Тарас Лютий: нова система захисту дисертацій

Проєкти десь занадто деталізовані та породжують регуляційний тиск, а десь допускають реальну анархію

Тарас Лютий: нова система захисту дисертацій

Автор: Тарас Лютий, доцент Сумського державного університету.

Нова система захисту дисертацій: відповідь на потреби часу чи паперовий тигр?

Нещодавно НАЗЯВО виставила на громадське обговорення проекти документів, що регламентують захисти: проєкт Порядку присудження наукових ступенів та проєкт Положення про акредитацію спеціалізованих вчених рад.

Ці документи прописують досить глибокі зміни у принципових та процедурних питаннях вищої атестації кадрів і тому заслуговують дуже пильної уваги. Саме після їх остаточного прийняття (разом з Порядком скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня) НАЗЯВО нарешті має почати повноцінне функціонування. І нормальною практикою є громадське обговорення.

Відразу скажу: відповідно до чинних норм, подібні документи мають узгоджуватися ще й з Науковим Комітетом. Для формалізації ж громадського обговорення та залучення свіжої експертної крові наприкінці минулого року були створені робочі групи з різних питань, у тому числі – РГ-7, «Ступені і звання», у якій довелось попрацювати й мені. Такі робочі групи, до речі, на додачу до свіжих складів колегій МОН є сильним аргументом на користь минулого керівництва міністерством.

Та потенціал РГ-7 у підготовці зазначених документів розробниками з НАЗЯВО був задіяний дуже слабко, а проєкти були винесені на широкий загал … без, не те що узгодження, а навіть інформування членів робочої групи. Це при тому, що в РГ-7 входило троє представників НАЗЯВО. Так, НАЗЯВО не було зобов’язано витримати ці елементарні етичні моменти й не переступати через голови людей, які на волонтерських засадах втратили купу своїх сил та часу. Однак тепер громадськість має розуміти бачення ролі громадського обговорення для НАЗЯВО. Не впевнений, до речі, що винесені проєкти є до кінця узгодженими і з самим Науковим Комітетом.

Та, перифразуючи одного дядька, громадське обговорення – так громадське обговорення!

Основним недоліком минулої системи документів, що регламентують атестацію докторів та кандидатів, була строкатість загального пулу документів різного рангу, що розроблялись різними людьми, у різний час, під різні задачі. Природно, всі ці документи не становили єдину і цілісну систему: існували дірки та недолугі склейки, які спрощували життя шахраям і ускладнювали його чесним людям. Хоч якось все й працювало.

Зараз був шанс (сподіваюсь, він ще залишається) прийняти єдиний нормативний комплекс, який би закривав одразу і усе. Але ніт. Навіть сам факт неодночасного оприлюднення всіх трьох проєктів говорить, що системною логікою НАЗЯВО не послуговується. Розумію, самотужки зробити цільний комплекс важко. Але коли так, то чому ж фактично проігноровано потенціал РГ-7? Серед її представників – різні спеціалісти з різними поглядами, однак із гарним досвідом у процесі захистів дисертацій. Здавалося б, і карти в руки…

Не знаю, як пишуться юридичні тексти, та технічні за усіма канонами якось так. Спочатку створюється outline або каркас документу. Він визначає назву структурних елементів та основні думки, які вони передають. Часто для створення outline послуговуються брейнстормінгом, або подібними підходами. Результати заносяться до таблиці, де потім у зручній формі прописуються назви розділів, підрозділів та основні моменти наповнення.

Outline проходить декілька ітерацій перегляду для досягнення балансу змісту та структури, а також зручності подальшого читання майбутнього документу. Бо технічний документ не призначений для читання підряд «від та до», а для швидкого пошуку відповідей на робочі питання, що виникають.

Потім розроблена структура наповнюється текстом, при чому також у декілька ітерацій. Контролюються стиль, стилістика та застосовується лексичний і синтаксичний паралелізм. З першого драфту викидається зайве, інколи вносяться корективи в outline. Певен, для юристів схема також дуже ОК.

Якби цей підхід був застосований – мені б не прийшлося зараз напружуватись та довго і нудно описувати недоліки вищенаведених проєктів. Бо чітко видно, що вони писалися без системи, дописувалися і правилися з різних позицій. Вони десь занадто деталізовані та породжують реальний регуляційний тиск, а десь допускають реальну анархію.

