С. Захарін: про «акредитаційну схему НАЗЯВО»

Переважна більшість роботи НАЗЯВО стосується не «забезпечення», а лише перевірки закладів вищої освіти

С. Захарін: про «акредитаційну схему НАЗЯВО»

Автор: Сергій Захарін, керівник Патронатної служби міністра освіти і науки України, доктор економічних наук, професор.

Останні місяці доволі жваво обговорюються ініціативи Міністерства освіти і науки України щодо реформування системи управління освітою. Зокрема, запропоновано привести у відповідність до вимог закону організаційно-правовий статус органу, який займатиметься забезпеченням якості вищої освіти. Нині вказану функцію виконує (або здійснює) юридична особа під назвою «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти», скорочено – НАЗЯВО. Пропозиції МОН викликали жваву дискусію. Дуже стисло опишемо «схему НАЗЯВО», якою вона є станом на сьогодні.

Сергій Квіт та Інна Совсун, які очолювали Міністерство освіти і науки України у 2014 році, оголосили про кілька «реформ» у сфері вищої освіти. В якості ключової «реформи», спираючись на рекомендації так званих «іноземних аналітичних центрів», було висунуто ідею про Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Навіювалося, що створення такої інституції апріорі «забезпечить» у нашій державі високу якість вищої освіти. Публіка почула: якщо не буде створено НАЗЯВО – українській вищій освіті настане гаплик.

Не будемо описувати усі скандали формування та «запуску» НАЗЯВО упродовж 2015 – 2019 років – про це вже написано доволі багато. (Не дивлячись на те, що НАЗЯВО довгий час не функціонувало – жодного гаплика не сталося). Опишемо лише те, що маємо зараз.

Як відомо, «маємо те, що маємо». Головою агентства є Сергій Квіт, один із авторів Закону України «Про вищу освіту» і один із ідеологів створення НАЗЯВО в його теперішньому вигляді. (Щоправда, законність обрання та призначення С. Квіта ставиться під сумнів і нині перевіряється у суді). Було б логічно припустити, що нинішній керівник НАЗЯВО, який є ідеологом його створення, має усі можливості та завзяття для підтримки ідеального функціонування цієї інституції на основі сумлінного дотримання високих цінностей та принципів.

Давайте розберемося. Але спочатку – коротка юридична довідка.

У пункті 2 статті 17 Закону України «Про вищу освіту» законодавець встановив, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим Законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Усі повноваження НАЗЯВО на законодавчому рівні описані у статті 18 Закону України «Про вищу освіту». Тобто в одній статті. Натомість Кабінет Міністрів України постановою від 15.04.2015 № 244 (в редакції постанови від 27.12.2018 № 1130) затвердив Статут НАЗЯВО, у якому повноваження НАЗЯВО описані вже цілим розділом, який містить цілих три статті (9, 10 та 11). Тобто, в Статуті наведено значно ширший обсяг повноважень, аніж визначено у нормативно-правовому акті вищого рівня (законі). Дуже дивно.

Найбільш важливе повноваження - проведення акредитації освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти. Розглянемо «національні особливості» реалізації цього повноваження.

Акредитація освітньої програми – це оцінювання освітньої програми та/або освітньої діяльності закладу вищої освіти за цією програмою на предмет забезпечення та вдосконалення якості вищої освіти (стаття 1 Закону України «Про вищу освіту»).

Протягом трьох місяців з дня подання заяви Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти за результатами акредитаційної експертизи приймає рішення про акредитацію, умовну (відкладену) акредитацію чи відмову в акредитації відповідної освітньої програми… (пункт 2 статті 25 Закону України «Про вищу освіту»).

Кажучи простіше, акредитація освітньої програми – це перевірка спроможності (можливості) закладу вищої освіти якісно здійснювати основну (й освітню, і суміжну) діяльність з підготовки фахівців певної спеціалізації.

