Н. Азарова: ми створюємо дітям ілюзію світу, де неважко

Ми так намагаємось створити дітям умови, так боїмось показати, що нам теж важко, що робимо біду

Н. Азарова: ми створюємо дітям ілюзію світу, де неважко

Автор: Надія Азарова, учитель.

Може, завтра пошкодую про те, що пишу. Але сьогодні думаю саме про це. Навіть не так. Я думаю про це вже давно, а останній рік лише систематично зустрічаю підтвердження тим думкам.

Останні місяці 2019 року мені випала нагода (крім основної роботи) по кілька годин на тиждень працювати асистентом носія англійської мови. І от тридцятирічний, сучасний, дипломований американець, з достатнім досвідом викладання. Любить свою роботу. Кілька дітей у класі крутої приватної школи. Він приходить на урок з колонкою, починає уроки під музику. Сучасну музику, а не оте все дитяче до прісності. Він читає з ними репчик, не говорить українською, з кожним вітається, як у прогресивних роликах з YouTube. Він ділить їх на команди, веде підрахунок балів , заохочує до креативу. Діалоги не читаються, а розігруються коло дошки під музичний супровід. Всього 30 хвилин щоразу. Третій клас.

Я починаю комплексувати. Згадую своїх учнів, які готові були хворими йти на зустріч з англомовним будь-ким просто заради практики спілкування. То щоразу було маленьким святом і страшенно мотивувало.

Минає кілька місяців, і ми починаємо працювати з тими ж дітьми, але вже як два самостійних вчителі, кожен відповідає за свою частину. І він шле мені повідомлення про погану успішність. Діти не хочуть працювати.

У мене теж кожен урок схожий на біг з перешкодами. Щоразу доводиться стрибати вище голови. Але то ж я, звичайна, українська. А то він! Я питаю, у чому справа і раптом чую: «Він нам вже набрид... примушує нас щось вчити, писати у робочому зошиті... (дві коротенькі вправи за урок, домашнього не задає)».

І в мене просто нема слів. Я зупиняю урок і намагаюсь рятувати цей Титанік. Я починаю говорити про важливість англійської для майбутнього життя. Вони кажуть, що їм не знадобиться, бо навіщо напружуватись, якщо можна перекладача мати, або через телефон гуглити потрібні слова. Зараз є круті програми в телефонах для перекладу.

І на все є контраргументи. У подорожах вони вже були. Там можна і без мови обійтись. Батьки заробляють гроші і без англійської. У дітей вже є план, вони будуть заробляти, знімаючи відео і збираючи лайки. І до наступного класу їх теж все одно переведуть, бо нема різниці, які оцінки.

Починаються дебати, як у Савіка Шустера. Я лише самотній Шустер у цьому прямому ефірі з місця катастрофи.

І я натискаю останній важіль. Я починаю про те, що батьки важко працюють, аби дати їм можливість вчитись і мати гарне майбутнє. Пояснюю, що, марнуючи ці можливості, вони фактично викидають на вітер чужі гроші.

І раптом діти починають казати, що батькам не важко. Бо вони просто за ноутом весь день і відповідають на дзвінки, або у офісі, де є акваріум з прикольними рибками.

Ми так намагаємось створити дітям умови, якийсь показний безхмарний простір, так боїмось показати, що нам теж важко, що робимо біду. Що там далеко ходити. Поки не показала сину списані за карантин гори конспектів, він не усвідомив, що не просто прикидаюсь втомленою.

І що маємо на виході? Ростуть діти. Ці діти мають неймовірно багато можливостей, але нічому не знають ціни. Тому ні в чому не бачать мотивації.

А навколо дорослі, які бездумно закидають їх враженнями, досвідом і розвагами. Діти з першого класу знають, що їх «треба зацікавлювати», бо щохвилини може раптом стати нудно, і тоді не буде нікому вільного кутка, аби сховатись.

