Автор: Ірина Васильків, учитель історії та правознавства, м. Львів.
Інтернет і освіта. Як вирвати слова з контексту, перефразувати та запустити дезорієнтаційну хвилю.
Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони використання мобільних телефонів та інших пристроїв, що мають підключення до інтернету, та не створення перешкод для отримання освіти іншими здобувачами освіти зареєстрував 22 січня депутат О. Гончаренко.
Цей законопроєкт медіа негайно охрестили як «заборону смартфонів у школах».
Суть проєкту зводиться до того, що Закон України «Про освіту» (Стаття 53. Права та обов’язки здобувачів освіти) зобов’язуватиме здобувачів освіти «не створювати перешкоди для отримання освіти іншими здобувачами освіти».
Але чи тільки смартфонів може стосуватися заборона створювати перешкоди для отримання освіти іншими здобувачами освіти? Заважати ж можна по-різному. Очевидно, йдеться не лише про учнів, а й студентів, і слухачів курсів, аспірантів і т. д. Тому логічно було б також передбачити санкцію за порушення цього обов’язку, продумати відсилання до інших нормативно-правових актів, де такі санкції були б чи вже є прописані, інакше який смисл додавати нові абзаци в закони…
І скаже вчителька тому, хто бавиться у смартфоні: «Не можна на уроці сидіти в смартфоні, закон забороняє», і отримає логічне запитання: «А що за це буде?» (типове дитяче запитання, до речі). Продовження діалогу приблизно таке: «Та нічого…» ― «То чого ви …».
Інше типове запитання: «А чому забороняє?» – «Тому, що ти нам заважаєш». ― «Я не заважаю. Я тихенько собі бавлюся. Нікого не рухаю, не шумлю. Я нічого не роблю. Я нікому не заважаю!» І татусь також спитає: «Моя дитина Вам чимось заважала? Моя дитина тут комусь заважає???!!!»
Можна привести осла до водопою, але змусити його пити складно, якщо він сам цього не хоче. Якось так.
Два інших суттєвих доповнення вносяться до Закону України «Про загальну середню освіту».
1) Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють доповнено трьома новими вимогами:
- «виховувати повагу до честі та гідності інших учнів (вихованців) та працівників закладу середньої освіти, що здійснюють освітню діяльність;
- дотримуватися правил внутрішнього розпорядку закладу загальної середньої освіти, вимог локальних нормативних актів, які встановлюють режим занять учнів (вихованців), порядку регламентації освітніх відносин між закладом загальної середньої освіти та учнями (вихованцями) та (або) їх батьками або особами, які їх замінують (так в оригіналі документа!);
- дбати про те, щоб дитина не створювала перешкоди для отримання освіти іншим учнями (вихованцями).»
Хороший текст, багатофункціональний. Але хочеться запитати законодавців, чому аж тепер, де всі ви були раніше? А до мас-медіа запитання інше: де тут йдеться про смартфони?
Якщо дуже постаратися, то, опираючись на ці доповнення, можна було б пояснити матусі, яка звикла телефонувати своєму дитяткові під час уроків (бо ж на перерві дитя бігає, а телефон в портфелі), що є режим занять, і не можна його ігнорувати. Але і тут не в смартфоні справа, а в головах учасників освітнього процесу…
Використовуючи ці доповнення до закону, можна було б впливати на батьків, що дозволяють своїм чадам систематично спізнюватися на уроки, але знову ж таки ― де вказівка на санкцію?
2) Дивно, але заборона використовувати пристрої, що мають підключення до інтернету, у закладах загальної середньої освіти чомусь вписується цим проєктом закону у Статтю 17 Закону України «Про загальну середню освіту», яка має назву «Виховний процес у закладах загальної середньої освіти». До неї запропоновано додати частину 5-ту в такій редакції:
«5. У закладах загальної середньої освіти забороняється використання мобільних телефонів та інших пристроїв, що мають підключення до інтернету, усіма учасниками навчально-виховного процесу під час проведення навчальних занять за винятком використання таких пристроїв в освітніх цілях та дітьми з особливими освітніми потребами.
Порядок користування мобільним зв'язком та іншими пристроями, що мають підключення до інтернету, у закладах загальної середньої освіти визначається керівниками загальноосвітніх навчальних закладів за участю учнівського та батьківського та інших органів самоврядування.».