Далі, коли описуєш явище або процес – ти маєш бути абсолютно свідомим у предметі. У даному випадку треба, у першу чергу, розуміти сенс захистів та ступенів для спільноти й держави, розумітися на змісті процедур, бачити їх варіативність, слабкості, можливі позаштатні ситуації, бачити їх стійкість до недоброчесності тощо. Треба застосувати уяву і багатократно промоделювати ситуації, які ти намагаєшся затвердити нормативно. Щоб мати справді дієві процедури, затверджені у притомних нормах, викладених у user-friendly спосіб.

І ось тут мені цікаво: який досвід у захистах мають автори проектів? Наскільки чітко автори розуміють систему, що була, і наскільки ясно уявляють систему, яку хочуть вибудувати? Що є система ступенів і кому вона потрібна? Може, взагалі варто перебудувати табелі про ранги більш масштабно, щоб чиновникам було не потрібно купляти наукові ступені?

Розуміння широкого контексту системи дозволить також вирішити проблему взаємодії з іншими системами та процесами, або узгодити інтерфейси. Мало прописати, що така взаємодія має бути. Є МОН, держстат, мінцифра, УкрІНТЕІ тощо. Мало прописати назву «Інформаційна система НАЗЯВО», якої ще не просто немає, а про яку навіть ще ніхто уявлення зеленого немає (та про це пізніше).

Основних новацій, процедур і принципів декілька. Найперша – захист здійснюватимуть разові (для доктора філософії) та т. з. «гібридні разові» (для доктора наук) ради. Разові ради обговорені не раз. Їх перевага – у персональній відповідальності за захист. Однак запропонована процедура формування – це узаконений «мєждусобойчик», коли ще на етапі формування ради підберуться лише ті, хто буде «за». Без випадково вибраних відповідно до галузі і кваліфікації опонентів («сліпих», «диких») процедура не буде захистом, а порожньою формальністю, приреченою на вихолощення і спрощення. Захист доктора наук виглядає більш продуманим, бо тут на ранніх етапах Науковий Комітет зумів донести до НАЗЯВО необхідність збереження практики постійно діючих рад. Схема, коли є велика затверджена спецрада, а під кожен захист залежно від теми просто обирається 7-9 членів ради, є притомною.

Чудеса заховані у процедурі акредитації … під будь-який кожен захист безпосередньо перед захистом! З поданням через неіснуючу інформаційну систему та очікуванням два місяці рішення НАЗЯВО.

  • Питання перше: а чи достатньо у членів НАЗЯВО кваліфікації, щоб визначити компетентність членів разової ради? Особливо для докторів наук? Чи далі «пробивання по базах» справа не піде? Тоді сенс такої акредитації?
  • Питання друге: чи не варто все ж розглядати дисертацію та дисертанта після захисту, як це було раніше? Бо виходить безглуздя: замість аналізу якості товару покупець аналізує якості продавця. Кореляція, звісно, невелика є, та все ж лише товар дасть усі відповіді.
  • Питання третє: чи здатне НАЗЯВО взяти на себе працю та провести понад тисячу-дві акредитацій спецрад на рік? Без врахування апеляцій та скасувань захистів та з врахуванням непрацюючої інформаційної системи? Як на мене, це просто нереально. Вже зараз НАЗЯВО йде на межі можливостей з акредитацією освітніх програм магістрів та бакалаврів. Тобто ми маємо повністю недолугу та нежиттєздатну процедуру. На додачу, скасування захистів планується лише за поданням скарг (читай, доносів). Маємо можливість DDoS атаки, яка здатна повністю паралізувати роботу НАЗЯВО.

Далі, практично все закінчується рівнем закладу. Схеми затвердження через ДАК та атестаційну колегію МОН більше не буде, а НАЗЯВО буде реагувати лише на скарги «небайдужих». Навіть диплом буде видаватися не зрозуміло якого зразка: державного чи диплом закладу, хоч це не те, щоб і погано. Примірники дисертацій передаються в НБУВ, а електронки – у НРАТ, на тому і все. Які дані збиратиме міфічна система НАЗЯВО – таємниця. Є підозра, що це є таємниця і для авторів проєктів. А дані потребують чіткості та зрозумілості. Інакше державний контроль перестає бути контролем, а держава – державою. Укупі зі страшенним навантаженням, захованим в акредитаціях, однозначно матимемо перманентну турбулентність та безвідповідальність. Як тут повірити у те, що розробники бачать загальну картину та мають бодай елементарну уяву?

