж був переконаний, що треба пожити якийсь час жертовно заради побудови нової освіти незалежної України. Але... не може бути жертовність нормою упродовж усього професійного життя. Звісно, якщо ти не мати Тереза.
У мене ніколи не викликав захоплення міф про «подвиг Матросова», який був одним із наріжних каменів радянської пропаганди. Якщо він змушений був грудьми затуляти амбразуру, це означало лише одне: відповідні інтендантські служби не подбали про те, щоб в його руках в потрібному місці й потрібний час була граната.
Зі свого багаторічного директорування знаю на 100% і тому кажу своїм колегам директорам шкіл: ніхто ваш «подвиг Матросова» не оцінить і дякую не скаже.
Колись прорахував, що за півтора десятиліття, які я віддав розбудові гімназії в м. Кіровограді, мій особистий внесок у цей процес склав понад 1 мільйон доларів.
Ви думаєте, хтось це помітив і зацінував мою жертовність? Усі сприймали, як належне...
Я перші п'ять років директорування безвилазно провів на «трудовому фронті» і тільки тоді, коли мав їхати в якості спікера від України на конференцію в США, спромігся купити собі нормального костюма (виплатили піврічну заборгованість з заробітної платні).
Хтось це пам'ятає? Чи хтось в це зараз повірить?! А якщо і повірить, то лише зітхне: ну і дурень!
Ось ідеал поведінки вчителя як для влади, так і для яжмам: сільський учитель, який виносить гроші з дому в школу.
Нам треба брати приклад із «агентів змін». Як тільки скоротили кілька високооплачуваних посад у директоратах, вони здійняли ґвалт на всю країну.
Як я їх розумію… Коли мене турнули з гімназії як політично неблагонадійного, а подальше «ходіння в начальство» не виявилось «спорідненою працею», я почав працювати у директораті освітніх програм МОН (2006-2009 роки).
Дивувався, що так буває: працюю в 10 разів менше директора школи, а платять у 10 разів більше.
Ще раз повторюсь: «Учителі важливі!» має виражатись не у солоденькій демагогії та лозунгах, а у достойній оплаті праці, свободі від бюрократичних маразмів і довірі до вчителя. Усе інше від лукавого…
Тоді ми матимемо вагомі підстави не лише самоіронічно виставляти свій портрет з рамочкою «Пишаюсь, що я вчитель» у ФБ назовні, а і для внутрішнього переконання в цьому.
P.S. Очікувано з’явився коментар від Аліна Петраш Журавель, цитую: «Чого ви постійно плачете, що у вас немає грошей? Більша половина дітей ходить до репетиторів, то за що вам доплати робити? Раніше вчитель був у пошані, адже поганий троюшник знав програму, що зараз відмінник, а тепер зрозумів, не зрозумів - всім до лампочки. Держава й так постійно добавля тільки медикам і педагогам, наче інших професій не існує».
Спеціально не видаляю цей пост, бо в ньому ну дуже показова позиція. Ще не вистачає коронної фрази: «А вы сами согласились работать за такую зарплату». Дуже погано житиметься цій людині, доки мізки свої не увімкне, а потім не зрозуміє просто істину, з якою мають жити люди в нормальному суспільстві: підвищення зарплати вчителя на користь нам усім!
Оригінал