Середньостатистичний університет має від 30 до 100 освітніх програм. За кожною освітньою програмою, за реалізацію якої відповідають випускові кафедри, має бути зроблена перевірка (у законі вона названа нейтральними словами «акредитація», «оцінювання», «експертиза»). Відтак для того, аби університет зміг працювати, він має пережити від 30 до 100 перевірок (оскільки, згідно букви закону, оцінювання здійснюється на рівні закладу вищої освіти, а не випускової кафедри). Під час експертизи (перевірки) вивчаються документи, оцінюється матеріально-технічна база закладу вищої освіту, опитуються керівники (у тому числі ректор або проректор), викладачі та студенти, а також виконується купа інших контрольних дій. Перевіряти можуть усе що завгодно – аудиторії, гуртожитки, харчоблоки, гаражі, бібліотеки, архіви, бухгалтерію, профком, лабораторії, випускову та суміжні кафедри – оскільки це «усе» прямо або опосередковано бере участь у здійсненні освітнього процесу.

Можуть заперечити, що ці перевірки проводяться не одночасно, і до кожної з них можна підготуватися заздалегідь. Так, можна. Уявіть собі директора підприємства, якому сказали, що він може підготуватися заздалегідь до кількох десятків перевірок. Такий директор неодмінно задасть питання: «А випускати продукцію – коли?»

Йдемо далі. За результатами акредитаційної експертизи видається сертифікат. Згідно Положення про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, сертифікат про акредитацію вперше видається строком на п’ять років, а під час другої та наступних акредитацій - строком на 10 років. Строк дії рішення про умовну (відкладену) акредитацію становить 1 рік.

Більшість експертиз, яку проводить НАЗЯВО, закінчується рішенням про умовну (відкладену) акредитацію. Це означає, що через рік університет буде змушений «замовити» нову перевірку.

Уявіть собі директора підприємства, якому скажуть, що він має пережити не просто 30-100 перевірок, а 30-100 перевірок щорічно. Він спитає: «А може, ми не підприємство, а просто постійний об’єкт постійних перевірок?»

Йдемо далі. Проведення акредитаційної експертизи – це не просто перевірка, а ще й послуга, яку треба оплатити. У загальну вартість послуг включається оплата праці експертів, їхнє проживання та проїзд, плюс – послуги самого агентства. У загальному підсумку ціна виходить чималенька – 64.000 гривень. І це – без врахування внутрішніх витрат самого закладу освіти.

Уявіть собі директора підприємства, якому скажуть, що його перевірятимуть, але незалежно від результатів перевірки, ще до її початку, йому слід викласти 64.000 гривень. Він неодмінно спитає: «За що я маю платити? Мені ця перевірка взагалі не потрібна, я працюю сумлінно. Окрім того, Ви ж ще не виявили жодного порушення, не дали жодного зауваження!»

Якщо університет вирішив жити по закону і отримати лише 30 сертифікатів про акредитацію – він має викласти за це «задоволення» майже 2 мільйони гривень. Якщо ці перевірки фіналізуються умовною (відкладеною) акредитацією – по 2 мільйонів гривень доведеться викладати щорічно.

Уявіть собі директора підприємства, якому скажуть, що йому слід щорічно сплачувати по 2 мільйони лише на одні перевірки. Він неодмінно спитає: «А що робити, якщо у мене немає таких коштів?» Відповідь: якщо коштів немає – слід закривати підприємство, звільняти людей та розпродати майно.

Підприємство оголосять банкрутом лише у тому випадку, якщо воно буде працювати збитково і влізе в борги. Закладу вищої освіти веселіше: він припинить роботу, якщо не зможе оплатити «послугу», якої він взагалі, можливо, і не потребує.

Йдемо далі. Витрати на послуги з проходження акредитації освітніх програм – це витрати, які включаються у вартість освітньої послуги. Приміром, якщо університет за певною спеціалізацією готує 20 студентів, а за акредитацію відповідної освітньої програми сплатив 64.000 гривень, то з економічної точки зору виходить, що кожен студент заплатив за акредитацію по 3200 гривень. Якщо врахувати, що більшість закладів вищої освіти беруть за навчання від 10 до 15 тисяч гривень на рік, то виходить, що за «послугу з акредитації» студенти мають викласти від 20 до 30 відсотків від загального обсягу сплачених коштів.