Тепер окремо поговоримо про «інформаційну систему НАЗЯВО», хоч і важко говорити про те, чого нема і навряд чи буде. Бо зробити цифровий супровід акредитації бакалавра та магістра так досі і не змогли, а там процес ідейно простіший. Діджиталізація та автоматизація слугує зручності, прозорості, економії часу та надійності процедур і зменшенню вразливості до корупції. Автоматизувати можна лише те, що має раціональний алгоритм і зрозумілі KPI. Щоб не було, як у відомій цитаті «коли автоматизуєш безлад – отримуєш автоматизований безлад». Це означає, повторюсь, що всі поля даних, шлях їх народження, руху та кінцевий пункт мають бути зрозумілими і чітко описаними. Чи так це? Певен, що ні, бо про це жодного слова у проєктах.

Інший принциповий момент – масштаб та загальний контекст. Наразі кожна установа-агенція намагається автоматизувати свої локальні workflow як може, і лише з точки зору власних потреб. У масштабах всієї науково-технічної діяльності це виглядає як спроба спорудження багатоповерхівки накладанням у купу глиняних хат-мазанок без жодної уяви про спільні комунікації, ліфт та сходові клітки. У цій справі потрібно будувати систему універсальних цифрових профілів науковця, послуговуючись концептом CERIF, а всі локальні інформаційні системи мають бути сервісами, що беруть та віддають дані до системи профілів. І у кожного науковця буде один профіль, годний для усього, що суттєво зменшить кількість «цифрових папок на зав’язках». За надійністю, зручністю та загальною економією коштів в масштабах країни тут знову доцільна аналогія «купа хат-мазанок vs сучасна багатоповерхівка». Так, подібна система в нас буде не скоро, але чому б тоді питання збору даних не звести до опису принципових вимог до автоматизації з припискою, що використання конкретного софтверного рішення регламентується окремим наказом або положенням?

Ще одним принциповим моментом є заборона участі у процедурах захисту «представникам держави агресора». Мене важко запідозрити в недостатньо лютій русофобії. Та цей момент – явно слабке місце. По-перше, треба відділяти суто професійні документи від політичних. Особливо за вживання таких юридичних химер як «країна-агресор». Бо це просто скринька Пандори для ситуацій, які нічого окрім метушні, нам не принесуть. По-друге, гібридний конфлікт не передбачає офіційного розриву дипломатичних, економічних й інших зв’язків. Тому цей пункт чимось нагадує звинувачення волонтерів та чиновників, які правдами і неправдами діставали в РФ запасні частини до радянської техніки, що стоїть на озброєнні в ЗСУ. Панове, так гібридні конфлікти не виграються. Але, бачу, у цих питаннях автори проєктів розбираються так само посередньо, як і у багатьох інших критичних аспектах.

Далі, мені дуже дивно, коли в момент поширення академічних свобод автори проєктів намагаються закріпачити здобувачів і прив’язати їх лише до спецрад тих установ, де була закінчена аспірантура. Яка у цьому хоч комусь користь і яке принципове виробниче питання вирішується? Адже все одно «свою» раду будуть обирати найчастіше з міркувань зручності. Проте будуть конфліктні ситуації, будуть ситуації, коли отриманими результатами здобувачі будуть відступати від тематик своїх кафедр, і логічніше буде захиститись там, де розбираються краще.

То в чому складність? Ні, ніби такий дозвіл проєкт дає, але каже, що коли здобувач захищається не в рідній альма-матір – він … відшкодовує всю вартість захисту сам! А це за різними підрахунками 50-70 тис. грн. От уявіть собі: ви випускник аспірантури, ви отримуєте посаду асистента, але ваш дохід зменшується, бо зарплата асистента не перевищує стипендію аспіранта, проте з асистента ще стягується податок на дохід! Заради чого ви маєте віддати до десяти своїх зарплат за захист? Щоб після отримувати менші гроші? Покажіть мені хоч одного здобувача, який не відправить все це під три чорти?

