І. Примаченко: про доцільність дистанційної освіти для всіх

Автор: Іван Примаченко, засновник платформи Prometheus.

В.о. міністра освіти Шкарлет просить знайти можливість «організувати на наступні два тижні дистанційне навчання для наших дітей». Що мене здивувало в цьому заклику, так це те, що він говорить про «заклади освіти» в цілому, не розділяючи їх на університети, середню і молодшу школи. Однак не складно помітити, що кожна з цих трьох категорій в контексті карантину значно відрізняється від інших і потребує окремої стратегії.

Перед вимушеним переходом на дистанційне навчання варто оцінити щонайменше три фактори:

1) Наскільки суттєво закриття навчальних закладів цього типу загальмує поширення інфекції.

2) Наскільки дистанційка погіршить навчальні результати студентів.

3) Наскільки болючим таке закриття буде для економіки.

Візьмемо заклади вищої освіти. Студентські гуртожитки з їх спільними просторами, вечірками і новими знайомствами - майже ідеальні умови для стрімкого поширення вірусу. Тож сенс в переводі ВНЗ на дистанційку очевидний. Тим часом, навчання студентів від цього зміниться мінімально. Для більшості спеціальностей ніщо не заважає продовжувати вести лекції та семінари в Zoom, відправляти реферати і код електронною поштою, спілкуватися з викладачами в месенджерах. Вже не говорячи про безліч безкоштовних онлайн-курсів, доступних українською і англійською. А здатність до самостійного навчання і самоорганізації є ключовою компетентністю, яку потрібно розвивати будь-якому студенту. Звичайно, що перехід на дистанційку буде мати економічні наслідки - студенти з інших міст не зможуть працювати, якщо їх виселять з гуртожитків. Тому логічним було б зробити для них виключення за умови суворого дотримання карантинного режиму.

У середній школі ситуація інша. Діти довго перебувають в замкнених приміщеннях, що створює серйозний ризик зараження, але після школи відправляються додому, так що цей ризик, вірогідно, менше, ніж у студентів в гуртожитках. З іншого боку, вони можуть принести інфекцію зі школи додому. Очікувати від учнів середньої школи високої самоорганізованості нереалістично, а тому вчителі зіткнуться з суттєвими складнощами в організації якісного навчання. Але діти цього віку можуть залишатися вдома самі, що зменшує необхідність батьків відволікатися від роботи і, відповідно, мінімізує економічні втрати.

А от для початкової школи і дошкільних закладів ситуація драматично інша. Деякі дослідження поширення Covid-19 вказують, що діти до 10 років заражають інших рідше дорослих - однак поки даних недостатньо, щоб робити висновки. Втім, точно зрозуміло, що діти цього віку ще не готові до самоорганізації, для них важливо не тільки навчання, а й соціалізація та виховання. Організувати для них якісний навчальний процес дистанційно практично неможливо. Вже не говорячи про те, що дома самих їх не залишити - тож ця відповідальність ляже на батьків, які не зможуть нормально працювати.

Таким чином, питання про дистанційне навчання має вирішуватися по кожній з цих категорій окремо.

Чи варто переводити на дистанційку вищі навчальні заклади? Краще питання: чому це вже не було зроблено, адже плюси цього рішення очевидні, а мінуси мінімальні?

Чи варто це робити для середньої школи? Враховуючи вибухоподібне зростання захворюваності, це виглядає правильним рішенням.

Чи є ситуація настільки неконтрольованою, щоб йти на радикальні заходи та закривати початкову і дошкільну освіту? Відповідь знає тільки уряд, але навіть якщо відповідь «так», то чи буде це ефективним без одночасного жорсткого посилення карантину для дорослих?

Оригінал