Студенти та їхні батьки часто задають гострі запитання щодо якості освіти. Вони повинні знати, що в окремих випадках майже третина сплачених за навчання коштів йде не на оплату праці викладачів, не на купівлю навчального обладнання і не на ремонт аудиторій, а просто «улітає» на оплату так званих «послуг», що передбачають проведення однієї перевірки. За це студенти та їхні батьки мають дякувати «юридичній особі публічного права».

Уявіть собі підприємство, яке виготовляє певний продукт (приміром, ковбасу), у вартості якої 30 відсотків – це вартість проведення перевірки… Інші кошти пішли на мізерну зарплату та найдешевші інгредієнти. Чи багато знайдеться охочих купувати таку ковбасу?

Йдемо далі. Витрати на послуги з проходження акредитації освітніх програм (нагадаємо, це 2 мільйони, якщо йдеться про акредитацію лише 30 програм) не можуть бути сплачені за рахунок бюджетних коштів – це просто не передбачено бюджетним законодавством. Отже, ці витрати можуть бути сплачені лише за рахунок спецфонду – тобто тих коштів, які університет «заробив» самостійно під час провадження господарської діяльності.

Але виходить, що самостійно зароблені кошти університет не може витрачати самостійно, на власний розсуд. Університет, аби здійснювати основну діяльність без порушень, змушений у першу чергу оплачувати акредитацію, а вже інші видатки – ремонт гуртожитків, благоустрій території, закупівля комп’ютерів, відрядження тощо – оплачувати за «залишковим» принципом. Така собі «фінансова автономія»…

Уявіть собі директора підприємства, який має в першу чергу оплачувати певні послуги, які йому, можливо, не дуже й потрібні (і таких перевірок на рік проводиться кілька десятків), а вже потім думати про зарплату, закупівлю матеріалів, роботу обладнання, збереження майна…

Цікавий аспект. Оскільки витрати на акредитацію не можуть бути оплачені за рахунок бюджету, то виходить, що ці витрати не включаються у вартість підготовки студентів, які зараховані за державним замовленням. Виходить, ані бюджет, ані студенти-бюджетники акредитацію не оплачують, хоча без акредитації освітньої програми цим студентам неможливо видати документ (диплом) про вищу освіту. Економічний тягар оплати акредитації повністю лягає на студентів-контрактників.

Для прикладу, візьмемо групу студентів із 20 осіб, в якій навчається 10 бюджетників та 10 контрактників. Нагадаємо, одна перевірка (її завуальовано називають «акредитаційна експертиза») вартує 64.000. Відтак, бюджет та студенти-бюджетники за акредитацію мають заплатити 0, але при цьому «використовують» результати проведеної дороговартісної послуги для здобуття освіти, і 10 студентів-контрактників, кожен з яких оплатив за 6.400 акредитацію, у тому числі 3.200 – за себе і ще 3.200 – за бюджетника. З економічної точки зору це нонсенс.

Уявімо собі директора підприємства, що виготовляє ковбасу і поставляє її у супермаркет за ціною, що вдвічі перевищує ринкову. Директор пояснює: «Я поставляю ковбасу у в’язницю, але бюджетні кошти в’язниця мені заплатити не може, а тому вартість поставки усієї ковбаси – і за себе, і за в’язницю – мені мають оплатити звичайні споживачі»…

Йдемо далі. У нашій державі оголошено курс на дерегуляцію господарської діяльності. Президент, Уряд, Верховна Рада – всі виступають за дерегуляцію. Звичайне підприємство можна перевіряти обмежену кількість разів у залежності від рівня ризику, який визначається не волюнтаристськи, а на основі математичних розрахунків згідно чіткої методики. У системі вищої освіти – усе навпаки. Український університет цілком законно можна перевіряти хоч 100 разів на рік. Тобто двічі на тиждень! При цьому поняття «рівень ризику» при плануванні акредитаційної експертизи навіть не існує. Де ж логіка? Чому принципи про дерегуляцію в системі вищої освіти не діють?