Останній принциповий момент, який я хочу висвітлити, стосується порядку скасування. І він знову про фізичну дієвість та можливість вибудувати життєздатну процедуру. Пропонований проєкт всіх собак вішає на комітет з етики НАЗЯВО. Звідки там візьмуться спеціалісти з усіх галузей та ситуацій? Знову не відомо. Як і те, яким має бути штат комітету, щоб розглядати сотні дисертацій на рік на додачу до сотень інших питань щодо доброчесності. Світ цю проблему вирішив давно: тимчасові слідчі комісії з непричетних до сабжу розслідування волонтерів, до яких входить 1-2 вузьких спеціаліста за тематикою та 1-2 технічних спеціаліста, що дозволять встановити принципові деталі можливої недоброчесності. Короткий аргументований звіт з пруфами від такої комісії вже й буде підставою для на порядок швидшого та компетентнішого розгляду справи вже комітетом з етики. Поки такий, або подібний, механізм не буде прописаним у Положенні – про ефективну і справедливу процедуру боротьби з неякісними дисертаціями як явище не може бути і мови.

Дрібноту вже не хочу описувати, бо вийде тексту ще більше. Але пару цитат таки наведу.

«6. У цьому Порядку термін “близькі особи” вживається у значенні, наведеному в Законі України “Про запобігання корупції”.»

«17. Близькі особи керівника закладу (установи), його заступників, керівника структурного підрозділу, у якому проводилася підготовка здобувача ступеня доктора філософії, для апробування дисертації та надання висновку про наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дисертації звертаються до постійно діючої ради, профіль якої відповідає тематиці дослідження, у межах якої підготовлено дисертацію здобувача, утвореної в іншому закладі (установі) з письмовою заявою на ім’я голови такої ради.»

Так хто ж такі ці «близькі особи» і як притомному здобувачеві не застрелитись після прочитання пункту 17? Може, хтось знає? Я – ні.

Висновки короткі: видалити все й переписати заново. Причому спочатку дуже чітко уявити всі процеси, які ці положення мають регламентувати. Зробити зрозумілу анімовану інфографіку для чайників, яка це все пояснює. Якраз тут і має сформуватись притомне уявлення авторів про те, що ж вони хочуть, так. Потім написати outline документу. І те, й інше винести на громадське обговорення. Складно? По-іншому буде ще складніше. Причому усім.