А тут вже запитань більше, ніж відповідей. Невже у законі не знайшлося більш підходящого місця для новели такого змісту? Саме ці два абзаци ― це не мертвонароджений законопроєкт, а «немудрозроблений». Цими абзацами можна вертіти, як циган сонцем, а також ілюструвати народне прислів’я про «закон ― як дишло», можна також розбирати на цитати …
Хтось, можливо, не в курсі, але є навчальні заняття і є виховні заходи. А тут «на загал» у закладах. Тобто у приміщенні школи. Смарт, айфон, планшет, ноут, комп, ще щось… все, що можна «підключити до інтернету», ― заборонено використовувати. «УСІМА учасниками навчально-виховного процесу»… тобто і учителями, і учнями. Справедливо зате.
А далі ― пісня! ― «…під час проведення навчальних занять». А як же виховний процес, який у заголовку статті закону? Не можна лише на уроці, так виходить. Ось на перерві – будь ласка, беремо в руки смарти, айфони, планшети і відпочиваємо в неті. Постимо, розшарюємо, хто геймер, хто блогер, хто просто селфі дорогою до кабінки робить… І всім байдуже, що у пояснювальній записці до проєкту, оприлюдненій на сайті ВРУ, сказано:
«Мета і цілі прийняття законодавчого акта
Законопроект розроблено з метою допомогти дітям зосередитися на заняттях, навчитися спілкуватися один з одним і скоротити використання соціальних мереж. Також заборона на використання гаджетів з доступом до мережі інтернет дозволить скоротити випадки інтернет-боулінгу, а також остаточно вирішить питання з крадіжками дорогих апаратів.» Саме так в оригіналі – «інтернет-боулінгу».
А якщо Марія Іванівна на уроці скине у групу класу в соцмережі кілька цікавих посилань на відеоджерело, кінохроніку чи анімовану карту із музичним супроводом, чи дасть кюаркод, за яким буде певна додаткова інформація, то доведеться пояснювати Петру Івановичу, що це саме той виняток ― «в освітніх цілях». Або й відбиватися від матусь, тому що вона не змушує діточок самостійно шукати інформацію, не лінується сама пояснювати, а виконує вимоги діючого освітнього Держстандарту (формує «інформаційно-комунікаційну компетентність ― здатність учня використовувати інформаційно-комунікаційні технології та відповідні засоби для виконання особистісних і суспільно значущих завдань»).
Межа між соцмережами та освітніми цілями дуууже тонка, простіше буде й не наближатися до неї. А якщо програма гуманітарного предмету передбачає формування умінь «використовувати цифрові технології для пошуку потрібної інформації, її нагромадження, перевірки і впорядкування; досліджувати суспільні проблеми за допомогою сучасних засобів, працювати з великими масивами даних, робити і презентувати висновки, спільно працювати он-лайн у навчальних, соціальних та наукових проектах; створювати вербальні й візуальні (графіки, діаграми, фільми) тексти, мультимедійні презентації та поширювати їх; виявляти маніпуляції інформацією в процесі аналізу повідомлень мас-медіа; виявляти джерела та авторів інформації, робити коректні посилання»? Як можна це все заховати за словами «освітні цілі» без конкретизації? Чи правою рукою виписуємо завдання освітянам, а лівою встромляємо спиці в колеса, які окремі камікадзе-учителі уміють приводити в рух?
Інший виняток ― «діти з особливими потребами», їм дозволено використання таких пристроїв, підключених до інтернету. Не кажіть, що інклюзія – наше все, що це особливі дітки, їм треба. Дітям з неособливими потребами, виходить, не можна в інтернет, а тим, що з особливими потребами, можна.
Де межа між «особливими потребами», байдикуванням на уроці і створенням перешкод для «отримання освіти іншими здобувачами освіти»? Де логіка? Де конкретика? У тексті законопроєкту вбачаю дискримінацію дітей, які не мають «особливих освітніх потреб».
І наостанок. Якщо «порядок користування мобільним зв'язком та іншими пристроями, що мають підключення до інтернету, у закладах загальної середньої освіти» після прямої заборони такими пристроями віддано «на поталу» керівникам загальноосвітніх навчальних закладів за участю учнівського та батьківського та інших органів самоврядування, то навіщо узагалі шум довкола інтернету в школах піднімати, законодавчо закріплювати і тут же вказувати обхідні шляхи…
Це як в одній статті заборонити користуватися гребінцями і дзеркальцями в школах, а в іншій ― дати доручення, скажімо, педраді та батьківському комітету школи розробити правила користування гребінцями і визначити графік причісування та дозволені види зачісок.
Краще ніяк, ніж як-небудь.
Оригінал