До речі, у нашій державі переважна більшість галузей (видів економічної діяльності) не мають органів галузевого контролю або нагляду. Не існує Державної інспекції легкої промисловості або Державної служби нагляду у сфері чорної металургії. А в системі вищої освіти функціонує відразу три «галузевих» органи, які можуть здійснювати перевірки. Це Міністерство освіти і науки України, яке є органом ліцензування і може здійснювати перевірку дотримання закладом вищої освіти ліцензійних вимог (щоправда, такі проводяться нечасто, і лише у визначених законом випадках). Це Державна служба якості освіти, яка може здійснювати перевірки дотримання закладом вищої освіти вимог законодавства про освіту (такі перевірки проводяться один раз на кілька років, і лише за наявності чітких підстав). І на додачу – юридична особа «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти», яка може здійснювати акредитаційну експертизу (а по факту – перевірку) освітньої програми, і на практиці кількість цих перевірок може досягати кількох десятків штук на рік.

Уявіть собі, Ви крупний інвестор. Вам пропонують вкласти кошти у одну із трьох українських галузей – легка промисловість, чорна металургія та вища освіта. При цьому відомо, що у легкій промисловості та чорній металургії немає органів галузевого контролю і нагляду, а у вищій освіті таких органів відразу три. Причому у сфері вищої освіти один із «перевіряльників», який має статус юридичної особи приватного права, не просто проводить десятки перевірок на рік, а ще вимагатиме за свої «послуги» величезні кошти. Чи можна очікувати, що у вищу освіту серйозні інвестори захочуть вкладати кошти?

Йдемо далі. У «звичайному житті» працівники контрольних органів – це фахівці, якщо мають певну компетенцію з питань, які входять до предмету перевірки. У вищій освіти – «можуть бути варіанти». На перевірку національного університету, який займає лідерські позиції у національних рейтингах, можуть приїхати фахівці із закладів, які розташовані у кінці рейтингового списку. Від оцінок, які виставлять ці фахівці, залежить майбутнє цілих кафедр та сотень студентів.

Кожна освітня програма – унікальна. В ідеалі, вона розробляється закладом освіти з урахуванням освітніх потреб здобувачів, конкретних вимог професійних стандартів, запитів роботодавців, можливостей науково-педагогічного колективу, регіональних особливостей, ситуації в певних галузях, відгуків випускників попередніх років тощо. Якісна освітня програма – це результат напруженої інтелектуальної праці десятків фахівців найвищої кваліфікації. І от маємо: освітню програму, яка враховує усі зазначені «родзинки», приїжджають оцінювати фактично «сторонні» фахівці (нерідко – з інших спеціальностей), які звісно не знають усіх перелічених чинників.

Усі послуги з акредитації весь цей «акредитаційний процес» фінансується університетами, а ще й на додачу – і державним бюджетом України. У Річному звіті НАЗЯВО вказано, що з основного фонду державного бюджету надійшло понад 22 мільйонів гривень – ці кошти пішли на заробітну платню (у т. ч. нарахування), витрати на оренду і комунальні послуги, пов’язані з експлуатацією тимчасових офісів, а також ремонт приміщення.