Освіта.ua
13.07.2020

Популярні блоги
Т. Єфімова: як і чому школа вбиває мотивацію в дітей Чому в школі досі знижують оцінки за відступи, неправильний запис і колір малюнка
О. Бобкова: участь в олімпіаді не має бути примусовою Життя і здоров’я дітей і вчителів є вищою цінністю, аніж результат у олімпіад
І. Лікарчук: олімпіади - традиція совкової освіти Жодним законом чи нормативним документом обов’язковість участі школи у олімпіадах не передбачена
О. Українець: ЗНО з літератури дійсно не потрібне Шкільна програма передбачає читання текстів і біографій, а не вивчення літератури, і це дві дуже різні речі
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
реальність
"Так хто ж такі ці «близькі особи» і як притомному здобувачеві не застрелитись після прочитання пункту 17? Може, хтось знає? Я – ні." Тарасе, Ви дійсно ніколи не бачили (не знаєте) випадків, коли дитина чи племінник ректора, чи декана, чи завкафедрою за пару років "пише" та захищає кандидатську, а інколи і докторську дисертацію? Це, так званий, "захист при папі". Подивіться на окремих ректорів київських ун-тів, вже там знайдете приклади :) Хоча, насправді і в такому формулюванні вимога досить легко обходиться через використання телефону і наявних зв’язків папи ...
Taras Lyutyy
Для реальність: не важко за посиланням у п. 6 знайти означення. близьким особам. та я про інше. Документи мають бути зрозумілими. Коли ми запобігаємо корупції - маємо казати, що для запобігання корупції у випадку коли близькі особи керівництва установи виконали дисери в цій же установі - вони мають захищатись у іншій. І все! На біса городити незрозумілі складні речення? Той хто читає документ вперше, майже напевно не зрозуміє пункт 17. Бо в попередніх пунктах мова йде про геть інше. Навіть, коли погляне на пункт 6. А оскільки термін «близькі особи» є лише в пунктах 6 та 17, при тому, що шостий дає означення, їх треба зліпити в один.
Реальнвсть
Для Т.Лютий. в цілому Ви праві. + є ще одна категорія близьких людей - бізнес-партнери керівництва ВНЗ, та діти бізнес-партнерів. Як правило, цю категорію добре маскують і легко проводять через захист.
Коментувати
Оракул
Наївно сподіватись на самоочищення в середовищі, яке можна описати як псевдоакадемічне. Колеги псевдовчені собі подібних не чіпають. Напевне справжнє академічне середовище залишається у меншості, якщо сидіти і чекати на самоочищення, воно вже в меншості і його планомірно знищують псевдовчені. І жодне положення цьому не зарадить, бо це воно гарно плаває і не тоне. Тільки радикальні рішення чимось можуть зарадити на кшталт "Всі в сад" з відомого твору "Троє у човні, не рахуючи пса". Як раз головне й не рахують. Це теж саме, що сидіти і чекати коли згасне вогнище власної будівлі, сподіваючись на дощ - неконструктивно і навіть боягузно.
ГФК
Для Оракул: йдеться радше не про самоочищення, а про самознищення псевдоакадемічного середовища, яке утворилось за останні 25 років. За умов олігархократії створити сучасні науку і освіту просто НЕможливо! Можна написати 100 положень про захисти дисертацій і 200 законів, але сучасна українська держава створена для обслуговування приватних інтересів 7-9 родин-кланів. Діти з цих родин в Україні НЕ навчаються і послуговуються здобутками закордонної науки. Ость тут і зупинятиметься вся боротьба за науку і вищу освіту в Україні. Якщо не вірите, див. бюджет України, напр. 2018р, і дотації для підприємств олігархів, напр. Ахметова, Клюєва (він не у владі, але держава його підримує!), Косюка .... порівняйте дотацію на 1 курку Косюка і оплату за 1 лекцію професора і стане очевидним, що цій державі важливіша курка саме Косюка, а не професор :)
Коментувати
Taras Lyutyy
В нових положеннях державному втручанню відводиться куди більше місця, ніж раніше. А державний контроль в розвинених країнах - куди більший. Так, я знайомий з логікою "а ось в Оксфорді..." Та, на жаль, щоб стати хоч на крок ближче до Оксфорду, без централізованого підходу не обійтись. І, як мінімум, у зборі даних має бути феншуйт та порядок.
:)
Для Taras Lyutyy: З одного боку Ви, шановний пане Лютий, наче і праві, з іншого ж боку кожен крок з державного контролю вже віддає відлунням у 10-ки бюрократичних кроків захисту на рівні університету. На 1 папірець "зверху" готуються стоси паперів-стpaхівок на рівні ун-ту - накази, розпорядження ... Професори в Україні вже й зараз заповнюють купу різних табличок та іншого статистичного непотебу, що будь-який додатковий контроль з боку держави забере й ті мінімальні залишки часу, які ще можна виділяти на дослідження. Краще залишити на 5-7 років без контролю, а потім відділити зерна від плевел. Є ще й інший варіант, запустити на територію України закордонні ун-ти, польські, чеські, німецькі, щоб вони склали конкуренцію нашим ВНЗ. Виживуть сильніши ... так і питання з якістю науки і викладання в ун-тах вирішиться в природний спосіб. Хоча українські ректори цього не допустять, бо тоді скінчиться епоха їхнього розквіту, як наприкінці 90-х відійшли в небуття червоні директори на заводах ...
