І. Лікарчук: чи замінить атестацію інституційний аудит?

З’явилося багато типів закладів освіти, але всі вони по суті залишилися загальноосвітньою школою

І. Лікарчук: чи замінить атестацію інституційний аудит?

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Чи не щодня я проїжджаю мимо кількох приватних шкіл. Котрі розміщені в гарних особняках, із чудовими ігровими площадками... Щоправда, НІКОЛИ не бачив на тих площадках дітлахів. Враження таке, що або там учнів немає взагалі, або діти замуровані у приміщеннях. Але то таке...

Натомість, на тій же трасі, кілька рекламних білбордів, де йде мова про послуги, котрі надають ці заклади. Не буду про такі досить банальні (!?), як «допомога у виконанні домашніх завдань із усіх предметів» чи «послуги репетиторів для учнів усіх класів»... Урешті, якщо є попит, то буде й пропозиція. Такі закони ринку.

Але мені запав у душу один білборд, на якому було написано «Ми не вчимо навчальні програми, а навчаємо дітей». На початку це було читати трішки смішно, але потім цей сміх зник. Попри всю мовну безграмотність, у цьому тексті закладена важлива думка, що метою навчання власники закладу визначають не стільки виконання навчальних програм (про якість цих програм уже писано й переписано стільки, що...), а набагато важливіше - власне НАВЧАННЯ. На жаль, не можу знати, що автори вкладають у зміст поняття «навчання», але концептуально такий підхід мені здається дуже правильним. Між іншим, такий підхід майже не властивий нашим державним загальноосвітнім закладам...

Якщо хтось пам’ятає, то в колишньому СРСР, від Карпат і до Курил, існував єдиний тип закладів загальної середньої освіти. Це - школа. Упродовж майже тридцяти років Незалежності в нас з’явилося багато інших типів закладів освіти, але всі вони за своєю сутністю залишилися тією ж загальноосвітньою школою. Бо основою їхньої діяльності є виконання державних освітніх програм. Це базис, фундамент, першооснова, навколо якої крутиться все шкільне життя. За виконанням навчальних програм предметно наглядає сила-силенна чиновників і методистів, не дай Бог, крок наліво чи направо...

Авторські програми - така ж рідкість, як справжній ліцей чи гімназія у тисячах і тисячах закладів, котрі так називаються. Бо назви колишніх шкіл за роки Незалежності змінили уже не раз. Але сутність і внутрішнє життя закладів від того не стали іншими. Не стали іншими переважна більшість учителів, не стало іншим освітнє середовище, не став іншим освітній процес.

Запитував кількох директорів після останньої реформи назв шкіл: «У чому ваш заклад став іншим». У всіх відповідь, як слова із пісні: «Туман яром, туман долиною...». Інколи серед словесного туману з’являються розповіді про нові предмети, які викладають ті самі вчителі. У кращому випадку ті, котрі запаслися відповідним сертифікатом про «підвищення кваліфікації» вартістю 20 годин...

Дуже прикрим є те, що цей процес має початок, але не має кінця. Одна із причин цього та, що система ліцензування (справжня та відповідальна) закладів загальної середньої освіти практично відсутня. Відповідальності за невиконання статутних вимог закладом немає. Я, наприклад, не знаю випадків, коли б якийсь заклад загальної середньої освіти державної (комунальної) власності був би позбавлений ліцензії за те, що не забезпечує виконання своїх статутних зобов’язань. Образно кажучи, що він так і не став ліцеєм або гімназією...

Між іншим, інституційному аудиту це питання також, образно кажучи, «до лампочки». Мені здається, що новоявленим аудиторам набагато важливіше, щоб у школі був стенд, присвячений боротьбі із сказом у котів, аніж думати над тим, чи діяльність закладу відповідає його статусу, як ліцею чи гімназії...

Відсутня й система атестації закладів загальної середньої освіти. А саме за результатами атестації він мав би отримати оцінку, чи відповідає його діяльність заявленому статусу. Навіть у тих випадках, де ця система колись функціонувала, її встигли зруйнувати або абсолютизувати до бюрократичних дурниць.

Чи замінить її інституційний аудит? Абсолютно впевнений, що не замінить. Бо в його основі лежать принципово інші концептуальні підходи, ніж в атестації. Замість оцінки, яка базується на результатах роботи, аудитори будуть спостерігати за освітнім процесом, вивчати документацію, опитувати учасників цього процесу і дивитися, які є стенди. А потім - будуть надавати рекомендації, як працювати краще. Типу: є стенд про сказ у котів, то зробіть іще стенд про сказ у собак чи полівок. І це все «задоволення один раз на десять років...