У свій час дорослим вистачило розуму не годувати немовлят шпротами, бо шлунок не перетравить, але далі щось пішло не так. Дорослі забули, що мозок теж потрібно «годувати» з розумом. Але прогресивне суспільство не шукає собі легких шляхів.

А тим часом карантин. І діти, які звикли до спецефектів, раптом опиняються коло екрана, де вчителька намагається зробити перфоманс у своїй обдертій кухні, змагаючись з своїм допотопним ноутом. А глядачі хочуть видовищ. І щоб не гірше, ніж у ютуберів, на яких вони підписані, а то нудно стане і, як з тим жить?

До чого увесь цей найдовший у світі допис? На щастя, я не мала часу читати усі ті баталії про дистанційне навчання, але і 5% вистачило, аби жахнутись. Це дійсно сумно, коли вчитель не любить свій предмет, не дбає про доступне пояснення, не вболіває за досягнення учнів. Але буває і так, що дітям нудно лише тому, що вчитель не може на уроці бути таким же прикольним, як Дзідзьо у кліпі. Не може з тридцятьма учнями вправлятись так само хвацько, як аніматор у мовному таборі, який дитині батьки оплатили в кредит. І тут треба трохи охолонути перед тим, як йти ламати шию педагогу.

Щодня я маю багато уроків, бо карантин вніс глобальні зміни в мій графік. І я спостерігаю дивовижні контрасти. Я сплю по 5 годин, бо знаю, що завтра треба знову «вразити і зацікавити». А коли я лягаю спати, то всі ті сотні картинок і 142 цікавих ресурси для викладання онлайн ще годину кружляють мені перед очима. І звісно, я щось вигадаю. І ще сотні репетиторів, які теж мусять щодня виживати, дадуть дітям шоу.

Але після нас діти знову повернуться в клас, де треба вміти себе організувати, де не все крутиться навколо однієї дитини. Попереду, очевидно, такий же затяжний осінній карантин з новими викликами. А попереду життя, університети, де мало спецефектів, де є викладачі, які можуть за цілу лекцію не підняти на тебе очей і всім байдуже цікаво тобі чи нудно. У тому дорослому житті є робота, де теж бувають «і будні, і свято».

А ми натомість створюємо дітям ілюзію світу, де батькам не буває важко; де дитина нікому нічого не винна і просто щодня живе, походжаючи серед фуршетних столів, обираючи найсмачніше безкоштовно.

Даруючи враження, досвід, можливості, треба паралельно вчити людяності і повазі до тих, хто допомагає тобі на шляху. Потрібно якось та й пояснити, що гроші не ростуть на деревах, а навколо не обслуговуючий персонал, а люди. Інакше вчителі щось вигадають, навчать, донесуть, а штовхати візок з улюбленим чадом на старості все одно доведеться вам... На тому все.

