Автор: Володимир Бєлий, заступник директора з НВР, фізико-технічний ліцей м. Херсона.
Україна та європейський простір вищої освіти (ЄПВО)
Післязавтра у мене пари у першій та другій групі ліцеїстів 11-Б, на яких вони будуть писати планову тематичну атестацію (Магнітне поле і змінний струм). Через те що буде половина класу на кожній парі, то сидітимуть вони по одному за столом. А я буду весь час, думаючи про своє, невідривно гуляти поглядом по класу, щоб вони знову й знову не сподівалися спробувати якось десь підглянути. У такі робочі епізоди зароджувалися десятки тематичних постів та статей - думки про важливі речі мають властивість виникати під час деконцентрації уваги.
Чому пишу про це?
А тому, що під час контрактної роботи за кордоном, з певного моменту зрозумів, що потреби у тім, щоб невідривно слідкувати під час атестації за тамтешніми ліцеїстами НЕМАЄ. Їх ще з початкової та основної (5 - 9 класи) школи привчили до того, що учні/студенти не списують, бо собі дорожче буде!
У той же час, як можна привчити наших школярів до академічної доброчесності, якщо всі знають, що така чеснота зовсім не потрібна в університетському сегменті, і не тільки у ньому, а й чи не у кожній сфері дорослої суспільної «діяльності»: це там, у «європах» не списують, а у нас все по-інакшому: «хочеш жить - умей вертеться».
Про яке неформальне входження до ЄПВО може йти мова, якщо у національній практиці проблема списування та плагіату стала не стільки проблемою, як скоріше базовим засобом для здійснення освітньої «діяльності».
Коли пробуєш підняти цю тему, то 99 зі 100 відразу переходять до іншої площини під «залізобетонним» аргументом - якщо вас послухатися, то доведеться закривати чи не кожен другий «університет».
Он нещодавно вихідець з нашого ліцейського педколективу, який вже років з п'ять працює викладачем у системі вищої державної освіти в Чехії (сегмент ІТ) захистив докторську у Києві.
Але попри те, що за останні три роки він несподівано для чеських колег вийшов за рейтингом публікацій у солідних наукових виданнях на перше місце в університеті, його український диплом доктора наук в Чехії не визнається.
А все тому, що світ знає про те, яке у нас загальнодержавне та загальнонаціональне ставлення до «списунів», плагіаторів та імітаторів в освіті, а відтак вони не вважають себе зобов'язаними вишукувати у воросі наших псевдодипломів деякі дійсно справжні.
Реальне вирішення всіх сегментних проблем реформування нашої освіти можливе лише, якщо спочатку впровадити реально дієві інституційні перешкоди учнівському/студентському списуванню, аспірантському плагіату та псевдодержавним атестаціям/акредитаціям. І у першу чергу на вершині системи - в університетах та органах влади.
Все інше, що у контексті реформ, - це зусилля на вітер, або просто лицемірні способи забалакування, спрямовані на збереження неофеодального статус-кво в освіті. До речі, в інших сегментах суспільно-економічної «діяльності», зокрема голосування законів у ВР чи майбутні вибори, фактично панує те ж саме.
Оригінал