Що відбувається? Кошти державного бюджету спрямовуються не на закупівлю навчального обладнання, не на підвищення кваліфікації викладачів, не на встановлення ліцензованих комп’ютерних програм, не на підвищення цифрової грамотності працівників закладів вищої освіти, не на інформатизацію систем підтримки якості освіти в університетах, не на створення підручників з педагогічної майстерності, а лише на поточну діяльність однієї «юридичної особи публічного права». Голова Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України Микита Андрєєв оприлюднив документи, з яких вбачається, що заробітна плата очільника агентства Сергія Квіта становить 106 000 гривень. І це – без врахування премій, надбавок, матеріальної допомоги, усіляких виплат та інших додаткових благ. Сергій Квіт, який у 2014 році спільно з Інною Совсун (нині – народний депутат від фракції «Голос») виступив соавтором ідеї «НАЗЯВО», отримує заробітну плату у більшому розмірі, аніж Президент України, будь-який міністр, будь-який ректор. І це в країні, де рівень якості вищої освіти, скажімо так, не можна визнати гарантовано високим.

Україна – унікальна країна, оскільки усі послуги з «акредитаційної експертизи» можуть надаватися лише однією юридичною особою. Жодна інша українська юридична особа до цього процесу не допущена. Здогадайтеся: чому? Тому що агентство не видало іншим юридичним особам жодного дозволу на таку роботу. Випадковість? Не думаю.

Це нонсенс, але лише юридична особа «НАЗЯВО», яка є єдиним українським «оператором» ринку послуг з акредитації освітніх програм (і об’єктивно зацікавленa у високих доходах за рахунок надання цих послуг), самостійно вирішує: допускати на цей ринок інших осіб або не допускати. Тобто НАЗЯВО виступає і регулятором, і оператором, і контролером одночасно.

Уявіть директора підприємства, до якого приїхав інший директор і сказав: «Ви у нас зобов’язані замовити послуги з перевірки, вірніше – 100 перевірок, які Вам, можливо, і не потрібні, оплатіть ці перевірки ще до початку їхнього проведення та незалежно від їхніх результатів, і при цьому такі послуги-перевірки надаємо лише ми, приїдуть фахівці і нефахівці, до інших звертатися не можете, бо цих інших просто не існує».

Можуть заперечити, що в законі записана можливість замовити акредитацію в європейських агентствах. Так, це можливо. Але чи не було б простіше та логічніше розвивати українську культуру акредитації освітніх програм, можливо – залучати якомога більше вітчизняних агенцій, що об’єктивно сприяло б і підвищенню якості цих послуг, і зниженню цін на них. Це ж так по-європейськи: здорова конкуренція, висока якість послуг, розумна ціна, наявність вільного вибору, різноманіття професіоналів та професійних підходів… Ні-ні, коли йдеться про захмарні заробітки - риторика про європейські цінності кудись зникає.

Ректори та незаангажовані експерти нинішню систему акредитації справедливо вважають відвертою дурістю. Але усі пропозиції щодо наведення елементарного порядку в цій сфері наражаються на жорсткий супротив, у тому числі – шляхом масових протестів «громадських організацій» та бруду у соціальних мережах.

Цей матеріал здається дуже довгим. Але він міг би значно довшим, якщо поставити собі за мету досконально описати й інші «схеми НАЗЯВО». Так, у цьому матеріалі не проаналізовано інші «послуги», які надає або ініціює згадана «юридична особа публічного права». Приміром, пропонується, аби заклади вищої освіти оплачували «послуги» з акредитації спеціалізованих вчених рад. Довідково: нині рішення про створення спецради Міністерство освіти і науки України ухвалює абсолютно безкоштовно. Спитайте у будь-якого молодого вченого, який навчається у аспірантурі за власний кошт: як краще - аби створення спецради було безкоштовним або включалося у вартість контракту? Відповідь буде очевидною…

У статті 18 Закону України «Про вищу освіту» вказано, що НАЗЯВО має повноваження контролювати діяльність спеціалізованих вчених рад. На щастя, нині це законодавче положення діє обмежено. Але я навіть боюся уявити, як багато відверто надуманих «платних послуг» у сфері контролю спецрад буде запроваджено, якщо цей припис почне діяти на повну потужність… Як зазвичай годиться, запровадження платних послуг буде обґрунтовуватися поняттями на кшталт «кращий досвід», «європейські вектори», «цінності», «незалежність», «академічні традиції» тощо, під якими кожен може розуміти те, що йому вигідно в конкретний момент часу.