Taras Lyutyy
повторюсь ще раз: новы положення сповідують таку логіку: наджорстке регулювання під час створення рад (тоді, коли це безглуздо, бо це не стосується дисертації по суті), і повна відсутність контролю після захисту. Навіть збір даних не регулюється. А дані - це основа управління.
Коментувати
Євгеній Тєплоухов
Не треба порівнювати державу в Німеччині і в Україні. Це як мегаполіс і хутір. У нашому випадку треба розглядати не тільки академічну доброчесність дисертанта, а й академічну доброчесність членів комісій та інших утворень. У нас залиш напризволяще будь-яку, так би мовити, професійну гільдію - і тут же матимемо і кумівство, і корупцію, і міжсобійчики, і цькування, і своєрідну "дідівщину".
Владимир Белый
Для Євгеній Тєплоухов: Так, пане Євгеніє, у нас чи не кожен Порядок з легкістю порушується більшістю, бо або не передбачає відомчих процедур застосування санкцій до порушників, або взагалі не передбачає невідворотності покарання, чому навіть приклад ігнорування Конституції є свідченням.
÷/
Можна прописати й процедури, але на них так само колективно та дружно чихатимуть. Ми втратили мораль і гідність, процедури вже не допоможуть. Зверніть, що жоден з міністрів МОН, яких звинувачували в плагіаті добровільно не подав у відставку, більше того академічне товариство ще й охоче прийняло таких міністрів як своїх, як близьких по духу. Їх прийняли так само, як опоненти на захисті Януковича побачили в ньому свого колегу. Вже склалось певне українське академічне середовище, це як вирок.
Коментувати
Аспірантка
Нове чи старе положення Про захист дисертаціі - це фігня! Якщо на досліди , експерименти, друк статей, запровадження немає коштів, а аспіранти бідні люди, то ця новація тільки ще нестерпнішим робить життя молоді. Потім ще цей понос із плагіатом - все це пригнічує нас, відбиває охоту до підготовки робіт. Безкінечні зміни руйнують залишки науки...
:)
"Інакше державний контроль перестає бути контролем, а держава – державою". - шановний авторе, тут Ви дещо демонструєте нерозуміння європейського підходу або ж Ви є прибічником радянського права держави на втручання у всі сфери життя. Держава має відповідати за свої задачі, а академічне середовище за свої власні задачі. Ніхто не бігає по судах, як в Україні, для визнання наукового ступеня чи плагіату в Австрії, Нідерландах чи Німеччині. Досить вироку (висновку) колег з фахового академічного середовища, а далі академічне середовище самоочищується ... Ймовірно, автори проекту виходили саме з цього бачення. Отже, і в Україні з часом дипломи докторів одних ун-тів набудуть ваги, а інших будуть по значенню на рівні туалетного паперу ... життя все розставить на свої місця. Просто слід вірити в дієвість процедур і автономії ун-тів та мати терпіння.
Оракул
На мене, головна мета дисертацій не сам захист, а одержання нових знань. Тому перш за все, потрібно змінити систему наук. Так званні педагогічні, психологічні, історичні, тощо замінити на суспільні, та окремо природничі, або інший варіант подібний до світової практики. Щоб одержати доктора наук, потрібно мати наукове відкриття, за відсутності такого не можна розглядати як доробок об’єм наукової роботи, бо кількість переходить в якість тільки в казочках істориків. Це якщо робота розглядається як наукова. Якщо ж робота розглядається як кваліфікаційна, тоді це доктор освіти, права, чи державного управління без додатку слова наук. Звичайно, що постійно діючи ради змісту не мають: не може бути член такої ради фахівцем у всіх питаннях, тим паче наукових дослідженнях претендента на ступінь. Ради повинні бути тільки разові під конкретну наукову роботу, принцип підбору якої потрібно здійснювати виключно враховуючи наукові публікації за останні 5 років в імпакт-журналах. Потрібно радикально все міняти.
СУМ
Положення можна писати по-різному, відкритим залишається питання НАЛЕЖНОЇ оплати роботи рад, опонентів і т.д. Без належної оплати буде знову комуністичний суботник, він проводитиметься чи то під тиском адміністрації закладу, чи то у вигляді волонтерства, чи у іншому вигляді. Де ще у цивілізованому світі, не маючи належної базової зарплатні, науковці зголошуються на волонтерство? Цей 25-річний радянський суботник для науковців та інших павок корчагіних треба припиняти. Якщо відсутні належні кошти на оплату роботи рад, має не відкриватись або закриватись рада до відновлення НАЛЕЖНОГО фінансування. З цим комуняцтвом, розсадником корупції, давно покінчили у країнах східної Європи, тож час і українським науковцям декомунізувати свій світогляд і поведінку! Звісно,також НЕ слід перекладати кошти по захисту на осіб, які захищаються, бо це буде звична корупція. Якщо ж збережеться нинішня корупція (відсутність належного фінансування), то жодні положення не допоможуть, їх обійдуть як непотреб!