Автор: Олеся Калинич, вчитель, Хустська гімназія-інтернат.
«Діти перенавантажені домашніми завданнями», - так стверджують майже всі батьки. Як маму і як учительку, мене зацікавили результати досліджень, на які опирається nus.org.ua: «Найперше варто згадати книгу, яка вийшла з-під клавіатури сіднейських вчених Майка Хослей та Річарда Волкера в 2013 році – «Реформування домашнього завдання: практики, навчання і політики». Дослідники, спираючись на дані про залежність між академічними досягненнями дітей та кількістю домашніх завдань, дійшли висновку, що виконання домашніх завдань не має жодних переваг для школярів 1-3-х класів, має сумнівні переваги для учнів 4-6-х класів, слабкі – для 7-9-тикласників та мають розумні переваги для учнів 10-12 класів».
Посеред першого семестру вирішила провести власне міні-дослідження із домашніми завданнями з української мови в 6 класі під час вивчення теми «Іменник» (відводиться достатня кількість годин, що дозволяє експериментувати без шкоди). Оскільки результати домашніх, на думку дослідників, мають сумнівні переваги, то вирішила на певний час відмінити письмові завдання взагалі.
До того ж, як мама школярки, майже щовечора спостерігаю типову картину: однокласники через конференцію в скайпі «працюють» разом. Суть «навчання» така: хтось виконує «домашку», фотографує, кидає в групу, інші списують (ГДЗ відпочивають); добре, коли дехто просить пояснити, чому саме такий розв'язок (учитель може спитати на уроці про спосіб виконання). Потім триває довге обговорення здобутків у комп'ютерних іграх, уроків та перерв (зрозуміло, у кожної мами є власний спосіб «регулювання» такого «навчання»).
Існують й інші шляхи «підготовки»: батьки (чи самі школярі) шукають відповіді в інтернеті, за потреби «редагують» - дитина до уроків «готова».
Отже, міні-експеримент із відмови від Д/З проходив у два етапи: спочатку відмова тільки від обов'язкового завдання, за бажанням є. Частина учнів виконувала такі завдання, але кількість охочих щоразу зменшувалася. Наступний етап - протягом тижня взагалі не давала письмових завдань, бо старалися зробити все на уроці (шестикласники навіть не здогадувалися про мою підступність).
Результати такі: успішність учнів, які традиційно списують домашні, абсолютно не змінилася; натомість результати дітей, що вчаться добре й відмінно, погіршилися. Справа в тому, що «домашня» вправа в класі за свіжим зразком і з допомогою вчителя не запам'ятовується так, як самостійна робота вдома чи навіть колективна через скайп. Навіть списуючи та коментуючи цей процес, діти вчаться. Звичайно, бездумна «ксерокопія» не принесе ні користі, ні шкоди. Натомість самостійна робота вдома дає результати. Мій висновок традиційно-стандартний: від посильних домашніх відмовлятися на уроках української мови не варто навіть у 6 класі.
P.S. (Для безнадійних песимістів). Так-так, куди котиться освіта?.. Учителі навіть експерименти з дітьми проводять.
P.S. P.S. У результаті ні учні, ні вчитель, ні знання не постраждали: семестр ми завершили прогнозовано.
Оригінал
