![]() |
У штатах шкіл, дошкільних установ відсутні юрисконсульти, а юридичних знань керівникам часто бракує |
В. Онацький: «тварюка тремтяча» чи особа з правом?
Автор: Володимир Онацький, заступник директора школи з навчально-виховної роботи.
Учитель – це «тварюка тремтяча» чи людина з правами (навіяно класиком)
Численні публікації, сюжети на телебаченні, коментарі юристів та адвокатів під мікроскопом розглядають роботу школи та вчителя. При цьому аналіз цієї роботи здійснюється виключно в площині обов’язків вчителя. Я не буду вступати в дискусію з цими публікаціями чи телесюжетами. Зазначу лише, що абсолютно відсутній юридичний аналіз прав педагогічних працівників, практичні коментарі щодо їх захисту та реалізації. У штатах шкіл, дошкільних установ відсутні юрисконсульти, а юридичних знань керівникам часто бракує. Усе це призводить до порушень прав учасників освітнього процесу, при чому не лише педагогів, а й учнів.
Серед державних гарантій педагогічним працівникам ст. 57 ЗУ «Про освіту» визначає належні умови праці. Ось на цьому моменті і зупинимось. Ця гарантія закріплена і у ч. 4 ст. 43 Конституцією України, вона задекларована і в міжнародно-правових актах. Там вона трактується таким чином, що кожна людина має право на справедливі та сприятливі умови праці.
Основна робота вчителя – це проведення уроків, робота з дітьми в класі. При цьому ст. 14 ЗУ «Про загальну середню освіту» визначено, що наповнюваність класів закладів загальної середньої освіти не може перевищувати 30 учнів, а при вивченні окремих предметів для посилення індивідуальної роботи з учнями запроваджується поділ класів на групи.
Проте відомі численні випадки, коли учнів у класах може бути і 32, і 35, і навіть 38, а групи при відсутності педагогів зводяться Зрозуміло, що це порушує права педагогічних працівників на належні, безпечні та здорові умови праці, адже збільшує психо-емоційне навантаження на вчителя, погіршує гігієнічні умови праці. Негативного впливу при цьому зазнають і учні. І як наслідок – погіршення здоровۥя учасників освітнього процесу, прискорення професійного вигорання педагогів та зниження якості освітніх послуг, які отримують учні, та рівня їх знань.
Учительство розуміє все це, проте мовчить, мабуть, не усвідомлюючи, що при цьому можна хоч якось захиститися. Ніхто не примусить двірника виконувати якусь додаткову роботу або прибиральницю. Дай Боже, щоб вони хоч свою виконували, бо листя та сніг діти допомагають прибирати, а класи – батьки. І лише вчитель роками працює за двох.
Мовчать профспілки, хоча переважна більшість педагогів регулярно платить внески Немає жодної їхньої ініціативи щодо встановлення доплат/надбавок за перевищення граничної кількості учнів у класі чи за об’єднання груп. Немає навіть роз’яснень щодо порушення первинних прав учителів. Шкода, адже право на належні, безпечні та здорові умови праці є соціальним, оскільки в тій чи іншій мірі стосується більшості членів суспільства та гарантується державою. Працівники зацікавлені у збереженні свого життя та здоров'я, а роботодавці, у свою чергу, в ефективній роботі своєї організації, держава в цілому — у стабільності, збереженні життя та здоров'я свого населення.
Чинне законодавство передбачає різні види відповідальності за порушення законодавства про працю, зокрема дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, кримінальну. І найкращим варіантом уникнути цієї відповідальності – є дотримання керівниками навчальних закладів вимог законодавства.
Кожен керівник має усвідомлювати, що зарахування до класу тридцять першого учня, зведення груп, розміщення в спортивній залі на уроці двох класів є порушенням прав як учителів, так і учнів.
Що може зробити працівник? Кращий варіант – домовитися з керівником про те, щоб не зараховували до школи більше учнів, ніж це передбачено законом, не зводили групи, тобто про те, щоб дотримувалось законодавство.
А якщо домовитися про це не виходить, і безвихідна ситуація? Тоді спробувати домовитися про відгули за роботу у несприятливих умовах. Це буде правильно, якщо вчителю будуть надані відгули в канікулярний час за роботу у великих класах, за зведення груп, адже такому вчителю значно більше потрібно часу на відновлення свого здоровۥя
Але ж не завжди керівники розуміють, що під час канікул треба вчителям відновитися: то нарада, то педрада, то методрада, то методкомісія, то екзамен з ТБ, то семінар, а ще й районні та міські заходи… І у вчителя терпець урвався, здоровۥя підірване, і він бачить єдиний вихід – звільнитися. То і в цьому випадку він має право отримати хоч якусь компенсацію.
Усім відома ст. 38 КЗпП України – звільнення за власним бажанням. Проте мало хто знає, що в цій статті є частини. У даному випадку нас цікавить частина третя, де зокрема зазначено: «Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору». Це означає, що не потрібно відпрацьовувати два тижні. І це означає, що працівник отримає обов’язкову виплату вихідної допомоги у розмірі, передбаченому у колективному договорі, але не менше тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП). Тобто мінімальна виплата вихідної допомоги не може бути меншою за тримісячну заробітну плату.
Знання законодавства, усвідомлення відповідальності за його порушення допоможе керівникам навчальних закладів у прийнятті управлінських рішень, а вчителям відчувати себе людьми, у яких є хоч якісь права.
Освіта.ua
19.02.2018