І на останок – трішки особистого. Вдумайтеся у слова красивої назви: «Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти». Зупинимо свою увагу на слові «забезпечення». Маю невеличкий досвід роботи у закладах вищої освіти – усього 11 років. Я не пам’ятаю випадку, аби Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти коли-небудь, вибачте за повтор, щось забезпечило мені або закладу освіти, у якому я працював. Приміром, забезпечило би заклад вищої освіти новітньою інтерактивною дошкою, або забезпечило би «звичайним викладачам» гранти на підвищення кваліфікації у кращих університетах, або забезпечило би проведення науково-методичної конференції з питань якості дистанційного навчання, або забезпечило би інформацією про особливості організації роботи факультету чи кафедри під час пандемії, або забезпечило би розробку алгоритмів гарантування якісної роботи студентських гуртожитків, або вжило хоча б якихось заходів для забезпечення якості роботи закладу вищої освіти в умовах карантинних обмежень. Переважна більшість роботи агенції стосується не «забезпечення», а лише одного напрямку – перевірки закладів вищої освіти. Тоді давайте змінимо назву цієї юридичної особи і будемо її іменувати: «Національне агентство із акредитації, контролю та перевірок у сфері вищої освіти».

Про незалежність, цінності та фінанси юридичної особи «НАЗЯВО» у її нинішньому вигляді – найближчим часом.

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.

