Osvita.ua Блоги О. Мусієнко: про перспективи передвищої освіти в Україні
О. Мусієнко: про перспективи передвищої освіти в Україні

Настав час визнати на державному рівні, що у нас надто багато ВНЗ у розрахунку на одного громадянина

О. Мусієнко: про перспективи передвищої освіти в Україні

Автор: Оксана Мусієнко, освітній експерт, андрагог, політолог.

Можна не знати нічого про «дифузію змін» Еверетта Роджерса, щоб розуміти просту сентенцію нашого часу: проникнення на ринок нових товарів, впровадження у виробництво нових технологій, прийняття суспільством нових ідей можуть відбуватися лише тоді, коли на це є запит і готовність соціуму.

Освіта не зможе бути осучасненою, якщо до цього не готове суспільство. А воно, як видно з усього, НЕ ГОТОВЕ!!!

Владні освітянські структури, здається, переслідують одну мету: створити законні підстави для уникнення державної відповідальності за стан галузі. Не можна не усвідомлювати нині того факту, що частка видатків зведеного бюджету на освіту в 2010 році становила 21,1%, у 2017-му – лише 16,8%. Подають усе це під «соусом» реформ і «заправляють» особистим піаром пані міністра та наближених осіб.

І це замість того, щоб системно, продумано, переконливо роз’яснювати населенню через «зомбоящик» наші проблеми в освіті, особливо ті, що стосуються її якості. Педагоги і батьківська громадськість мають знати та розуміти реальний стан справ. Про його невтішність свідчать, приміром, такі факти: кількість вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації у 2017 році, порівняно з 2010-м, скоротилася на 23%, а кількість студентів – на 64%, або на 357 593 особи. Причин тут кілька, але насамперед це демографічний і міграційний чинники. За даними аналітичного центру CEDOS, у 2016-2017 навчальному році за кордоном навчалося щонайменше 72 000 українських громадян.

Ці цифри свідчать про те, що теза «у нас найкраща освіта» суспільством має бути поставлена під сумнів. Такий підхід може зрушити це архіважливе загальнонаціональне питання для суспільного осмислення.

Візьмемо за приклад професійну та передвищу освіту: на кінець 2017 року, за даними www.ukrstat.gov.ua, в Україні налічували 756 закладів професійно-технічної освіти і 372 заклади І-ІІ рівнів акредитації. Так, ми всі розуміємо, яку соціальну функцію, окрім освітньої, вони виконують. Та ми ж знаємо і те, як доводиться «збирати» студентів на навчання, щоб принаймні закрити державне замовлення у коледжах і технікумах; скільки «мертвих душ» у журналах навчальних занять ПТНЗ. Про матеріальну базу і рівень фаховості та відповідності вимогам часу педагогічного персоналу годі й говорити.

Отож, чи не настав час ВИЗНАТИ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ ТЕ, ЩО У НАШІЙ КРАЇНІ ЗАНАДТО БАГАТО ВНЗ у розрахунку на одного громадянина (з урахуванням реальної кількості населення на цей момент), порівняно з іншими державами?

Якщо цю роботу буде розпочато, тоді паралельно можна:

1. Тим, хто хоче розвіяти загальну стурбованість станом освіти в Україні та вийти на реальні дії, думати не про своє місце в цій справі, а про розвиток освіти.

2. Економічно грамотно і ретельно формувати освітні регіональні центри. Визначитись із реальними потребами регіонів у фахівцях відповідних профілів з урахуванням нових технічних і техногологічних тенденцій на найближчі 20 (?) років та перспектив digital-тенденцій у виробничих процесах, а також із застосуванням досвіду європейських країн. Тут варто усвідомити: ми нового нічого не вигадаємо, тому потрібно переймати кращий іноземний досвід, але адаптувати його, а не сліпо формально «насаджувати», як це було з Болонською системою.

Необхідність створення реальних регіональних багатопрофільних освітніх центрів не під ректорів, а під регіональні потреби, назріла вже давно, і про неї неодноразово говорили освітяни із проактивним мисленням. У складі таких центрів варто було б:

  • чітко визначити місце, кількість і профільність коледжів;
  • скасувати дублювання підготовки кадрів за однаковим або спорідненим переліком професій;
  • передбачити підготовку фахівців, компетенція яких відповідала б 4, 5, 6-му рівням національної рамки кваліфікацій у одному освітньому просторі;
  • провести реальний аудит кількості учнів у ліцеях та професійних училищах, які зробити структурними підрозділами коледжів.

