О. Панич: наукова стратегія для українського університету

Автор: Олена Панич, державний експерт директорату вищої освіти в МОН.

Трохи думок з конференції Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Сама по собі стратегія не є просто планом чи набором якихось заходів. Стратегія - це результат дослідження проблем і вибору найкращого рішення. Певна ідея, здатна забезпечити досягнення цілей, які, на перший погляд, здаються нереальними. Навряд чи можна розробити стратегію одну для всіх університетів. Стратегія завжди контекстуальна, орієнтована на конкретні умови і обставини життя.

Разом з тим, якщо виходити з доволі гомогенних обставин життя вищої освіти в нашій країні, можна принаймні приблизно окреслити основні елементи, які мають стратегічне значення. Нічого особливо нового, але ми все ще не робимо цього системно і багато навіть не уявляють, що це варто робити. Таких елементів можна виділити сім.

1. Опанування академічною англійською мовою. Власне, це має стосуватися не окремих ініціативних людей, а створення середовища, яке вільно послуговується англійською мовою на академічному рівні. У цьому сенсі всі працівники кожного українського університету повинні читати академічну літературу, бути спроможними висловлювати власні думки та ідеї академічною англійською мовою, зрозумілою в західному науковому світі.

2. Другим важливим кроком університету має стати визначення пріоритетних для нього тем і напрямів досліджень, які можна буде у перспективі ефективно розвивати та презентувати як для української, так і для світової наукової спільноти. Орієнтирами для визначення таких напрямів можуть стати три речі:

• наявні в університету ресурси (у тому числі кадрові), які формують галузеві пріоритети;
• освітні програми, які заклад планує розвивати (і які зроблять його конкурентоздатним) і у які будуть інтегровані результати досліджень;
• актуальні проблеми регіону або країни, до вирішення яких заклад хоче бути причетним.

3. Третім елементом стратегії має бути інтернаціоналізація наукової роботи. По суті наука, як і будь-яке ремесло, потребує навчання у хороших майстрів. Якщо до сьогоднішнього дня ми все ще плекали так звану «українську науку», яка є майже невидимою для глобального наукового світу, то стратегічним завданням уявляється поступове входження у західний науковий світ, яке не можливе без системних контактів з кращими науковцями світового класу.

4. Поповнення бібліотек сучасною академічною англомовною літературою. Вибір такої літератури не повинен бути бездумним, але має орієнтуватися на пріоритетні для закладу теми і напрями досліджень. Дуже важливо, щоб така література враховувала смаки і потреби науковців, які працюють в закладі освіти.

5. Підтримка здібних дослідників. Наукова робота, особливо в нашому динамічному світі, потребує специфічних здібностей і мотивацій. Рано чи пізно університети мусять вирішити для себе, як саме вони будуть підтримувати тих, хто має здібності до наукової роботи і здатний генерувати нові ідеї. Університетське середовище має бути зручним для таких людей, сприяти їхній працездатності і продуктивності.

6. Забезпечення і проведення досліджень, які будуть вирішувати місцеві проблеми, з застосуванням західної методології. Це дозволить університету вбити двох зайців - формувати інтелектуальний ресурс для місцевої громади і генерувати нові знання, зрозумілі для західного наукового світу.

7. Не розглядати «публікації в Скопус» як самоціль. По правді, я не знаю, чи це можливо в наших умовах, але, на моє глибоке переконання, необхідно змінити це магічне ставлення до Скопусу як до панацеї. Ніякої гарантії виживання на ринку освіти «публікації в Скопус» не дають. Сумно дивитися, як люди всерйоз обговорюють «як опублікуватися в Скопусі», не приділяючи при цьому зовсім уваги змісту публікацій. Наука не може робитися заради «публікацій у Скопусі». Вона має власну, змістовну цінність, яку необхідно віднайти.

Оригінал