Оригінал

Освіта.ua
28.05.2020

Популярні блоги
І. Ящук: справжні вороги майбутньої дистанційної освіти Концепція майбутньої дистанційної освіти ще далека від ідеалу, однак динаміка її розвитку просто вражає
С. Мудрук: «ліквідація ЗНО у два кроки» (impact analysis) Хтось вірить, що відміна ДПА у формі ЗНО лише цього року не має реальних шансів закріпитись і в подальшому?
О.Мірошниченко: про виклики в новому навчальному році Спроби ігнорувати проблеми, з якими школа зіткнеться вже 1 вересня, – шлях до конфліктів
А. Ночкін: чому не варто скасовувати ДПА у формі ЗНО Скасування ДПА у формі ЗНО вкрай негативно вплине на випускників 2020 року і з організаційного боку, і на їхні результати
Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
Володимир
Від директора залежить. Хай вивісить у фойє копію атестата й дипломної відомості. Рівняйтесь на директора!
Марина
Тема ,звичайно, гостра. Мотивація до навчання тане на очах. Думаю, це через те, що діти перенасичені враженнями від медіа. Вчитель не може утримати їх увагу, хоч гопака танцюй. Крім того діти прекрасно бачать несправедливість в житті: у кого все є— в того все і буде , то навіщо докладати зусилля? А хто винний — вчитель, в якого соціальний статус нишче плінтуса, задовбаний , як батьками, так і міністерством, яке живу дитину бачило 20 років тому і думає, що сучасну дитину заманиш колачами. Це зміна суспільних цінностей, а діти— індикатор.
Борзенкова Екатерина
Тема воспитания человечности существовала всегда, а не возникла в период карантина.Сейчас она просто обострилась, Всем участникам учебного(даже не пишу учебно-виспитательного процесса, так как воспитательный процесс почему-то из школы исчяез и из семьи тоже) процесса стало ясно, что школа зашла в тупик. Недовольны родители, недовольны учителя, а дети молча, страдают от гнилой системы образования...И в это время государство никак не найдет кандидатуру на пост Министра образования. Наверно потому, что там все так запущено, что никто не берется все исправить. Что делать ребенку, если у мамы с папой разные взгляды на воспитание ребенка и они конфликтуют? Правильно. Он теряет уважение и к одному, и другому. Они для него не авторитет, потому, что он видит, что ни один, ни другой не знает, как его воспитывать. И ему тяжело, так как не от кого ждать поддержки, и надеяться можно только на себя.. Вот сейчас детям будет реально тяжело, когда они слушали родительские комментарии насчет учителей.... Возможно, школа ?...
Борзенкова Екатерина
Тема воспитания человечности существовала всегда, а не возникла в период карантина.Сейчас она просто обострилась, Всем участникам учебного(даже не пишу учебно-виспитательного процесса, так как воспитательный процесс почему-то из школы исчяез и из семьи тоже) процесса стало ясно, что школа зашла в тупик. Недовольны родители, недовольны учителя, а дети молча, страдают от гнилой системы образования...И в это время государство никак не найдет кандидатуру на пост Министра образования. Наверно потому, что там все так запущено, что никто не берется все исправить. Что делать ребенку, если у мамы с папой разные взгляды на воспитание ребенка и они конфликтуют? Правильно. Он теряет уважение и к одному, и другому. Они для него не авторитет, потому, что он видит, что ни один, ни другой не знает, как его воспитывать. И ему тяжело, так как не от кого ждать поддержки, и надеяться можно только на себя.. Вот сейчас детям будет реально тяжело, когда они слушали родительские комментарии насчет учителей.... Возможно, школа ?...
serj
Клас! +
анна
Біда вчителя не тільки в тому, що діти вигадують чи мають пересичене життя, а ще й у тому, що вчитель не може поставити учневі менше балів, ніж дозволить його величність рейтинг школи, рейтинг вчителя. Всі про це знають і шантажують вчителя і діти, і батьки, і керіництво. От і б’ється вчитель як риба об лід.
Маргарита
Боже, спрямуйте свій чудовий допис тим (навіть не знаю, як їх назвати) істотами із різних академій, міністерств, які носяться, як дурень із ступою, з терміном "дитиноцентризм" замість необхідного "людиноцентризм". Бо дитина повинна розуміти, в першу чергу, що вона людина і має поводити себе відповідно, очікуючи поваги до себе, але й поважаючи всіх тих, хто її оточує. А то маємо покоління, яке не вважає за людей нікого, крім себе. Їм усі щось повинні, вони напам’ять знають свої права, але категорично заперечують те, що в них є якісь обов’язки. І найгірше те, що всі навколо, починаючи з батьків, їх у цьому підтримують. А потім бачимо, як похилого віку батьки, відмовляючи у чомусь собі, з останніх сил збирають гроші, щоб допомогти своєму 30-річному чаду.
Кривенька качечка
Для Маргарита: не такі вони, батьки, вже похилого віку, якщо їхньому чаду 30...
Коментувати
qwerty_qwert
"...навколо не обслуговуючий персонал, а люди..." .
Вишневський
РЕСПЕКТ!

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!