Таким чином, маємо те, що маємо. Назватися можемо, як завгодно. Навіть академічним ліцеєм у манюпусінькому райцентрі. Котрий за останні сто років лише раз бачив живого академіка, який інколи приїжджав туди на риболовлю чи чарчину з кумом випити...

Тож в Україні абсолютно не означає, що назва закладу буде адекватною змісту його роботи. Головне для українських шкіл - виконати навчальні програми. Типові. Щоб довго не заморочуватися з авторськими і шукати вчителів, що відповідають статусу ліцею. Тут би хоч якихось знайти...

P.S. Щодо стенду про сказ, це не мій художній засіб. Про наявність таких стендів я прочитав у офіційних документах про результати інституційного аудиту одного із закладів освіти. Як ілюстрацію, що в тому закладі створене таке освітнє середовище, котре відповідає вимогам до внутрішньої системи забезпечення якості освіти... Гоп-стоп, приїхали.

Оригінал

Освіта.ua
11.11.2020

Популярні блоги
Т. Єфімова: як і чому школа вбиває мотивацію в дітей Чому в школі досі знижують оцінки за відступи, неправильний запис і колір малюнка
О. Бобкова: участь в олімпіаді не має бути примусовою Життя і здоров’я дітей і вчителів є вищою цінністю, аніж результат у олімпіад
І. Лікарчук: олімпіади - традиція совкової освіти Жодним законом чи нормативним документом обов’язковість участі школи у олімпіадах не передбачена
О. Українець: ЗНО з літератури дійсно не потрібне Шкільна програма передбачає читання текстів і біографій, а не вивчення літератури, і це дві дуже різні речі
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Наталія
Повертаємось "до сказу". Прикро, що Ви, не бувши у закладі освіти, не знаючи стан справ, дозволили собі скептично віднестися до проблеми, яка є постійною у сільській місцевості. І дійсно, головне, для керівника школи, "не навчати навчальній програмі, а навчати дітей життю". Шановний пане Ігоре, у Вашому пасквілі немає пропозицій. Одне критиканство. Якщо не так, то що пропонуєте Ви особисто? До речі, трішки статистики. За даними ВООЗ, у 99% випадків захворювання та смерті людини від сказу джерелом збудника є свійські тварини. Близько 40% жертв укусів імовірно хворих на сказ собак — діти віком до 15 років. Як вважаєте, не потрібно дітей застерегти від певної загрози?
Горбань
Для Наталія: До міністерства надходили десятки, сотні найдієвіших пропозицій - всі вони викидаються на смітник. Знаю, бо пропонував багато.
Коментувати
Віктор Горбань
Підтримую Лікарчука! Головна особа у школі - учень, а для нормального учня головне - якісний урок, який проведе хороший вчитель. Якщо у результаті інституційного аудиту слабеньких (недобросовісних) вчителів не замінять ліпші (а цього гарантовано не станеться), або недобросовісні (слабенькі) стануть працювати краще (цього гарантовано теж не станеться), то навіщо взагалі інституційний аудит?
Горбань
Підтримую Лікарчука! Головна особа в школі - учень, а для нормального учня головне - якісний урок у виконанні хорошого вчителя! Якщо ж після інституційного аудиту замість слабеньких вчителів не прийдуть кращі (а цього гарантовано не станеться!), або робота нинішніх недобросовісних (слабеньких) вчителів не зміниться на краще (цього теж гарантовано не станеться!), то навіщо взагалі інституційні аудити?
Мама
Спасибо большое, Игорь Леонидович,за эту правду! Сам давно думал над подобным. Почему в предыдущей стране,в которой мы жили,было качество знаний,причём от глубинки до столицы,а сейчас нет? Не было такого засилья бюрократов и бюрократии,программы и учебники были в норме! Система была чёткая! Моя знакомая накупила для внучки( 6 лет) советские учебники для первых трёх классов и сказала:" Сама буду её учить, а в современную школу будеть ходить для формальности". И я с ней согласна! Показала мне учебник математики Пчёлко,59 год( переизданный)- слов нет. Супер! Что ж у нас наворотили? Недавно в комментах кто- то писал про учебник биологии,6 класс. Мама не горюй! И таких учебников много. Про стенд про бешенство в самую точку)