Освіта.ua
08.09.2020

Популярні блоги
В. Громовий: в освіті вже пройдена межа незворотності Негативний відбір і зворотна селекція в освіті тривають, адже йдуть кращі, а «лава запасних» практично порожня
Є. Стадний: ідея збільшення ваги атестата хибна по суті Чим більше враховуватимуть атестат, тим меншими будуть шанси дітей з хорошими знаннями з суворіших шкіл
Д. Бабурін: реальність освіти за ширмою рейтингової шкали За ширмою рейтингової шкали 100-200, яку нам кожен рік презентує УЦОЯО, ховається реальний стан освіти в Україні
В. Громовий: як врятувати освіту від остаточного розвалу Як викликати шалену ненависть, але врятувати шкільну освіту від остаточного розвалу
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Гость
Браво, чистая правда, у нищих университетов, чьё совокупное госфинансирование равно объёму финансирования не самого крупного западного университета, Квит и Совсун забирают последнее. А те общественные организации, которые поднимают вой, были созданы самими Квитом и Совсун в период руководства моном. Для этого и создавались, чтобы протягиваться свои меркантильные инициативы "по просьбам трудящихся".
правдоруб
Захарин хочет вернуть прошлые акредитации "за бабки" ? занес денег в МОН, членам комиссии и все ок - очередная специальность псевдовуза прошла акредитацию?
Гость
Для правдоруб: правильно, лучше эти бабки опускать в карман Квиту. Техас должны грабить техасцы)))
правдоруб
Для Гость: эти бабки оседают в зарплатах экспертов, которые едут на акредитацию. универы и так и так тратили бабки. как вы думаете откуда черный нал берется для подкупа комиссий? или это дешевле?
Коментувати
Светлана
Діяльність НАЗЯВО по перевірках абсолютно безглузда. Театр абсурду. Некваліфіковані ексерти прихожять перевіряти те чого вони ніколи в житі не знали і знати не будуть.
Ви праві
Для Светлана: так, така проблема існує. Є випадки, коли к.пед.наук, к.техн.наук + аспірант приходять акредитувати програму за зовсім іншим, наприклад, економічним, напрямом, до того ж програма реалізується 3-ма докторами наук, а не кандидатами. І за таку експертну "роботу" університет ще має заплатити. Якісь диватцтва від назяво ...
Коментувати
Володимир
Фігня. Просте передьоргування фактів. Нормальні ЗВО з першого разу проходять акредитацію ОП
Випускник
Для Володимир: Може й пройдуть, але 64 тис. за одну ОП на бочку! Причому, навчання студентів після акредитації ОП ніяк не поліпшилося. Якіснішими освітні послуги не стали. Як навчали, так і продовжують навчати. Професура пише опуси у скопуси, а заняття проводять асистенти.
Коментувати
Юрій
Як людина, яка працює понад чверть століття у ЗВО не лише України, а і далекого та близького зарубіжжя не можу стояти осторонь. Ради справедливості відзначу, що робота НАЗЯВО дійсно сприяла тому, що у системі вищої освіти на першому плані почало з’являтися питання про забезпечення якості. Було здійснено чимало дієвих кроків із викорінення корупції і приведення освітнього змісту до європейських та світових вимог. Але цей гарний "фон" затьмарений ще більшою, ніж донині, бюрократизацією(кожен звіт про самоаналіз становить у середньому 100 сторінок, до яких долучено кожного разу понад 100 документів, хоча все це є у ел вигляді на сайті та ЄДЕБО і так) та невизначеністю. До прикладу, акредитували освітню програму, де маємо одного із трьох у ДЕРЖАВІ фахівця-гаранта. Експертна комісія(яку чесно і незаангажованої визначило саме ж НАЗЯВО(або ГЕР) підкреслила унікальність ОП і порадила брати приклад(В). ГЕР і НАЗЯВО -(Е). Це як? А що із статусом ГарантаОП? Конфлікт закладений вже у законодавстві.
УГУ
Для Юрій: судячи з того, як Ви пишете, Ви бюрократ, а не науковець. За Вашою логікою, якщо по чати писати самозвіти не на 100, а на 200 сторінок, то наука в Україні точно розквітне. Бюрократія, попри чудові звіти, додушила українську армію, і ми це побачили в 2014р., бюрократія довела до жалюгідного стану нашу науку ... дивись заяву Данилова, секретаря РНБО, на минулому тижні. Квіт - це просто нова генерація бюрократів з могилянки, бюрократів з добрим апетитом до влади і грошей. будьте певні, за нинішньої діяльності НАЗЯВО реальний стан науки і освіти НЕ набуде істотних покращень. Вони просто з’їдять купу грошкй з освітнього бюджету. + порахуйте скільки часу університет витрачає на підготовку до перевірки, це той час, який назявята забрали у викладачів з освітньої і наукової діяльності - це і є справжня "користь" від них.
Юрій
Для УГУ Ви що і як читаєте.? Людина зі здоровим глуздом розуміє, що я і вказую саме на небачену донині бюрократизацією. Перечитайте іще раз))))
УГУ