3. Фінансування від держави/регіону здійснювати не з розрахунку на одного формального студента, а шляхом аналізу якості підготовки фахівця до роботи в РЕАЛЬНИХ СУЧАСНИХ ВИРОБНИЧИХ УМОВАХ. Для цього є необхідність терміново розробити типову нову методику/порядок здійснення такої роботи і дозволити проводити її регіональним фахівцям із бізнесу, а не чиновникам галузі освіти.

Визначити законом не формальний, а реальний відсоток фінансування передвищої освіти від ВВП. Зокрема, вирахувати такий відсоток, що надходить до державної скарбниці від агросектору економіки України. На підставі встановленої суми можна легко розрахувати, скільки ми можемо ЯКІСНО фінансувати потрібних нам установ аграрної освіти. Подібні розрахунки слід провести і для інших галузей.

Необхідно попрацювати над тим, як зацікавити бізнес шляхом зміни податкового законодавства брати у своє підпорядкування окремі регіональні навчальні заклади (згадаймо тут прекрасний приклад Уманського аграрного ліцею).

4. На ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ вжити заходів, які б зацікавили бізнес сприяти зміцненню матеріальної бази навчальних закладів. Наприклад, звільнити компанії від сплати податків на суму, що була використана на придбання сучасних засобів навчання.

5. Змінити зміст навчання під СУЧАСНІ ВИМОГИ бізнесу. Вжити заходів із ТРАНСФОРМАЦІЇ наявних освітніх програм та стандартів. Забезпечити якісний відбір та підготовку викладачів не «по-любительськи», а професійно і системно. Розробити фінансові стимули для осіб, які виявлять бажання перейти із бізнесу до навчальних закладів працювати викладачами на постійній основі чи за сумісництвом.

Такий хід думок і бачень у мене сформувався ще із часів мого «сидіння» у директорському кріслі в коледжі, а закріпився під час участі у кількох бізнес-проектах, де я через власні голову і руки пропустила людський ресурс, який приходить на роботу в бізнес. А приводом для викладення цих міркувань у блог стало бурхливе обговорення двох законопроектів про фахову передвищу освіту (8321 та 8321/1), що триває зараз.

На завершення

Ми маємо усвідомити, що споживачів інновацій у суспільстві щонайбільше 2,5%. Ними мають бути люди з високим соціальним статусом, із хорошим доступом до джерел інформації, фінансово забезпечені. І тут постає запитання: чи є в українському суспільстві кількість таких людей, що відповідала б показнику 2,5%, аби вони могли «закрутити» те, про що йдеться вище?

