Автор: Григорій Клочек, доктор філологічних наук, професор.
У святкуванні 100-річного ювілею Василя Сухомлинського була помітна одна особливість: більшість із ювілейних заходів були позначені щирим і глибоким інтересом до спадщини видатного педагога. Можна говорити навіть про всезагальну повагу до нього як прояв «колективного підсвідомого» у нашому менталітеті. І на те, звичайно ж, були причини. І основна з них – Учитель із Павлиша є класиком світової педагогіки ХХ століття. І до розуміння його спадщини нам ще підніматися і підніматися…
Але я про інше. Хочу торкнутися теми «Василь Сухомлинський і освітні реформи». У тому числі і сьогоднішні.
Може, колись і знайдеться учений і до того ж ще й творчий чоловік, який візьметься дослідити проблему, яка приблизно звучатиме так: «Реформаційні процеси в українській школі у другій половині ХХ – першій чверті ХХІ ст.». Прекрасна, гостро актуальна тема для докторської дисертації з історії педагогіки! Дарую тому, кого вона зацікавить. Навіть без могорича…
Зрозуміло, що в розділі про реформаційні процеси, які відбувалися в 60-70-х роках минулого століття, обов’язково йтиметься про такі реформаційні компанії, що відбуяли на просторах Радянського Союзу, як «ЛИПЕЦЬКИЙ МЕТОД», «ТЗН», «САМООСВІТА УЧИТЕЛЯ».
Дуже коротко про ці компанії.
Так званий «ЛИПЕЦЬКИЙ МЕТОД» активно впроваджувався у другій половині 60-х років в усіх школах Радянського Союзу. Його суть полягала у відмові від перевірки домашніх завдань; було задумано, щоб перевірка знань учнів відбувалася б у процесі набуття нових. Новий же матеріал вивчався невеличкими частинами, оцінки (так звані «поурочні») виставлялися в кінці уроку, домашні завдання були відсутні. Метод, який розробив доцент Липецького педінституту К. Москаленко (до речі, українець, уродженець Чернігівської області) настільки активно впроваджувався зверху, що за досвідом у Липецьк приїжджали учителі з усього Радянського Союзу. Їх було так багато, що, кажуть, вони ночували навіть у шкільних спортзалах.
Не зважаючи на те, що запровадження липецького методу відбувалося майже в наказному порядку, Василь Сухомлинський як директор школи явно проігнорував цю компанію – в крайньому разі, переглядаючи записи відвідуваних ним уроків я не знайшов жодної згадки про цей метод. Жодного разу він не обговорювався і на шкільних педагогічних радах.
Активна компанія з впровадження липецького методу, який дуже швидко прибрав народну назву «липовий», поступово згасла. Замість неї почалася інша - впровадження в навчальний процес технічних засобів навчання(ТЗН). Із тих засобів в школах були лише кінодемонстраційні апарати та примітивні діаскопи. Вчителів змушували ходити на курси кіномеханіків і отримувати відповідні посвідчення про їх закінчення.
Наступна компанія, що отримала назву «САМООСВІТА ВЧИТЕЛЯ», розпочалася на початку 70-х років. Учителі мусили конспектувати праці Лєніна, книжки Лєоніда Брєжнєва «Малая земля» і ще якісь (уже й не згадаю), робити вирізки з газет, конспектувати методичні статті – і все це складати в окремі папки. Інспекційні комісії з району, області , що з метою перевірки відвідували школи, обов'язково перевіряли наявність тих папок; вважалося, що чим папка товстіша, чим більше набита конспектам та вирізками, тим учитель краще займається самопідготовкою.
І після того таких різних компаній було чимало.
Рекомендую майбутньому розробнику теми «Реформаційні процеси в українській школі у другій половині ХХ – першій чверті ХХІ ст.» поцікавитися, як ставився Василь Сухомлинський до вказаних реформ.
В останній статті Василя Олександровича, яка була надрукована в тогочасній культовій «Литературной газете» 28 жовтня 1970 року, тобто зразу ж після його відходу в інший світ, читаємо таке (цитую мовою оригіналу):
«Некоторое время назад я встретил учителя из соседнего района . Спрашиваю: «Чем живете?» – «У нас свирепствует липецкий опыт, – отвечает он. – Если у тебя на уроке директор или инспектор не увидит ничего из липецкого метода – тут же берегись».
Встречаюсь с этим же учителем через полтора года.
«Липецкий опыт, – говорит, – пережили. Свалилась новая беда: технические средства обучения. Рассказываю на уроке о романтизме, а инспектор спрашивает: почему нет технических средств? Переписывали бы, советует, на листок определение романтизма и пропустили бы через эпидиаскоп… Ну, ничего, – не унывает коллега. – Пережили липецкий опыт, переживем и технические средства».
Сухомлинський був талановитим публіцистом і добре розумів, що фразу «пережили липецький метод, переживемо й ТЗН» краще приписати якомусь вчителю, бо це сприйматиметься як «глас народу». Тож той «учитель из соседнего района» – придуманий персонаж. Мені приходилося чути від людей, які знали директора Павлиського школи, що власне цю фразу він повторював досить часто.
Щодо організації «самоосвіти» учителів Павлиської школи говорити не буду, бо це окрема і дуже широка проблема, якій Василь Олександрович приділяв першочергову увагу - то була ретельно продумана і виключно ефективна робота з розвитку професіоналізму вчителів. Тут матеріалу теж вистачило б на дисертацію…
Зараз учительство включене у нову компанію - будівництво Нової української школи (НУШ). І я, похвалюся, взяв у неї участь – аж цілий трактат надрукував в ж. «ДИВОСЛОВО» ( 2017, №1-2) про реформування літературної освіти у світлі вимог НУШ.
Завершені пробні проекти – по-новому, у світлі вимог НУШ та за новими програмами та методами навчалися першокласники в 100 перших «пілотних» класах. Реформування продовжується. Кажуть, що зараз про результати говорити рано. Підсумки, кажуть, будуть зроблені пізніше. Почекаємо. Але це чекання якесь тривожне…
То ж звертаюся до людей знаючих та інформованих у цьому питанні:
«СКАЖІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, ЩО СКАЗАВ БИ ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ, ЯКБИ ПОЗНАЙОМИВСЯ Б З ХОДОМ РЕФОРМУВАННЯ НАШОЇ ОСВІТИ НА ШЛЯХУ ДО НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ?»
На світлинах: учні Павлиської школи, куточок в домашній бібліотеці Сухомлинського - директора Павлиської школи, вчені-педагоги з Китаю біля пам'ятника Василю Сухомлинському
Оригінал