Для Юрій: Пане Юрій, з часом з НАЗЯВО стане новий коштовний, але малоефективний бюрократичний монстр, подивіться в майбутнє. Сенс не в тому, щоб стати на бік старих чи нових, квітових бюрократів від освітнього бюджету, а в тому, щоб в українській науці і вищій освіті відновити баланс впливів між науковцями і бюрократами до рівня прийнятого в розвинених країнах. У нас всі сили йдуть в гудок = у плани, звіти, перевірки, розробку документації ... при такому розподілі енергії потяг їхати не зможе. Позаду вже 27 років, нас вже далеко обігнав китайський потяг. А колись ми були далеко попереду.
Коментувати
:(
Описане тягне на організацію Квітом і Ко корупційної схеми із використанням владних повноважень. особистий фінансовий інтерес Квіта і Ко очевидні. Але проблема в тому, що, так звані прозахідні реформатори, виявились примітивними схемотозниками і любителями грошенят від освіти. Ось це і є сутність запеклих балакунів-"патріотів" з могилянки ...
Марк Лазаревич Эдельман
Молодець! Стаття не для фахівців, а для дилетантів у акредитаційній справі. Тому й такі спрощення та уявні перекручення. Порівняйте з опусами від пана Стадного та йому подібних, з їх маніпуляціями та відвертою брехнею.
Евгений Гаев
Я теж вважаю, що НАЗЯВО -- така собі синєкура для ситого життя пана Квіта з компанією. Справжня якість освіти -- це ообистості викладачів, їхні відкриті відноситни з спільнотою студентів і викладачів, і у жодному разі з ласими до грошей чиновниками. проф. НАУ, д.т.н. Гаєв Є.О.
Selim
Дякую. Є трохи перекручень (більшість ОП отримали таки акредитацію, акредитація розтягнута роками), але решта правда. дійсно, чому платник повинен платити і за себе і за "того хлопця"? Чому в бюджет держамовлення не закладений відсоток на акредитації? Чому фахівці-експерти часто-густо не мають стосунку до ОП (скажімо, педагогічні ОП інспектують класики - вчений-географ є фахівцем з підготовки учителя географії :( )? Чому агенція не забезпечує якість освіти шляхом створення чітких алгоритмів поліпшення освітнього процесу а лише констатує факти? Чому агенція монополіст? Чому праця гарантів не закладена в бюджет (а робота тут потужніша, ніж у завкафедри)? Чому експерти можуть нав’язувати своє бачення ОП як істинне? Чому паперової справи за рік зросло (тепер треба вести протоколи будь-яких зібрань групи забезпечення, проектної грау, які до цього не велись - у чому їх сенс)? Чому існує "презумпція винуватості", коли ти мусиш доводити, що "не дурак" і певні заходи робиш! Тощо.
СУМ
Для Selim: більшість має за самою схемою НАЗЯВО отримувати акредитацію, інакше схема квіта не працюватиме, припинять плисти грошенята ... . Уявіть, що за перший постриг баранів ви переріжете більшість баранів. Кого будете стригти наступного разу?
Коментувати
Василь
Стаття вочевидь написана на замовлення. Автор чи автори статті відверто викривлюють ситуацію. Наприклад з оплатою студентами акредитаційної послуги. В татті наведено цифри 3.200 та 6.400. Тоді як, навіть сабстрагуючист від дійсності і слідуючи схемі автора мало б бути інакше. Зокрема для бакалаврів акредитація на 5 років а це 20 осіб *5 років уже 100 і сума виходить не 3.200 а 640 грн. Враховуючи що далі акредитація через 10 років - сума зменшується до 320 грн. А для нових ОП акредитація лише на 4 рік. Це свідчить про неправдивість даних у статті навіть в тому контексті як подає це автор. Доречі автор пропонує відмінити контроль - забуваючи що освіту вважають однією з найбільш корумпованих галузей. І сьогодні незважаючи на всі експертизи Деякі ЗВО продовжують випускати недолугих "фахівців", окремі з яких перелік дисциплін дізнаються тільки прочитавши додаток до диплому, а потім такі фахівці будують, ремонтують та керують. Ось чому ми так добре живем.
Простий викладач
Стаття маніпуляційна. Надані неправдиві дані. Наприклад, більшість ОП отримали акредитацію, а не умовну акредитацію. Все легко перевірити, оскільки є дані на сайті Агенства. По друге, в ЗВО є чинні сертифікати акредитації, які видавав МОН. У багатьох ЗВО до 2024 року. Тому в жодному ЗВО не потрібно зараз акредитувати усі ОП. Такі ’’ науковці’’ хочуть повернення старих акредитаційних процедур, коли експертам одразу по приїзду давали уже складений звіт і конверт з грошами. А потім завозили гроші ще технічним експертам в МОН. Тому і було куча приватних ЗВО, які не мали ні приміщень, ні викладачів, а акредитації проходили вчасно. Нині ’порєшать’ не можливо. От і бісяться такі ділки. Ми в Університеті пройшли акредитацію уже більше 10 ОП. По деяких маємо умовну, але розуміємо, що таке рішення Агенства справедливе. Нехай не все ідеально, але створення та функціонування НАЗЯВО позитивне рішення для освіти.
Торба
Казкар дядько Захар.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!