Освіта.ua
15.06.2018

Коментарі
Аватар
Залишилось 2000 символів. «Правила» коментування
Ім’я: Заповніть, або авторизуйтесь
Код:
Код
ЛПТ
Ввести ЗНО после 9-го класса и проблемы с наполняемостью ПТУ, колледжей и техникумов рассосутся.
Тет-а-тет
Для Б.Філоненко. А Ви прочитайте, скільки оголошень вчитися за границею публікується на нашому сайті. Як там добре, привабливо, а чому ж не у нас? Бо ми звикли летіти на готове, а своє не розвиваємо або не фінансуємо. Отакі ми не гонорові, звикли грітися під чужим сонечком. Чому 72 тис. вчиться за кордоном? Бо наші роботодавці не поважають вітчизняні, часто липові дипломи, тому молодь і їде, аби мати кращі гарантії та можливості.
Борис  Філоненко
Якщо врахувати той факт що всередньому один ПТНЗ отримує фінансування в сумі 7- 9 мільйонів у рік цифри вражають. Наведу такий приклад: за 2016-2017 рік ліцей де я працюю випустив за три роки 22 новоспечені робітники на які було потрачено всередньому по 7 мільйонів грн у рік. (Приблизно по 1 ляму на такого спеціаліста за час навчання) Викладач професійно- теоретичної підготовки за той період отримував зарплату по 6000 грн у місяць. Про який рівень підготовки може йти мова. Тепер далі. Ці 22 робітники ( 100 відсотків) працюють у Польщі заробляють приблизно по 500-1000 баксів у місяць. Оце і весь результат такої підготовки. В мене все.
Цікавий
Для Борис Філоненко: Вкажіть назву такого ліцею! За три роки тільки 22 випускники? Звідки такі ціни? Це не може бути правдою
Кузьміч
Це часом не Борис Філоненко з Новаград-Волинського вищого професійного ліцею? Знайомий кадр!
Коментувати
Борис  Філоненко
п. Мусієнко пише правильні і вражаючі речі щодо професійної галузі. Наприклад: "замість того, щоб системно, продумано, переконливо роз’яснювати населенню через «зомбоящик» наші проблеми в освіті,особливо ті, що стосуються її якості. Педагоги і батьківська громадськість мають знати та розуміти реальний стан справ. Про його невтішність свідчать, приміром, такі факти: кількість вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації у 2017 році, порівняно з 2010-м, скоротилася на 23%, а кількість студентів – на 64%, або на 357 593 особи. Причин тут кілька, але насамперед це демографічний і міграційний чинники. За даними аналітичного центру CEDOS, у 2016-2017 навчальному році за кордоном навчалося щонайменше 72 000 українських громадян." я би ці рядки доповнив таким змістом: за сім років кількість людей, яка зменшилася це становить 1178 ПТНЗ. А за кордон виїхало учнів, які б дали можливість іще утримувати 240 таких навчальних закладів. Якщо врахувати той факт що всередньому один ПТ...
Цікавий
Для Борис Філоненко: А яка чисельність учнів в цих вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації? Скільки в них готують так званих юристів, менеджерів та ін.? У дітей після 9-го класу середній бал 4.0-4.3, а ці коледжі роблять з них відмінників - юристів, архітекторів і т.д.
Коментувати
Борис  Філоненко
п. Мусієнко пише правильні і вражаючі речі щодо професійної галузі. Наприклад: "замість того, щоб системно, продумано, переконливо роз’яснювати населенню через «зомбоящик» наші проблеми в освіті,особливо ті, що стосуються її якості. Педагоги і батьківська громадськість мають знати та розуміти реальний стан справ. Про його невтішність свідчать, приміром, такі факти: кількість вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації у 2017 році, порівняно з 2010-м, скоротилася на 23%, а кількість студентів – на 64%, або на 357 593 особи. Причин тут кілька, але насамперед це демографічний і міграційний чинники. За даними аналітичного центру CEDOS, у 2016-2017 навчальному році за кордоном навчалося щонайменше 72 000 українських громадян." я би ці рядки доповнив таким змістом: за сім років кількість людей, яка зменшилася це становить 1178 ПТНЗ. А за кордон виїхало учнів, які б дали можливість іще утримувати 240 таких навчальних закладів. Якщо врахувати той факт що всередньому один П?...
cos
Погоджуюся про тe, що в нас кількість навчальних закладів більшe, ніж має бути. Нам потрібно змeншити кількість навчальних закладів, і залишити найсильніші. Цe ті навчальні заклади, дe студeнтів будуть якісно вчити працювати по своій профeсіі, в багатьох унівeрситeтах чомусь вчать, алe коли ти приходиш на роботу, то там зовсім по іншому всe, і приходиться пeрeвчатися. Якщо цe пeдагогічний унівeрситeт, то студeнти з викладачeм мають разом піти в школу, мeдичний— в лікарню, eкономічний, торгівeльний— на підприємство. Викладачі мають розказати, що робити на практиці, допомагати та підказувати, як правильно виконувати завдання, якщо студeнт нe розуміє іх, проконтролювати, яу студeнт проходить практику. Тоді студeнти будуть кращe підготовлeні, і якість знань зростe. Так можна підвищити рівeнь освіти в Украіні.
Тет-а-тет
п.Мусієнко пише чисту правду. Фінансування професійної освіти ніколи не буде на належному рівні поки НЗ не будуть володіти ті, для кого ці кадри потрібні. Не буде приватний бізнес вкладати гроші у державні ПНТЗ та коледжі, це не логічно. МОНУ, скинувши ПНТЗ на місцевий рівень не вирішило проблему якісної підготовки висококваліфікованих робітничих кадрів, а лише загнало проблему у ще більший глухий кут. Тепер місцева влада не може продати заклад, має зберігати його призначення, навіть якщо він і не потрібний. А все тому, що у нас соціальна функцція ПНТЗ ставиться вище бізнесового прагматизму. Сучасні стандарти з підготовки професій у ПТНЗ орієнтовані на випуск спеціалістів низьких розрядів, яких на ринку праці взагалі не чекають. Зате дешево і багато. Плинність кадрів аж зашкалює, а МОНУ тішиться, що через ПНТЗ проганяють стільки учнів, які так і не приживаються у підприємствах за обраними професіями.
Володимир
Немає в Україні загальнодержавної освітньої політики. Освіта віддана на відкуп міністерству освіти. Це дало можливість дивитись на освіту, як на дійну корову. І успішно її доїти...

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!